Розділ одинадцятий

Іван Багряний

1

…І вдарив грім!

Ще й тяжко вдарив грім!

Гей, і заплакали, і затужили дзвони…

Переступила кара за поріг,

Ніщо вже не врятує їх –

Ні антимінс святий, ні жезл, ні сльози, що боронять.

Аж ось коли. Аж ось не узяло!

В чаду і галасі не бубни то гули:

То дикий вепр на вепра напоровся,

То крокодил

Пожер акулу…

2

Прибули слідчі з ескортом драгун,

Облазили шляхи – шукали генерала:

Як в воду канув. Він десь тута був:

З Охтирки вибув – до Зінькова не прибув,

І ні ознак, ні сліду – й тінь пропала.

Селяни справили драгун на манастир.

Але й що з того? Жадної ознаки.

Облазили ліси і всі місця святі:

Печери. Схимників. І навіть в храм пустив

Владика їх, –

Йому-бо все однако:

Кінці сховали – й чорт не добере…

Та були хитрі слідчі і моторні з біса,

Перепрощалися, не йшли до тих дверей,

Аж поки не розрили барахло старе…

А враз: «Знайшли!!!»

Знайшли…

Поржавілі ресори з віссю.

Обсмалені.

«Його!.. Так він помер!?!

Щоб заховать кінці, карету запалили?!»

Ой, не крутись, ігумене, тепер.

І не хрестись, і не молись – кажи, куди запер?!

Де їхня світлість?! Та гляди,

Бо тут тобі й могила!..

Кажи, кажи!!! –

І клявся, і хрестивсь,

І припадав навколюшки, і цілував ікони.

А очі диким жахом запливли…

Та гей, не ті це й не того прийшли,

І не лякають їх ні ряси, ні амвони.

3

В дванадцять сталок загуляли нагаї,

І замітав отець підлогу бородою;

Молив, скрипів зубами, землю їв.

Не проронив ні слова.

«А, мовчиш?! У душу матерів твоїх!»

«Питать! Питать єго!!!» –

І потягли з покоїв…

4

Багряний вечір черво догоряв,

Перетягли мечі відчай старого храму.

На тлі кривавому святого вівтаря

На дибах корчився з Христом поряд

Владика скручений…

Як лантух з сухарями,

Похрускував…

Ой, хто почує крик?

Драгуни жебонять: «Москва слєзам нє веріт.

Кажи!..»

А він хоч би слівце прорік. «Кажи!.. Уб’єм!!!»

Лиш рокіт угорі

Та клобуки пообліпляли зовні вікна й двері.

Турнули їх. Немов табун гієн,

Завили оддалік. Рокочуть луни в храмі…

Сьогодні там таж і не хор блює,

Не ладаном кадять, і не дячок піє –

Сам сатана там нині службу править.

Рокочуть луни. Стогне хтось один

І матюкаються усі… і виють… і кадилять…

На дибах над престолом б’ється нелюдим

І плаче, але то драгунам «дим»,

Для них ті сльози – сльози крокодила.

Збігає кров з чола на антимінс

І капає тягуча та важка, як камінь…

Уже йому проспівано «амінь»,

Але ні слова (стогони самі) –

Не видереш зізнань ніякими гаками.

«От чорт! Ти глянь, як мученик святий!

Кажи ж!..»

Сказав:

«Хай Бог вас покарає».

«Та то подивимось! Ось ми тобі заграєм,

І ти нам скажеш, скажеш зараз ти…

Ану свічок!..»

Пішли у ход свічки…

Без них і служба – непорозуміння.

О, ці уставлять, ці «утруть очки»!

Гикнули шиби та й на викрики рвучкі –

То зашкварчали п’яти;

Загорілось тім’я…

Аж отоді не витримав і дико закричав:

«Отам! Отам!..» – повів очима до престолу.

Рвонули. Перекинули. Задерся сторчаком

Святий престол, і загули за ним слідком

Євангеліє, хрест і антимінс додолу. «Копай!..»

І викопали, видерли з могили –

Аж трьох –

Порізаних, напівзотлілих.

5

Ото найтовщий – то був генерал,

А два поменше – то його лакеї…

Од диких вигуків здригнулася гора.

Врата зламали.

Гримнуло «ура».

Метнулися ченці, як ті в’юни в рукгелі.

І розходилися драгуни…

6

…Тяжко вдарив грім.

Гей, і заплакали, і затужили дзвони,

Переступила кара за поріг,

І не врятує їх

Ні антимінс святий, ні сльози не вборонять,

Налляло галасом понурі мури вщерть.

У катакомбах б’ють і вішають за ними.

Суддя – чингал [59], Закон єдиний – смерть…

І закрутився по святині смерч…

Аж раптом: Хаос

Обложило димом.

7

Огонь внизу… (Данило запалив),

Огонь вгорі… (І то його робота) –

В диму злетілися «раби малі»

Погріти руки. Кожен масло лив,

Огонь розносив…

Бив…

Ламав…

Аби була охота.

Ще ніч не впала – ввесь вертеп горів,

Та й зазирало в нім усе живе в могилу.

Драгуни мстили за капралів, за царів,

Аж роздирались груди в дзвонарів,

А над усим…

Раби свій суд чинили…

8

Огонь і дим. Не видно нічорта.

Ченці з драгунами змішалися – зчепились

На смерть, не на живіт,

А їх усіх лупили…

І падали в диму стропила,

І танцювала дико чорнота.

У хаосі ж, у криках – тут і там

У одсвіті пожежі танцював Данило…

9

То ніч була!.. І в пекло крик дійшов.

Таких ночей було на світі мало.

Недаром-бо Данило з розуму зійшов –

Усе пощезло, втопилося в крові, в огні пропало.

Не врятувалося ніщо

Від помсти дикої.

За все: за піт, за муки,

За матерів і за згвалтованих дівчат,

За крик дітей,

за глум,

за віру,

за розлуку

Із реготом страшним, в диму (другим в науку)

Пройшлись ножі козацьких онучат!

То ніч була!..

10

Нагрівся не один,

І впився не один. Та хіба ж так упився!

За тисячі розтрачених годин,

За море розпачів мордованих родин,

За всіх, за всіх,

хто жив і не нажився.

Погріли руки і батьки, й сини,

Аж осміхнулись лиця, вимучені й зсохлі, –

Таж і погріли… В хаосі страшнім

Геть-чисто все згоріло на вогні,

Драгуни і ченці в льохах подохли.

І тільки хтось там вирвавсь, поскакав:

Без пам’яті подався від ножа, від гунів.

Але і той не знав, кого чия рука

Вдушила перша. Хто кого стискав –

Драгуни клобуків?.. Чи клобуки драгунів?..

11

Огні погасли. Тільки жар зорів…

Від всього – одна церква уціліла

Якимось чудом; щулилась в могилі,

А хтось на ній усе дзвонив,

Та все ридав, та все сурів…

Поки навік не втратив сили –

Поки чингалом душу не прошили

Останньому

З останніх дзвонарів…

І розійшлись…

12

…На скелях тишина.

Безока церква згорбилась на кряжі

І на пожарищі тремтить одним-одна…

Хтось ходить по руїнах. Шелестить луна –

Хтось ходить у крові і в сажі

І схлипує. Сміється в сивий ус,

У вівтарі ховається за ризи, за ікони,

Чиєсь ім’я пригадує… Гука людей:

«По конях!»

І заридає враз, здавивши скроню,

Мов передражнює сову…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Десь прокричали півні на світанок.

Струснули клени враз печаль свою

Півні піють!

Далеко десь півні піють!

І буде ранок! Золотавий ранок…

А на пожарищі – чорній рані –

Блукає тінь,

Всміхається у сиву каламуть.

59. Чингал – кинджал.