Гий по горі, по високій, повій постелився

Запис Ю.Федьковича

Гий по горі, по високій, повій постелився,

З України до дівчини козак поклонився.

Поклонився козаченько з коня вороного,

А вна єму хусточкою від серденька свого.

Не подоба козакові в хустині ходити,

А подоба козакові сіделце накрити.

Що спогляне на хустину, спом’яне дівчину,

Що спогляне на сіделце, зів’яне му серце.

Несе дівча воду з броду на коромиселці…

– Дай, дівчино, води пити, розвесели серце!

– Не казала мені мати води пити дати,

Бо то вода аж з Дунаю, аби чарувати.

– Чаруй, чаруй, дівчинонько, від ночі до ночі,

Не ти мене вчарувала, – твої чорні очі.

Чаруй, чаруй, дівчинонько, аби ми здорови,

Не ти мене вчарувала, – твої чорні брови.

Примітки

Друк. за рукописним збірником (№ 31, арк. 32 зв.).

Мотив цієї пісні використано у співанці «Поклін» (1862), в якій перша строфа являє собою контаміновані дві перші строфи пісні, друга ж і третя є типовими для народних жовнірських пісень:

А в неділю рано, рано дівча си вмивало,

Та й русою та косою личенько втерало,

Утерало біле личко, утерало бровш

Нема ж мого миленького, нема вже розмови.

Не плач, мила, не плач, серце, не плач, чорні очи,

Ой маю ж я розмовоньку аж до пізна з-ночи,

Ой маю ж я розмовоньку, ой маю ж я милу:

Висипано надо мною високу могилу.

(І, стор. 20).

Повністю текст запису використано як пісню Штефана і Андрія у драмі «Сватаня на гостинци» (т. III, ч. ІБ, стор. 215).

Подається за виданням: Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. – К.: Музична Україна, 1968 р., с. 109 – 110.