11. Свята великомучениця Варвара

Юрій Федькович

Гой із-за моря зійшла ясна зоря –

Але ж то не зоря, то свята Варвара!…

А був отець їй Діоскор поганий,

Великий гонитель на всі хрестияне.

А щоб Варварі не донеслось слово

О Господу Богу і муках Христових,

Велів високу він вежу окути,

І святу Варвару в ту вежу замкнути.

Але ж чудная Господная сила

Й за стальовим замком Варвару учила.

Були ж в вежи тій вікна паровиті,

Варвара ж веліла зробити ще й трете.

Отець питає ж: «Що се образує?»

«Гой, се – каже – отче, Тройцу трисвятую!»

Тогди ж Діоскор ухопив меч голий,

Аби своїй доньці утяти ним голов.

Але ж Варвара меча не чекає,

На кам’яну гору від вітця втікає.

Кам’яна ж гора їй ся проступила,

І святу Варвару у печері скрила.

Пасли ж пастирі вівці при обочи –

«Чи-сьте не видали тут моєї дочи?»

«Твої ж доньці ся земля проступила,

І в тую велику там печір ся скрила».

Як се сказали, так закаменіли,

А вівці їх в воздух уci полетіли.

Взявше ж Діоскор Варвару за коси,

І поволік в місто і голу і босу.

Й ціліську днину містом волочив ю,

І клевцем желізним у голову бив ю.

Свята ж Варвара всі муки приймає,

До Господа Бога лиш руки здоймає.

На се ж Діоскор з великої злості

Повелів ю бити до білої кості.

«Або ж ти – каже – Христа ся покинеш,

Або ж під бичами від разу загинеш!»

Свята ж Варвара й сі муки приймає,

До Господа Бога лиш руки здоймає.

Тогди ж Діоскор велів святу взяти

Й на древо високе за руки розп’яти.

Вітак гаками желізними дерти,

Вітак шклом товченим всі рани їй терти.

Свята ж Варвара й сі муки приймає,

До Господа Бога лиш тяжко здихає.

На се ж Діоскор взяв свіщи смолеві

І пік єї тіло розп’яте на древі.

А на останку ж велів препроклятий

Тупими ножами їй перси утяти.

«Гой – каже – дочко, aбo ж покинь злобу,

Або ж му тя мучить, доки духу в тобі!»

Свята ж Варвара й сі муки приймає,

До Господа Бога лиш тяжко здихає.

Тогди ж Діоскор ухопив меч голий

І святій Варварі відтяв від пліч голов.

Свята ж Варвара до Бога благає:

«Прости єго, Боже, як я ’го прощаю!»

А з неба чути такові глаголи:

«Діявольску душу не прощу ніколи!» Амінь!

12/IX. 1878.

Примітки

Друк. Буковина 1889, ч. 2.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 597 – 599.