3. Свята великомучениця Катерина

Юрій Федькович

Хто ж то, гой хто ж то всім дівам княгиня?

То Христа невіста, свята Катерина.

Була ж бо краща як сонце в погоду,

Премудра й богата й царского ще роду.

А о жениху й чути не хотіла,

Христу жертвувавши і душу і тіло.

А царь Максентій учувши то диво,

Зазвав ю до себе вельми милостиво:

«Гой, Катерино, прекрасна без міри,

Вповіж мені правду, якої ти віри?»

«Гой, царю – каже – се все місто знає.

Що я в Христа Бога во вік уповаю».

«Гой, Катерино, прекрасна дівице,

Зречись твого Бога, а будеш царицев».

«Дай мені, царю, і все твоє царство,

А Богу не зробю таке я фацарство!»

Тогди ж велів царь ю жилами бити,

І наполумертву в темницю всадити.

«Моріте ю – каже – і жаждов і гладом,

Аж доки не зісхне, як поліг левадов!»

Але святая Господная сила

Ю білов голубков в темници кормила.

А як уздрів царь, що она ще краща,

То й видумав зараз муки настоящі:

Велів чотири колеса зробити,

І острим желізом довкола набити,

Й на ті колеса святу привязати,

І їх на встріть себе звольна обертати.

Але ж бо шнури тримати не хочуть,

И пустили колеса мучителям в очи.

А царь не знав вже, що з чуда казати,

Велів Катерині мечем голов стяти.

Она же просить до Господа Бога:

«Гой не лишиш, Боже, тут тіла ти мого!…

Най ся поганці над ним не збиткують

І нечистим оком єго не вредують!»

І упросила невіста пречиста

І ту собі ласку в Спасителя Христа.

Бо як кати їй мечем главу стяли,

В сей час два ангелі честне тіло взяли,

І ю занесли на Синайску гору,

Де Господь предвічний з Мойсеєм говорив.

Тут поховали пречистое тіло,

І славу Христову во вік віков піли. Амінь!

10/ІХ. 1874.

Примітки

Друк. Буковина, 1889, ч. 3.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 587 – 588.