9. Святий верхопрестолний апостол Петро

Юрій Федькович

Гой та при морі, при морскому брезі

Гой там розпустили риболовці мрежі.

Петро ж бар-Йона усім перед водить,

Аж до них Син божий на море приходить.

«Покидай, Петре, ти щуки та кити,

Та ходи зо мною, меш душі ловити!»

І пішов Петро за Сином господним,

І був у Христа він всегда первогодним.

І дав му Господь на небо ідучи

Від раю і пекла духовнії ключі:

«На ж тобі, Петре, ключі пекла й раю;

Кому гріх одпустиш, то й я одпущаю».

І пішов Петро в Рим благовістити,

Христа Бога слово і там возвістити.

А в Римі правив царь Нерон, поганий,

Найтяжчий гонитель на всі хрестияне.

І тримав Нерон собі чародія:

Що царь загадає, то все він удіє.

«Гой – каже Нерон, – колись такий вданський,

Вознесись на небо, як Бог хрестиянський!»

«Ото ж то, каже, велика ми штука!

Як не вознесуся, то голов порука!»

I став ся волхов в повітрє зносити,

Тогди став ся Петро до Бога молити.

Гой ще ж бо Петро не помоливсь Богу,

Аж впав волхов з неба, тай поломив ноги.

За тоє ж Нерон розлютився кляте,

Тай повелів Петра на хресті розпяти.

А Петро просить лютого Нерона,

Аби стрімголов го розп’яти позволив.

«Гой бо я ж – каже – не Христови пара,

Аби ж мала бути однака нам кара.

А Ти, о Христе, прийми мої муки,

І грішную душу в святі твої руки!» – Амінь!

6/ІХ. 1878.

Примітки

Друк. Буковина 1889, ч. 12.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 595 – 596.