Не шкодую

Михайло Харишин

Я зовсім, зрозуміло, не поет,

А так, плету собі віршами.

І з прозою невдалим був дует:

Думки окремо, і слова так само.

Та все ж, я вдячний Богу, за розмову,

Що дав мені розкрити душу, серце,

Перед людьми сповідатися, знову

Повідати їм тайни свої, дещо вперше.

Чи правильно зробив? Не знаю!

По-різному оцінять те письмо моє.

Хтось скаже – дурень щось нашкрябав,

А хтось можливо – щось в тім є.

Мабуть відвернеться від мене дехто,

З тих, що себе у друзях величали,

Відхрещуватимуться справно, легко,

Так, ніби перед тим ніколи і не знались.

Та не шкодую. Жодним чином.

Радітиму, побачивши подібнії діла,

Бо знатиму, перейнялися таки плином

Моїх думок, надій, тривог, історії, життя.

18.04.2010, Кишинів