44. Бойова тривога

Богдан Лепкий

Той, то його Мручко на звіди післав, прибіг. Мов із окропу вискочив, мокрий, задиханий.

– І що? – спитав Мручко.

– Московський відділ іде.

– Московський відділ? Тут, на турецькій землі?

Сто гадок перебігло йому по мозку. Сто перша вбилась, як цвяшок…

«Мабуть, по гетьмана. Висока Порта згодилася видати і йдуть, щоб забрати».

– Бережись! – гукнув на своїх.

– Бережись! – загуло кругом, і невеличкий, але добрий відділ виріс як з-під землі. Кріси в руках.

Гордієнко до своїх поскочив. За часок січові чуприндарі чвірками наступали.

Земля під ними дудоніла,

Розгукана юрба подалась і принишкла.

Побачила силу. Хоч невелику, але зорганізовану. Це найкращий лік на її хандру… Сила.

Мручкова сотня і Гордієнкові запорожці відділами гетьманський намет околили.

Надійшов Горленко:

– А це що?

– Нічого, не тривожтеся, будь ласка. Це от так собі.

– На своїх людей бити хочете?

– Поки що ні. А як треба, то й битимем.

– Не розумію вас.

– Нема що багато розуміти, – гукнув до нього Гордієнко. – Якийсь московський відділ надтягає.

– Московський відділ, сюди? А то ж як?

– За вами йде, щоб передати цареві, – кинув йому Мручко.

Горленко не допитувався більше. Повернувсь і до своїх почвалав.

За хвилину і горленківці невеличким чотирикутником як мур стояли, і Герцикові, і Орликові козаки також. Табор прочуняв, протер очі, – і до оборони зірвався.

– По наших трупах візьмуть!

– Хай лиш спробують, дамо їм бобу!

– Коли битися, так явно, а як гинути, то славно. Хтось затягнув: «Шаблі наші поржавіли».

Хтось підхопив, від нього сусід переняв. Відділ відділові передавав, одна частина другій, аж по цілому майдані, по всіх полях між Бендерами й Варницею понеслася пісня:

Шаблі наші поржавіли

Мушкети без курків,

Та ще серце козацькеє

Не боїться турків.

– Ні турків, ні москалів, ані самого чорта. Поборемось! – доповідали.

– Поборемось! – лунало між Бендерами й Варницею, аж від далеких, лісами й виноградами поэелеаеянх горбів відбивалося,

А загадковий відділ усе ближче підсувався. Москалі, шведи і турецька ескорти.

Як минали козацький табір, москалям очі засвітилися.

– Жалує вовк, що барана не з’їв.

– Гарні ягоди, так кислі. Що?

Москалі вдавали, що не чують.

– Позадирали голови, як попова кобила.

– Почерез гріб плюють.

– Цареві люди, так і горді, мов воша на оксамиті

– Підняли морди, й кочергою носа не дістанеш.

– Приходить лиш до нас, побачите, пригнем. Старшини насилу вдержали козаків, щоб не робили бешкету, бо москалів турки супроводжали.

Відділ попри козацький табор до шведського пройшов.

Там його з усіх сторін шведські батальйони обступили, невважаючи на турецьку ескорту. Тут шведська королівська бандера, тут і влада його, на цім позиченім шматку землі.

Примітки

Подається за виданням: Лепкий Б. З-під Полтави до Бендер: історична повість. – К.: Дніпро, 1992 р., с. 222 – 224.