3. Хто такий Штейнфліт?

Микола Лазорський

Гетьман дещо знав про мазепинців-емігрантів, які ось уже піввіку лякали Московію альянсом з Заходом. Але граф Штейнфліт був для нього цілком новою людиною. Чув тільки про нього як про військовика з регіменту покійного графа Григора Орлика й близького родича того графа. Правда, у Петербурзі амбасадор Понятовський згадував графа Штейнфліта, як довірену особу аташе французького короля й навіть точно окреслив родинні зв’язки Штейнфліта з Орликами: мати того аташе, – казав амбасадор, – рідна сестра Григора Орлика, вийшла заміж за графа Жана Штейнфліта – генерала армії шведського короля Карла XII ще тоді, коли шведи держали в облозі Полтаву.

Автор листа до пана гетьмана народився вже не еміграції. Граф Григор Орлик – дядько Пилипа Штейнфліта і замолоду жив у Франції, там же здобув і військову освіту. Ці скупі відомості мало що говорили гетьману, він міг лише догадуватись, що небіж був під впливом графа Орлика, того саме Орлика, якого боявся Петербург і ставив скрізь пастки, щоб за всяку ціну піймати високого достойника французького короля, хоч граф Орлик і був підданцем французької корони. Проте часи були такі, коли Москва мусила робити чорне діло з оглядкою і навіть на деякий час затаїтись.

Меморіал Орлика до короля Людовіка XV в справі Гетьманщини, його протимосковські акції, підтримані французьким кардиналом Флері, з одного боку, та англійським міністром, з другого – явно ворожа політика Блискучої Порти змусили московський уряд зробити миролюбний жест, попустити віжки в Гетьманщині і навіть дозволити обрати гетьмана – старого Данила Апостола. Захід ще не забув ні Мазепи, ні шведського короля Карла й не зрікався оборонних проти Москви планів, а, може, й перейти від оборони до наступу. Таку протимосковську кампанію вперто вели емігранти, що осіли за кордоном і не втрачали надії відродити Гетьманщину.

Григор Орлик і Пилип Штейнфліт були, так би мовити, головними адораторами й наслідниками високих і шляхетних задумів великого гетьмана. Але в новіші часи все так швидко змінилося, що емігранти не могли вже плекати надій зламати карк Московщині. На очах усього світу такі потужні держави, як Швеція, Туреччина та Польща скоро втратили свою воєнну міць, Франція впала в економічну анархію, розхитана хазяйнуванням двох регентів. Емігранти вже не могли опертись на Захід і втратили навіть ті слабі зв’язки, які вони були нав’язали з генеральною старшиною в Гетьманщині часів другої Малоросійської колегії. Скоро по тому помер і Григор Орлик. Нині ніби місце Орлика заступив його небіж Пилип Штейнфліт.

– Хто такий Штейнфліт? – думав гетьман. – Наслідник він Орликових ідей про вільну Гетьманщину чи просто земляк? Лист його не був вартий пильного студіювання: було то коротке вітання, добірне зичення, характеру, щоправда досить сентиментального. Якщо на цьому і скінчиться, гетьман приймає таке побажання, коли ж той Штейнфліт захоче нав’язати якесь тісніше знайомство з прихованими акціями, гетьман дасть грубу відсіч.

На тому гетьман і постановив: на цім тижні він збирався їхати до Полтави, де у нього була крайова канцелярія.

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1961 р., с. 439 – 441.