6. Нові порядки на Січі

Микола Лазорський

Запорожець Важкий вже тиждень купував коні. Йому хотілось ще сторгувати косяк степових огирів у тахтаулівських мирних татарів зараз за Полтавою. Тоді саме несподівано примчав з Січі курінний Перекотиполе. Старий січовик привіз новину: чорна рада скинула таки кошового Лантуха і поставила нового Петра Калниша [29]. Важкий мовчки слухав, палив люльку і щось міркував.

– Так, голубе, – казав Перекотиполе. – По правді, Лантуха давно треба було скинути: став накладати з Москвою, вражий син, найбільше ж допекли лубенські пакти: козацтво гадає, що разом з тими пактами спекається й москаля. Як не як, а Січ мусить мати вільну руку.

– Дитячі іграшки: коли затіяли йти проти москаля і в який спосіб! Про зміни якісь у тих пактах та всякі полегкості треба говорити тільки з Москвою, а так, скидайте хоч щодня кошового – нічого не вдієте з москалем. Не ті тепер часи: москаль – шевська смола: прикипів – не відірвеш. Моцна Москва. Коли ж усе те сталося?

– Як приїхав з Глухова, зараз же й скинули: привіз суворого наказа не чіпати ляха, мовляв, за непослух гетьман знищить Січ.

– Бач, на моє й виходить: гетьман грозить з наказу Москви.

– Як прочуло козацтво про того наказа, зараз і вдарило на гвалт, – вів своє Перекотиполе. – Закрутили такого веремія, що кошовий відразу поклав булаву на стіл. Натомість обрали Петра Калниша.

– Знаю й Калниша, – сплюнув Важкий, – тихий, гойний: буде робити, що скаже гетьман і Москва.

– Але то ще не все, голубе! – нашіптував старий січовик, – Лантух привіз ще одного гостинця: усю Січ приписано до гетьманського регіменту: тепер без гетьманського дозволу не вийдеш і з куреня! Тепер, голубе, батько нам не кошовий, а гетьман.

– Гм, мабуть, діло це пішло з Глухова, – роздумував Важкий. – Мабуть, що так: просила генеральна старшина вкупі з резидентом, щоб їх замордувала орда.

– Так у нас на Січі всі думають, – хитнув головою Перекотиполе. – Гетьман молодий, возиться з жінками та якимись співаками.

– Танцює, – всміхнувся Важкий.

– Танцює, – протяг і собі Перекотиполе. – Тепер не до солі, коли грають на басолі.

– Нікуди й тікати від клятого москаля, – журився Важкий. – Все заглитав собачий наїзник.

Він присунувся ближче до бесідника й тихо спитав:

– Були емісари від молодого Орлика?

– Були.

– І що?

– Зраділи, що Січ наставила Калниша: кажуть, з цим можна буде щось робити, тільки зараз не з руки, та й кошовий, здається, вже поїхав до гетьмана на поклін.

– Гм… цього пирятинського козака я добре знаю: полохливий дуже, – роздумував Важкий. – На власну руку треба щось робити: є багато добрих хлопців.

– Переловить москаль, решту порубає лях, – спокійно мовив старий полковник.

– То як бог дасть, а налякати ляха треба, – терпко відрік Важкий.

– Тебе вже виглядає пан Неживий, – кинув Перекотиполе.

– А ти ж як? – питав козак.

– Як я? – здивувався старий січовик. – Я тут, вже біля тебе: адже давно пора на той бік Дніпра.

– Як же з кошовим Калнишем?

– Чума його бери! – скривився полковник. – Хай їде до гетьмана, а ми до ляха в гості.

– Тоді нема чого ждати: на луг, до байдарок!

Другого дня над вечір запорожці рушили в дорогу. Була зоряна тепла ніч. Їхали мовчки. Пихкали люльками й дослухалися до вечірніх дзвонів. Благовістили у Здвиженському полтавському монастирі.

«Чи доведеться ж коли знову бути у Полтаві?» – думав замислено Явтух Важкий, поглядаючи на вогні монастирського храму, на високу муровану стіну, на чудову дзвіницю. – «Чи ж доведеться коли почути дзвона, перехреститись на золотий хрест нашого монастиря…»

Зараз же за монастирем січовий загін збочив на Струків степ. Нараз запорожці почули, як протупотіли вершники битим шляхом і зникли у пітьмі, ген вбік, на північ. То новий кошовий Петро Калнишевський спішив до тихого Батурина, де жив тепер гетьман Розумовський.

Примітки

29. Калнишевського вперше обрали кошовим в 1762 р., уже після смерті імператриці Єлизавети. – М. Ж., 10.02.2024 р.

Подається за виданням: Лазорський М. . – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1961 р., с. 326 – 329.