5. Орлик у Версалі
Микола Лазорський
У Версалі панство Орлик-Дентевіль дістало аудієнцію в пишній люстровій залі, де завжди бували разом король з королевою. Зала та призначалася виключно для найближчих гостей, вишуканого товариства з-поміж інтимного кола. Король мило привітав наречену пару, поздоровив шанобливо й спитав графа Орлика, як їздилось по сусідніх державах. Так, ніби ненароком, кинув, що на цім тижні хотів би бачити пана радника у бічній світлиці для секретних нарад, й зараз же відійшов, щоб уцілувати руку графині Дентевіль.
Ця чарівна подруга королеви була вже біля своєї патронеси: прикриваючи вуста китайським фаном, графиня пошепки передавала новину про час шлюбу, її сердечно здоровила королева, яка все ж видавалась втомленою: її прекрасні очі все були повиті ніби легкою імлою туги; вдивляючись в щасливе личко графині, вона мимохіть копилила губу і швидко витирала непрохану сльозу мережаною хусточкою. Направду ж вона раділа з того весілля її коханої подруги: таке свято було завжди приємним сюрпризом для двірцевих дам, що любили веселі розваги у Версалі.
Буденна пишнота часом і набридала випещеному на розкошах версальському панству. Тут були все ті ж подруги королеви, серед яких найпаче пишались своєю вродою графині: Торсієр де Брой, Амелот, Вільнева та ще всевидюча герцогиня Габріела Віллар. Пудрені перуки, діаманти та розкішні роби робили їх вічно молодими: аж ніяк не можна було сказати, щоби час пошкодив цьому випещеному панству бодай якою крихтою, всі були однаково прекрасні, як весняний цвіт, однаково безжурно-веселі та й однаково ладні – хоч би й зараз іти в парі з кавалерами до улюбленого менуету.
Але маркізи де Помпадур граф Орлик ніде не бачив, хоч і старанно приглядався. Він манірно уцілував пальчик королеви Марії, яка мило погрозила йому й спитала, чи може пан відвідати її в покоях на приватну бесіду, на коротку хвилю, але точно о десятій. Граф низько схилив голову на знак згоди. Кілька хвилин точилась легенька, мов пушинка, бесіда поміж товариством, коли пані Віллар раптово помітила, як королева зблідла. Вона встигла вчасно подати руку своїй патронесі, щоби мерщій відвести до покоїв, воднораз заметушились усі дами й оточили королеву, як золоті бджоли свою царицю. Коли граф Орлик оглянувся, зараз же побачив на порозі зали маркізу де Помпадур; назустріч до неї якнайшвидше поспішав сам король.
Примітки
Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 148 – 149.