3. Палац в Люневілі

Микола Лазорський

Нарешті панство Орлик-Дентевіль дістало правдивий спочивок в своєму палаці у Люневілі серед родини й близьких друзів…

Тепер воно святкувало Різдвяні свята за правдивими народними звичаями.

Палац був старої норманської архітектури, з баштами та всякими прибудовами. Всередині було кілька великих зал з важкими дубовими меблями, люстрами та масивними камінами, куди в холодні зимові дні можна було напхати цілий віз дров та розвести яскраве багаття. По інших кімнатах та квадратних світлицях теж стояли старовинні меблі: незвичайно вигнуті комоди з вирізьбленими з дерева амурами та янголами з розкритими крилами, важкі креденці, повні різного добра, переважно чарок, кришталевих караф, шліфованих оленячих рогів, янтарних мисок, срібних куманців, важких полумисків й різноманітних таць.

На другому поверсі можна було здибати довгасті світлиці, повні дивовижної форми й розміру гардеробів, де переховувалась різна ноша – і чоловіча, і жіноча – та коштовні в алмазах роби, обшиті перлами часів Луї XIII. В кожній такій світлиці стояв великий дубовий стіл, застелений важким обрусом, затканий парчею та прошитий червоними китицями, що спускалися аж до темного дубового паркету. Там ще стояли велетенські ліжка, вбрані розкішно, по-королівському Формою вони скидалися на катафалк, бо над ними було напнуто червоний або темно-синій балдахін, мальований еротичними сценами, з купідонами темного золота на самій горі. Але хоч там і ніби літали амури, та все ж кожного сипало морозом від тих ліжок, мимохіть спадала думка: хто б міг відважитись не то що заснути на тому катафалку, а бодай п’ять хвилин полежати на ньому! До всього по стінах висіла ще дивацька зброя, старі й іржаві пістолети, алебарди, сагайдаки для стріл, татарські ятагани, палаші лицарів-хрестоносців, щити з гербами славнозвісних вояків, як, приміром, Річарда Левине Серце, Салах ад-Діна, Фрідріха І Барбаросси, турячі роги, прикрашені золотими цвяшками тільки для вина, панцирі, лати, довжелезні мечі, насталені на два борти, та ще така зброя, яку не знати хто уживав, в які часи та в яких припадках.

Хоч палац був і стародавній, але все ж світлий, на багато вікон, в деяких вікнах, найпаче кутніх, були вітражі

Повітря по всьому палацу чисте, видно з усього – дбала про все те сама господиня, що жила внизу. Її апартаменти були умебльовані відповідно віку, у добрій вигоді й майстерно оздоблені. Це був невеликий куточок, так би мовити, пишного Версалю.

З вестибюля широкими дверима можна було вийти на довгу галявину, пошнуровану на картаті та зірчасті квітники, які час від часу поливали рясні дощі з двох химерно побудованих водограїв. На вершку одного стояла бронзова Діана з сагайдаком та двома великими псами. На другому розгонисто біг кентавр, цілячи списом делікатну сарну, що вже, втомлена, падала на передні ноги. За квітниками зеленів фруктовий сад, а вже за тим садом розігнався аж до озера пишний парк, де водились і сарни, і малі козулі, й навіть королівські олені. Нині той парк торкнула зимова пора, яка тут не така люта, як в Гетьманщині, але все ж позолотила майже всі дерева та пофарбувала в ніжний багрянець.

Поза тими розкошами стояли виструнчені, як під шнур, невеличкі будиночки на взірець фламандських. Там жили Орликові пани драгуни. Козацька півсотня містилася з іншого боку, саме там, де широко розлилося Лебедине озеро, де плавали білі, як сніг, табунці лебедів. Кожен загін драгунів і козаків жив нарізно, своїм окремим життям. Але тут ніколи не водилося будь-яких сварок або ворогування, та й господиня не любила цього й наказувала старшинам суворо держатися дисципліни та ладу. Обидві сторони вміли дещо говорити мовою незвичайних сусідів й майже разом святкували різні свята. Роботи великої не було, тому кожен козак чи драгун завжди щось робив у своєму господарстві або в панському маєтку: всі вважалися військовиками і діставали крім платні ще й уніформу, харч і тютюн. Все подвір’я, великий сад і парк обслуга держала чисто, на взірець англійських парків. Були тут і добрі фаховики: садівники, теслі, грабарі, берейтори і навіть ковалі. Серед драгунів та козаків були й сімейні.

Так жила тут ця оригінальна колонія – напівкозацька, напівфранцузька.

В самому палаці теж була велика обслуга: кожен робив завжди ту роботу, яку було призначено з першого дня його служби. Отже тут ніхто не хапався, не метушився не знати з чого, не бігав за тим, що десь забув, – все було завжди на своєму місці, і сам валет мусив бути на місці в точно визначений час. За всім тим стежив мажордом з помічниками і на горі, і внизу. Ранком, в обідню пору та ще увечері, коли задзвонить дзвін, все панство в палаці та маленьких котеджах, де жила варта, всі вже сиділи на своїх місцях за трапезою.

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 175 – 177.