4. Родина Орликів у Люневілі

Микола Лазорський

Сьогодні панство сіло до столу вже смерком, коли на вежі прогуло сім разів. У великій залі зібралися всі – і дорослі й малі – так тут велося здавна на Різдвяні свята. На цей урочистий день дехто приїхав з родичів графині Дентевіль: брат її та старша сестра з малими дітьми, дві старенькі тьоті й доросла небога.

У великій залі за столом граф здибав нарешті всіх своїх рідних і навіть тих, кого давно бачив. Був приємно здивований, вздрівши за столом сина пані Оксани, молодого панича Михайла. Вже кілька літ поспіль він вчився у колежі великого міста Гренобль і тепер, на вакаціях, збирався до Сорбонни. Був під опікою графині Дентевіль, яка цікавилася осиротілою родиною. Саму пані Оксану вона примістила у флігелі, куди час від часу навідувалася і скоро заприятелювала. Графиня дуже розпитувала Оксану про її той таємничий край, про який нічого не знала. Її цікавило все: і широкі степи, і лани дорідної пшениці, і сади, де ростуть яблука та вишні. Адже вона цього не знала, чула тільки про люті морози, від яких вмирають тисячі людей, найпаче малих діток…

Цікавилася Батурином, де колись жила Оксана, і тепер оповідала, що там ніби жив гетьман Мазепа і бився з москалями пліч-о-пліч з шведським королем Карлом VII проти московського царя Петра І. Чула ще, як не повелося Карлу саме через люті морози, від яких загинуло багато шведів, а москалям хоч би що: видержали тяжку зиму. Ще розпитувала за Полтаву, де сталася велика воєнна баталія. І саме в такі часи тікав її граф ще малою дитиною у безвість, де живуть самі барбаринські татари, що їдять конину, а на десерт – білих маленьких дітей! Оксані було багато мороки, щоб деякі химерні вигадки пустити за вітром, але все ж графиня цупко держалася тої фантазії, що татари їдять малих європейських дітей.

Тепер пані Оксана не так рвалася додому. Бачила, що її Михайло вчиться добре, вийде в люди, і була вдячна господині, з вдячності старалася будь-чим допомогти в господарстві, сиділа за прялкою або вишивала рушники, гаптувала серветки та всяку дещицю. Їй все ж було легше жити серед своїх… Щодня бачила сімейних козаків, що встигли повивозити жінок або дівчат, була часом на розмовах і з пані Мартою Дзаржановською. Ця найменша сестра графа Орлика жила близько від палацу в іншому флігелі зі своєю родиною: мала вже синів-підлітків, які вчилися у військовій школі в самому Греноблі.

До гурту збиралися всі… бував і старий старшина пан Хлюпало, заглядав і пан Мокрановський – права рука графа, як сам казав за себе. Коли ж приїздив молодий небіж пан Пилип Штейнфліт, то вже для всіх було велике свято: привозив він із Стокгольма не тільки гостинці «заморські», а й купу різних, часом дивовижних новин.

Тоді майже все надвірне козацтво товклося у пані Марти, щоб почути новину, може, навіть і про Гетьманщину: адже всі знали, що молодий пан Пилип часто їздить з різними припоруками й до Польщі, й геть далі в степи до Січового товариства. І не помилялися… Привозив новини про життя козацького народу під московською вартою, повідав і про Глухів, і Батурин, і навіть про Бахчисарай та Київ, найпаче про Бахчисарай, де ще жив старий генеральний старшина Федір Мирович. Його слухали завжди мовчки, слухали, схиливши голови, й нишком витирали сльози.

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 177 – 178.