10. Бунт турецького війська
Микола Лазорський
Як і просив французький король Франциск, Сулейман Великий обминув Відень і вдарив на унгарську столицю Будапешт. Його п’ятдесятитисячна армія яничарів, озброєна гострими ятаганами та ще короткими ножами, навально впала на Буду й захитала навіть важку кавалерію ландскнехтів з її довгими списами та страшними келепами. Яничари прочищали дорогу турецьким гренадерам, які з нечуваною силою вломилися в унгарську столицю. Сулейман бундючно в’їхав у місто, обминаючи гори трупів, його зустріли міські достойники з багатими дарунками, боялися-бо за своїх людей, жінок, малих дітей. Знали адже всі, що султан цей немилосердний і жорстокий. Але, навдивовиж усім, султан не вдарив ногою по золотій тарілі, а милостиво взяв дарунка і тільки наказав негайно почистити місто, поховати мертвих, бо, мовляв, може кинутися по людях чума, дати пораненим допомогу і навіть не допустив яничарів до грабунку, чого ніколи не водилося. Цим одчак був дуже обурений, але все ж здержався від буйних протестів, бо як-не-як, а тут же стояло султанське військо. Жартувати не доводилося.
Коли про той наказ довідалися яничари, зараз же кинулися до одчака робити йому «рішенець», але одчак загодя відійшов до султанського штабу, а яничарів вже встигла оточити артилерія.
– Отак подякував нам великий Сулейман, – гомоніли рвучкі яничари.
Їх не могли задобрити навіть смачним обідом, ні золотими дукачами.
– Що ж! – кривились вони, – припало кожному по два золотих, тоді як у палацах повно коштовних килимів, золотих чарок, мисок, келехів… Ех! А церковного добра! Батеньку мій! З одних тільки паникадилів можна кожному розбагатіти! А золотих чаш, хрестів, громадських карнавок, повних золота… Стривай, пане султане… ми дома, в Стамбулі, погомонимо з тобою й твоїми клятими візирами. Свого не подаруємо, ні, голубе, не подаруємо: заплатиш містом, погріємо вас, шайтани, пожежами…
– Це все робота черкашенки, отієї Роксоляни, гаспидської личини, – кричали інші… – Доберемося й до тебе й до твого милого синка, козацька личина!
– Виріжемо все черкаське кодло!
– Не дав султан попанувати у Будапешті, тоді візьмемо своє у Стамбулі…
– Сулейман заводить свій лад в яничарському одчаку, – кричали розхристані гульвіси.
– Своє візьмемо, – лементували башибузуки. – Думають, що вже укоськали нас тут, бач, виставили скільки гармат… добра подяка, нічого казати.
– Хлопці, збираймось додому!
– Гайда до Стамбула!
Але артилеристи посупно мовчали і кожен мов прикипів біля своєї гармати. Коли ж генерал Балтаджі гукнув команду: «До ґнотів!», кожен яничар зрозумів, що через мить почують команду: «Вогонь!»
Вони нараз втихомирилися, і вже ніхто не думав про свавілля. Все ж одчак згодом довідався, що більш тисячі башибузуків втекло до Стамбула.