Інтермецо

Софія Малильо

Погойдаюсь трохи на щасливій хвилі.

Висхідна й могутня, хай мене несе.

Всі мені дарують всю свою прихильність,

все мене втішає, любе мені все.

Ласкою людською все єство зігріто,

туга за красою заспівала в нім.

Добрі людські очі ваблять, як магнітом,

і з відкритим серцем входжу в кожен дім.

Жаль, зима надворі. Тихо сплять дерева.

Сумно й невідрадно – бачити пташа.

Ждатиму нестерпно перших днів травневих, –

може, знов роквітне зламана душа.

Тож нехай гойдають мене світлі хвилі

під чарівну музику найкращих оперет.

Довіряю серце її добрій силі.

А що потім буде – все одно секрет.

7/XII-1993.