Життя. 2

Софія Малильо

Замкнулося коло моєї мандрівки,

все стало на місце, прогалин нема,

злились воєдино життєві потічки,

Влтава, і Буг, і ріка Колима.

В безмежних просторах між ріками тими

цвіли мої весни, сніжилися зими,

а серце не знало, куди йому йти.

Та вже відступили блукання печалі,

розвіявся морок, розвиднілись далі,

спокійно на шлях свій гляджу з висоти.

Мандрівки моєї зійшлися епохи:

озвалось дитинство крізь буряні роки,

і старість йому вийшла тихо навстріч.

Воно засвітилося росяним ранком,

вона спалахнула вечірнім рум’янком,

а десь із-за гір піднімається ніч.

Так серце жадає, щоб гожим був вечір

і втома не надто тяжіла на плечі

і повен був світ лиш добра і краси.

О друзі ласкаві, близькі і далекі,

крізь буднів похмурих настирливий клекіт

я чутиму ваших сердець голоси.

24/XI-1993.