[Заспів]

Антін Могильницький

На могилі на зеленій

Зозуленька сива сіла,

Закувала піснь вселенній

І світами полетіла.

Але нута тої пісні

Сумно ревна і глибока,

Що за серце тосков тисне,

Вилуджає сльози з ока.

Скрізь могили темні стіни

Аж на дно ся геть пробила,

Тінь покійну творця піній,

Бандуриста пробудила.

І піднісся, став на ноги,

Повів оком доокола,

З грудей тоску і тривоги

Витхнув слово іспроквола:

«Краї тіні опущаю,

Чей загадку вам розв’яжу,

Где суть думи, пісні? Скажу

І вас скоро попрощаю,

Бо в живих мні скучно краю,

І оп’ять в могилі ляжу.

Повстань, гусле, з темной трумни,

Где-сь зо мною спочивала,

Настрой знову срібні струни,

Що-сь не раз при світлі луни

Пісням-думам вторувала,

Любві, славі, тоскам грала!»

І тронув пальцями сміло

Срібні струни, що го знали,

А їх звуки з словом мило

В складний гамір ся зілляли

І зачали піснь співати,

Як єй нині не чувати.

Примітки

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 477 – 478.