27.02.1933 р. Лист до Ганни Орлівни
| 27 лютого 1933 р. | С.Долинське, Казахстан |
Любий друже мій!
(…)
Я думаю ще працювати і то багато працювати. Зараз у мене перерва, але не криза, бо знаю добре свої духовні сили і вірю в них, що вони не зрадять, як зраджує життя, як зраджує іноді власний мозок. Мозок, часто буває, є лише слуга хотіння.
«Стоход», «Джанар», «Скарби замку Любомирських», «Вітер з тундри», «До гробовища прадідів» і «Домра» – накреслені дороговкази на творчій дорозі, що її замітають «бурани» сибірські, «пурги» північні, а може й «самуми» гарячих пісків «Бек-Пакдала».
Іноді є, проте, спогади (вони домінують), і тоді постають літературні постаті: Г. Барвінок, Нечуй-Левицький, Олена Пчілка, Володимир Самійленко, Володимир Кобилянський. Змалював і все це назвав «минуле». Хочеться накреслити бодай план свого особистого, як у Горького «Детство» або «Мои университеты». Важко це зараз, дуже важко і майже неможливо. Була б для всіх багатюща книга, і вона колись буде, але вже тоді, коли буду бачити тебе, коли буду бачити Лесю, бо [щоб] таку річ писати, треба мати повний духовний спокій. Тепер, може, план-конспект і досить.
(…)
Щодо тебе і Лесі. Обоє ви мені дорогі й кожна по-своєму. Чи ж можна понехаяти ті всі (історичні майже) моменти, що ми їх пережили в минулих роках на берегах рідних річок західної частини нашого краю – 1921, 1922, 1923 і 1924 року? Сумний був лише 1925 рік, коли ти пам’ятаєш, під яким знаком цей рік проходив, то нічого й дивуватися. Досить того, що цей рік був роком самоомани. Міг він бути іншим. Потім татарська Сула зі своїми «причалами», «Сидящий», крислата яблуня в саду і все інше. Багато гарного, яке уступило місце побічному, і це побічне тепер не повинне роз’єднувати нас. Досить того, що воно взяло своє. Мені хочеться, щоб між нами стала нарешті згода.
(…)
Цілую тебе сердечно, як колись, і зостаюся, як колись, твоїм другом і приятелем, яких не матимеш більше.
Клим.
Примітки
Подається за виданням: Поліщук К. Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 2008 р., с. 662 – 663.