Травень

Улас Самчук

3 травня. Субота. Довгий лист з Парижа від Петра Стефуранчина з приводу видання «Марії» по французьки. Переклад її зладила пані Лідія Шульгин. Стефуранчин пише:

«Переклад пані Шульгин є добрий: стиль Ваш відданий вірно, мова літературна, книжка читається з великим зацікавленням і легко. Щоб мати деяку уяву про те, як зустрінуть «Марію» французькі читачі, дав я був минулого року манускрипт до лектури кільком моїм французьким приятелям, письменникам і критикам. Усі поставились до Вашого твору з великою увагою, запевняючи мене, що книжка матиме позитивний успіх. Бажання тільки є, щоб до твору додати обширну передову, представляючи чужому читачеві сучасну українську літературу, Ваші письменницькі заслуги й літературну оцінку самого твору. Коли б це Вам не забрало багато часу, то буду Вам дуже вдячний, якщо зможете приготовити відповідні матеріяли»…

Пише, що при певних умовах «книжка може появитися на початку 1948 року». Подає і пояснює умови гоноровання та радить назвати «Марію» іншою назвою, як також думає, що Андрієвський занедбав трохи справу французького видання «Волині» і додає, «що така ділянка, як література, вимагає більше дбайливости й пошани і що трактувати її легковажно не можна. Тим більше, що ім’я Ваше на заході Европи відоме (напр. у «Порівняльній літературі», яку викладають на Сорбоні, ім’я Ваше є цитоване, як великого українського письменника)»…

Просить висилати йому наші МУРівські видання та подає плян свого в-ва, у якому має вийти «Камінна душа» Хоткевича і «» Франка, його В-во має назву Editions «Aux Trois Compagnons» – 62 Rue Meslay Paris 3. Directeur: Pierre Stefuransyn»…

Написав йому таку ж довгу відповідь з різними моїми міркуваннями. Відписав також Петрову і Шерехові з приводу нашого засідання тут в Корнталі на 9-го травня.

10 травня. Вчора й сьогодні засідання правління МУРу, на якому був також присутній наш «вічний революціонер» В. Державин. Прибули також Шерех, Косач, Славутич, плюс ми з Костюком, і вийшов верховний совєт Ц. К. партії, на якому ухвалено багато справ, а в тому маніфест з приводу плянованого конгресу Об’єднаних… Не Націй, а Мистецтв… І комунікат в справі Багряного… І зреферовано лист литовського поета, секретаря Спілки литовських письменників на еміграції Пульґіса Андріушіса, який запрошує нас на з’їзд їх Спілки, що відбудеться 13 й 14 червня в Кірхгаймі… Комунікат в справі Багряного і справу литовців доручено мені… Після цього Державин залишився в Корнталі нашим гостем.

14 травня. Щойно учора від’їхав Державин. Був нашим з Танею гостем. Вперше ми мали нагоду ближче з ним познайомитись. Залишилось враження академічного схоляста типу Сковороди, деталістичного ерудита типу латиністів високих шкіл і клясичного інтелегента, пораженого богемством і дивацтвами залізного холостяка.

І одночасно творчий інтелект, за професією єгиптолог з великим залюбленням до літератури консервативного типу, в нашому випадку, прихильник неоклясицизму групи Зерова і антагоніст теорій національного стилю Шереха.

Час з ним проведений виповнений розмовами й дискусіями на ту саму тему – література. Для мене це велике джерело пізнання академічного життя Харкова, де він переважно діяв, як професор університету перед війною сорокового року. Цікаві також його погляди на життя. Він вважає, що йому непотрібні прохідки, що він добре почуває себе в своєму робочому кабінеті при штучному світлі, не цікавиться природою взагалі, а тому коли все таки ми вийшли на прохідку за околицю міста і проходили біля поля, засіяного вівсом, який щойно почав зеленіти, я запитав Державина й Таню, що це за збіжжя, на що Таня відповіла, що це мусить бути жито, або пшениця, а Державин, який нахилившись, довго придивлявся через свої старомодні окуляри до цього феномену і остаточно вирік: – В кожному разі, це не є ані овес, ані ячмінь…

Він від’їхав від нас з почуттям дружби і ми запрошували його приїхати до нас ще колись іншим разом. Мені здавалося, що в нашому товаристві він почував себе добре і це облегчувало трохи його дуже особисто самітнє життя.

Перед-учора дістав листа від Станіслава Стронського – голови правління Спілки Польських Письменників на чужині, що має осідок в Лондоні. Одночасно з цим дістав відповідь на мого листа, якого я послав вже пару місяців тому, від польського поета Антонія Богуславського, який перебуває тепер також в Лондоні.

«2.ІІ.47. Lt. Colonel Antoni Boguslawski. (Передаю в перекладі з польського): Шановний Колего, Ваш лист йшов до нас довго і дійшов в паруразово відкриваному і цензурованому конверті. І тому саме забарилася наша відповідь і також тому тепер користаємось не поштою, а іншою можливістю, щоби Вам відповісти.

Як це виходить з долученого тут листа Спілки польських письменників, то ця відповідь є цілковито позитивна. Від себе додам, що схвалено її на засіданні Спілки одноголосно, що є виразним доказом, що висловлені Вами думки і погляди є тотожні з нашими.

Залишається мені лишень Вам подякувати за те, що я був вибраним за посередника в цій справі. Це відповідає цілковито до мого наставлення до справи українсько-польської, про що я вже не раз висловлювався в пресі. Не можу відзвичаїтись від того, що всіх колишніх громадян земель Речі Посполитої Польщі до часу її розбору вважаю братами. Хоча я є вроджений у Варшаві, але маю кревних у різних околицях, а свій шлюб брав під Чигирином.

Мову Вашу хоч і не вистарчально, щоб могти писати, але вистачально, щоб розуміти, навіть читати, а від біди, навіть порозумітися. Знання російського є мені частинно в цьому допомогою, а частинно перешкодою. Думка українська має для мене також свійський ритм, як і мазурок, а архитвори польські т. зв. української школи, мають для мене особливий присмак. Зрештою, знаю більше-менше всі мови слов’янські; зо всіх них робив переклади поезій. Перед теперішньою війною був чинним соколом, через що поглибив знання країн і народів слов’янських. Всюди, за вийнятком Совєтської Росії, маю приятелів.

Пишу це, щоб пообіцяти в дальшнішому розвитку мою особисту допомогу в справі нашого, дай Боже, як найближчого порозуміння. Суджу, далебі, як і Ви, що це є нашим святим обов’язком народнім і конечністю письменників. Буду робити старання, щоб до Вас приїхати, хоча це не так легко; майже так само трудно нам, як і Вам… У цьому часі я є не тільки членом правління СПП і часовим членом Англійського ПЕН-Клюбу, але також головою Союзу Журналістів Р. П. Маю, отже, можливість справжнього діяння.

Тим часом можете одверто розмовляти з доручителем наших листів. А коли б Ви особисто, міняли своє місце перебування, хотів би знати, де Вас шукати.

Писати можете однаково, як на мою власну адресу, так і на адресу вказану в листі Спілки Письменників. Найкраще передати відповідь через нашого посланця, бо це буде найскорша дорога.

На інші питання відповідає Спілка Письменників. Можу додати, що в наших спілках маємо коло 50 письменників і коло 300 журналістів, таких, які під цю пору не можуть вертатися до Польщі. З більш знаних імен письменницьких назву таких: Вацлав Ґрубінський, Марія Кунцевічова, Гермінія Наґлерова, Станіслав Балінський, Тимон Терлецький, ред. Мєчислав Ґрудзєвський, Зиґмунт Новаковський, ред. Станіслав Мацкевіч, Мелхіор Ваньковіч, багато є також добре заповідальної молоді. В Америці перебуває Ян Лехонь і Казімєж Вєжинський, а також Віттлін. Називаю тих, що тепер до Польщі не вибираються. З політичних письменників – Станіслав Стронський.

Дуже сердечно стискаю Вашу руку з додатком колежанського поздоровлення. Прошу привітати всіх колег, які так, як і ми, думають і відчувають. Можливо дасть Бог, що «знову іменем Христовим, обновим наш тихий рай».

Щиро вам жичливий, А. Боґуславський».

Разом з цим листом, що його передав Генрик Карповіч, що перебуває тепер недалеко від нас в Цуффенгавзені, дістали ми лист Спілки польських письменників.

«26 січня 1947. Я. В. Пан Улас Самчук, Korntal bei Stuttgart, Hebichstrasse 12, USA Zone Germany. (Подаю в перекладі).

Вельми шановний пане, П. Антон Боґуславський, член Правління Спілки письменників польських на чужині, передав до відома Спілки Ваш лист з 24.12.46.

Правління Спілки письменників польських на чужині вітає з радістю звернення Вельми Шановного Пана, як голови МУРу, до з’єднання польських письменників, поділяючи цілковито погляд, що приязні стосунки між письменниками польськими і українськими, завжди є бажаною, особливо потрібні тепер і може мати тільки добрі наслідки для прокладення доріг до добрих польсько-українських стосунків.

Може бути, що зможемо повірити когось з наших на місці Вашого перебування, щоб він був там нашим представником. Наразі засилаємо наш статут і список осіб, які входять до правління нашого Об’єднання. Залучаємо також збірку книжок виданих тут на чужині за останній час…

Просимо, щоб Вельми Шановний Пан, прийняв для себе і для грона письменницького МУР дуже сердечні вислови пошани і поздоровлення. – Станіслав Стронський – голова. Склад Правління: Ст. Стронський – гол., Ст. Балінський – заст. гол., Степан Ґацкий – секр., Ант. Боґуславський, Йозеф Кірілевський, Гермінія Наґлерова, Александер Піхор, Тимон Терлецький, Стефанія Загорська, Казімєж Вєжинський (члени).

На ці два листи я написав таку відповідь:

«14.5.47. ВШановний Пан Станіслав Стронський, Лондон.

Вельмишановний Пане!

З великою приємністю стверджую одержання Вашого цінного листа з 26.11. ц.р. Негайно по його одержанню маю шану відповісти на нього.

Правління нашого об’єднання письмеників у своїй діяльності має на увазі нав’язання ближчого, приязного і ділового котакту з відповідними організаціями тих наших сусідських народів, що в одинаковій, як і ми, мірі позбавлені права беззастережно і суверенно керувати життям і долею на своїй рідній землі. В першу чергу це має відноситися до братнього слов’янського народу, нашого західнього сусіда, поляків.

Політичні стосунки між нашими народами від століть носять дуже нерівний та нездоровий характер. Ми, письменники, не робимо собі ілюзій, що нам якраз дасться їх направити і довести до ідеалу, однак ми переконані, що зачати це діло треба, бо цього вимагає від нас рація нашого існування взагалі, як також час і простір, в якому знаходимось.

Нав’язання тіснішого творчого контакту між творцями духовости обох цих народів є невідкличною потребою. При першій нагоді постараємося відвідати Вас на місці Вашого осідку, можливо нам вдасться обмінятися кількома відповідними рефератами, а покищо при допомозі листування, як також обміну преси і видань, будемо утримувати таку лучність. Ділову програму я накреслив Вашому шановному колезі п. Богуславському і просив його довести її до Вашого ласкавого відома.

При цій нагоді, глибоко чуюся зобов’язаним, Вельмишановному Панові Президентові, за надіслану літературу і зі свого боку надсилаємо Вам, що маємо на поготові. Пізніше дішлемо більше. Ваші збірки поезій і всього, що ми дістали, подбаємо зреферувати нашим читачам у нашій пресі.

Іменем правління нашого об’єднання, як також своїм іменем, дякую за недіслані Ваші привітання і рівнож прошу, Вельмишановного Пана Президента, прийняти від нас для Вас і всіх Ваших колег, наше найсердечніше привітання і пошану. Щиро Вам відданий, – Улас Самчук, Голова Правління МУР.

До цього був доданий також спис членів правління МУРу…

Так само, як і ми, поляки, у своїх літературних організаціях, в більшості заступлені поетами, між якими чимало талановитих і видатних. Ми дістали кілька їх публікацій. Альманах «Swiеty plomien», де друкуються Казімєж Вєжинські, Маріян Гемар, Марія Данілевічова, Стефанія Загорска, Станіслав Стронські, Анджей Поміян і інші знані імена. Ми дістали збірки поезій Антона Богуславського «Kurant», Яна Ростворовського «Lata Londynskie» (Літа Лондонські) з рядом інших публікацій, що уможливило нам мати уявлення про настрої й гаразди їх емігрантського Парнасу, до речі подібного, в моральному відношенню, до нас самих, з побажанням:

Ach, nie musi byc Polska od morza do morza.

Musi byc sprawiedliwa і musi byc Boza. –

як це думає Гемар у своєму вірші «Wola Polski».

18 травня. Цього мені ще не хватало. Знов обізвався мій норовистий шлунок, якого я пару тижнів намагався замовчувати, але, здається, що далі прийдеться не лише говорити, але й кричати. Повертається мій давній непроханий гість пан катар, який жирує на моїх нервах.

Пишу промову до конгресу Об’єднаних Мистецтв і не розумію, чому Костецький, який мав повідомити мене про час і місце цієї події, не обзивається. «20 травня буде конгрес ОМ. Ваша доповідь стоїть першою. Будуть спеціяльні запрошення», писав він ще 5-го травня. Де ті запрошення?

22 травня. Купа листів, а в тому і від Костецького, але не запрошення ОМ, а метелиця нарікань зі заявою, що він… виходить з МУРу. Як вам таке подобається? Найвірніший його апостол, первородний син, комівояжер і трубадур цих трьох літер і… виходить. І з приводу чого? «Хоч як мені це прикро, але мушу Вас сповістити про те, що я наважився на категоричний крок: вихід з МУРу. Причиною – ухвала Правління про Феденка»… «справа прийняття Феденка до МУРу була для мене абсолютним ударом. Для мене це страшна катастрофа… після якої участь у праці цієї організації для мене втрачає всякий глузд. З огляду на те, що рішення перейшло абсолютною більшістю голосів і його відкликати вже не можна, я наважився на вихід з МУРу. Додаю тут заяву»… – пише він у своєму посланії.

Не беру цього поважно, але що станеться з ОМ, якого Костецький є організатором? Про це він вже не згадує.

Учора їздили з Григорієм Олександровичем до Ульму на побачення з єпископом Української Євангельської Церкви в Канаді Василем Кузівим. Дуже можливо, що я зверну свої шляхи на виїзд в напрямку Канади…

31 травня. Хворію. Поважно хворію. Учора ходив на пересвітлення до лічниці, не знаю ще вислідів, маю з’явитися там ще раз і, здається, мені трохи покращало. Пече «під ложечкою», дуже мені знана справа, яка заважає працювати, а тут того все більше і більше набирається. Ось працюю над «Марією» з приводу її перекладу… Я, грішним ділом, побоююсь того мого шлунку, щоб було часом не перекинулось це у щось гірше. Дістав серію листів і стримуюсь відповідати. Заборонено мені хвилюватись, а як тут не хвилюватись? Тількищо віддав Гр. Олександровичу матеріял для «Л.З.»… Дістав телеграму, що до нас знов приїжджає Державин. Завтра наші Зелені свята. Спека.

Примітки

Подається за виданням: Улас Самчук. Плянета ДіПі: нотатки й листи. – Вінніпег: накладом товариства «Волинь», 1979 р., с. 201 – 219.