Дія І

Володимир Самійленко

Гора над Ворсклою на краю Полтави. Берег, оточений вербами. На другому плані, збоку, Чураїшина хата. Місяць світить над річкою.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16

Сцена І

Маруся, Галя, дівчата.

Дівчата

(співають).

Ой місяцю-місяченьку,

Не світи нікому,

Тільки світи миленькому,

Як іде додому.

Галя

Чи так, Марусю? Ну, проказуй далі.

Маруся

(співає).

Світи йому вдень і вночі

Та розганяй хмари,

А як прийде мій миленький,

Ти зайди за хмари.

Дівчата

(співають).

Світи йому вдень і вночі

Та розганяй хмари,

А як прийде мій миленький,

Ти зайди за хмари,

Ти зайди за хмари.

Галя

Проказуй далі. Слухайте, дівчата.

Маруся

Хай іншим часом. Далі не зложила…

Дівчата, подивіться, як тут гарно.

Чи знайдеться на всій землі широкій

Така країна гарна, як оця?

Погляньте, як розсипав місяченько

Своє проміння срібне по воді,

А там хороші верби кучеряві

Схилилися на воду верховіттям.

Ой, як тут гарно, як тут гарно, боже!

Галя

Марусе, прокажи мені ще раз

Тієї пісні, що мене ти вчила.

Маруся

Котрої?

Галя

Не смутної, цур їй, пек,

А веселенької, тієї – знаєш? –

Що ти мені співала позавчора.

Маруся

Смутні пісні тобі не до вподоби?

Ну, а яких, скажи, співаєш ти,

Якщо тобі на серці стане тяжко?

Галя

Мені ніколи тяжко не буває.

Маруся

І не бува тобі хоч трохи смутно?

Галя

Ні, не бува… Е, ні, тривай – буває.

Якось я раз зібралась на музики,

Взяла новенький синій байбарак,

Стрічок, стьожок поначіпляла гарних,

Намиста доброго разків із десять,

Та, бач, хотіла ще й вінок покласти –

У мене, з роблених квіток, прегарний

Віночок був захований у скрині, –

Коли я до віночка, аж його

Зовсім пізнать не можна: ввесь, сердешний,

Розчавлений лежить. З тії пригоди

Мені було таки дуженько смутно.

Маруся

І ти вже й на музики не пішла?

Галя

Е, ні, пішла, ще й добре танцювала,

А про віночок зараз і забула.

Маруся

Щаслива ти, що ти така весела.

А з ким же більш ти любиш танцювати?

Хто більш усіх припав тобі до мислі?

1-а дівчина

Я знаю, хто.

2-а дівчина

Я знаю теж. Сказать?

Галя

І що ви знаєте! нема що знати.

1-а дівчина

А от же є; ось я скажу.

2-а дівчина

Ні, я.

Галя

Та що се ви до мене причепились?

Я вам роти позатуляю зараз.

(Біжить до 2-і дівчини і затуляє їй рота).

1-а дівчина

А я скажу.

Галя

Ось я тобі! мовчи!

(Затуляє їй рота рукою).

2-а дівчина

А я скажу тепер.

Галя

Мовчи, мовчи.

1-а дівчина

Його зовуть… його зовуть – Гри…

(Галя затуляє їй рота).

2-а дівчина

(кінчає слово).

…цько!

Галя

Який Грицько?

Дівчата

Який Грицько – Бобренко

Галя

Ха! ха! ха! ха! Брехня! Не вір, Марусе

Дівчаточка, ходімо на майдан,

Там козаки збираються й співають.

1-а дівчина

Ходім, ходім.

2-а дівчина

А ти, Марусе, підеш?

Маруся

Ні, ідіть самі.

Галя

Ну, то бувай здорова.

1-а дівчина

Прощай.

2-а дівчина

Прощай.

Маруся

Прощайте, йдіть здорові.

Сцена II

Маруся

(сама).

І ти, маленька веселенька пташко,

Мого орла вподобала. Усім,

Усім мій Гриць коханий до вподоби,

Та тільки любить він одну мене.

(Пауза).

Як я люблю сидіти тут сама,

В таку добу, як скрізь панує тиша,

І легко дихати мені тоді,

І хочеться тоді молитись богу!

А іноді стає так якось дивно –

Відразу сльози виступлять на очі,

Так сумно стане, а чого – не знаю.

Чи то того, що прийде час колись,

Як я краси тієї не побачу,

Чи то за тими, що в могилах сплять

І не побачать тих пишнот ніколи;

Чи то за тими, що в такій красі

Живуть, не знаючи хвилини щастя.

Не знаю… Боже! гарно як. Дивлюсь,

І серце так хутенько б’ється в грудях,

А в голові складаються пісні…

А що ж се Гриць мій любий забарився?

Уже скотивсь низенько місяць. Хутко

Біленький світ зажевріє на сході.

Сцена III

Маруся, Грицько.

Грицько

За тими військовими справами та радами не можна й вирватись. Мабуть, Маруся давно вже чекає. Та де ж це вона?

(Побачивши Марусю).

Марусенько! це ти? який я радий!

Не міг ніяк раніше відкрутитись

Від нашого полковника. Сьогодні

Від пана гетьмана листа він одібрав

Та й скликав декого, щоб прочитати

Та щоб про все порадитись укупі.

Маруся

А я тебе давно вже дожидаюсь.

Грицько

Ти думала, що я вже не прийду?

Маруся

Ні, ще не думала, мій любий Грицю.

Грицько

Моє ти щастя! зірочко ясна!

До тебе я на крилах би прилинув.

Мені без тебе й сонце темно світить,

А день здається віком нескінченним.

Маруся

Коханий мій! козаче мій хороший!

Чим серце ти моє причарував?

Не знатний з тебе лицар, не завзятий,

Ти й ворога, мабуть, не вмієш бити,

Та й ремствують на тебе козаки,

Що й випити не вмієш так, як треба.

Який же ти козак? який ти лицар?..

А знаєш, за що я тебе люблю? –

За те, що в тебе чуле, добре серце,

За те, що лютості в тобі немає,

За те, що навіть ворогів своїх

Ти радий більш прощати, ніж карати,

А ще за те, що ти мій Гриць хороший.

Грицько

А я тебе за те, що ти з усіх найкраща

І розумом, і серцем, і красою.

Красою… Боже мій! чому не можна

Мені повік на неї любовати!

Сидів би я довіку біля тебе

Та в оченьки ясні твої дивився,

Та слухав би твій любий голосочок,

Але, мій боже!..

Маруся

Що таке? ой лихо!

Універсал, мабуть… Ти не сказав,

Що там було написано… Ой горе…

Мабуть, гетьман…

Грицько

До зброї кличе військо.

Як тільки освіне, до сходу сонця

Ми вже повинні рушити в похід.

Маруся

Так ти прийшов зо мною попрощатись, –

Ненадовго ж мене ти звеселив…

Навіщо ж, боже, в ці страшні часи

Ти дав нам серце, чуле до кохання,

Коли не час тепер кохатись нам.

Навіщо дав нам сі м якії руки,

Коли вони не обіймати мусять,

А різати, стріляти, катувати.

Було б уже в таку страшну годину

Нам камінь дати в груди замість серця.

Щоб почуття його не ворушили;

Було б нам дати лапи з пазурами,

Щоб тільки й знали здобич розривати.

Грицько

Я теж не дуже до війни прихильний,

Але на ворога як треба встати,

Піду та й битимусь, як каже нам

Закон лицарський і гетьман вельможний

Маруся

І будеш з мертвих дерти кармазини,

А потім їх, пишаючись, носити,

Скривавлені людською кров’ю… Геть!

Боюсь тебе, боюся козаків.

Ти будеш різать!..

Грицько

Серце, заспокойся.

Хіба ж я винен, що такі часи,

Що треба різатись?

Маруся

Так, знаю, правда,

Не винен ти, та й другі теж не винні;

Але болить душа, на те дивившись,

І мимохіть аж жах проймає наскрізь.

Грицько

Не прагну я людськую лити кров

І різатись бажаю не занадто.

Маруся

І не бажай; не будь, як дикий звір,

Будь сміливий у бої, та не лютий;

А ворога під ноги підгорнувши,

Не трать йому життя, згадай тоді,

Що в його, може, батько єсть, і мати,

І дівчина кохана, як і в тебе,

Вона ж його з походу виглядає

І плаче, як і я.

Згадай, що, може, й він не прагне крові

А тільки б’ється за свою країну

І добрий, як і ти.

Тепер прощай, прощай, мій сизий орле,

Іди, куди тебе країна кличе.

Прощай, моя ти втіхонько єдина,

Моє життя, мій раю дорогий.

Грицько

Куди ж ти йдеш?

Маруся

Мене чекає мати.

Дивися: в нашій хаті світло блима, –

Матусенька турбується за мною.

Грицько

Так я тебе додому проведу.

Маруся

Не треба. Ще хто-небудь нас зустріне,

Моя ж душа тепер кохання повна,

Не хочу я, щоб хто його зневажив.

Я ще до тебе вийду вранці-рано.

(Цілує Грицька й хутко виходить).

Сцена IV

Грицько

(сам).

О боже! як вона мене кохає!

А я? і я її люблю, але ж…

Як бачу личенько її вродливе,

Як чую любий голос, дужу мову,

Як слухаю пісень її чудових, –

То знаю, що вона з усіх найкраща,

І я тоді люблю її без міри.

Але чому, як я її не бачу,

Моє кохання наче замирає?

Чого тоді стихає в мене серце?

А в голові нові думки снуються?

І я кажу собі, що я бажав би,

Щоб трохи іншою була Маруся,

Щоб не така була смутна й поважна…

Моє кохання радощів бажає,

А в неї в серці смутку більш ніж треба.

(Виходить. Починає світати).

Сцена V

Галя, дівчата, потім Грицько.

Галя

(за сценою).

Дівчата! ловіть цього козака. Не пускайте його.

Дівчина

(за сценою).

Не тікай, козаче, походимо вкупі.

Грицько

(за сценою).

Вже світає. Хіба тепер люди ходять у проходку.

Галя

Так ми будем ходити. А ми хіба не люди?

(Увіходить на сцену).

Ну, вже піймавсь, козаче чорноусий.

Тепер тебе не пустим відсіля.

(Приспівує).

Ой ти козаче чорноусий!

Чого в тебе жупан куций?

– Мене дівки підпоїли

Й жупан мені підкроїли.

Грицько

Яка ти веселенька – все співаєш.

Галя

Співаю ще й танцюю. Ось послухай.

(Співає й пританцьовує).

Ой Грицю, Грицю, Грицю!

Чом не ходиш на улицю?

Що без тебе, наш козаче,

Уся улиця вже плаче.

І дівчата з жалю мліють,

І собаки з горя виють.

Ой Грицю, Грицю, Грицю,

Чом не ходиш на улицю?

Чи бач – це я тобі зложила пісню.

Вона куценька трошки, та дарма.

Грицько

Куценька, та гарненька.

Галя

Так, як я?

Грицько

Гарненька, як і ти.

Галя

Хіба я гарна?

А ти не гарний, що хотів тікати.

Грицько

Я зараз мав збиратися в дорогу.

Галя

Куди в дорогу? може, просто спати?

Грицько

Якби ж то спати!.. Треба йти в похід.

Галя

Так це ти підеш на війну? Ох, бідний!

А дуже страшно на війні? скажи.

Грицько

Війна страшна, але не козакові.

Галя

А я б боялась на війну піти…

Або пішла б, Нехай би козаки

Мене обрали за гетьмана.

Грицько

Нащо?

Галя

Із мене б добрий був гетьман; я зараз

Веліла б написати… Як він зветься,

Той лист? – колись у нас такий читали

Ото, забула, як…

Грицько

Універсал?

Галя

Універсал. Звеліла б написати,

Що Гриць Бобренко бився з ворогами

Одважно, як подоба козакові,

І що за те лицарськеє завзяття

Усім при тому будучим дівчатам

Я відома чиню, щоб кожна з їх

Грицька Бобренка раз поцілувала.

1-я дівчина

Ха! ха! ха! ха! А що, як ми не схочем?

2-я дівчина

Нехай тоді цілує сам гетьман.

Грицько

А чи не можна без універсалу?

Галя

Не можна, ти ж ні разу ще не бився,

Грицько

Так битимусь.

Галя

Завзято?

Грицько

О, завзято.

Галя

І зробишся полковником?

Грицько

Зроблюся.

Галя

Нехай же, як мене гетьманом зроблять

То я тебе найперша поцілую.

Грицько

Цілуй тепер.

Галя

Цілуй свою Марусю.

Ага! а що! піймав? Ха! ха! ха! ха!

Грицько

Яка-бо ти весела та гарненька.

Ось ну-бо, поцілуй мене хоч раз.

З боку сцени з’являється Маруся.

Галя

Ха! ха! нехай учора пізно вранці.

Дівчаточка, тікаймо відсіля.

1-а дівчина

Ану, хто швидше, доганяй нас, Грицьку.

Галя

За мною всі хутенько! раз, два, три!

Дівчата вибігають.

Грицько

Тривайте-бо! Ото прудкі дівчата.

Сцена VI

Маруся, Грицько.

Грицько

Марусе! ти?

Маруся

Чого ти мов злякався?

Грицько

Злякався? ні; я тільки дуже радий.

Маруся

Ходи сюди, дивись мені у вічі.

Грицько

Дивлюсь. Ти наче сердишся на мене?

Я бачу гнів. За віщо він, Марусе?

Маруся

За віщо це? о боже мій, за віщо?

Грицько

Марусенько, поглянь-бо приязніше.

Хіба ж не я коханий твій Грицько?

Маруся

Коханий Гриць із іншими жартує.

Грицько

Хіба ж я жартував? Я тут стояв,

Аж надійшли дівчата, з ними й Галя,

Постояли хвилинку та й пішли.

Маруся

А Галя гарна.

Грицько

Ти від неї краща,

Ти краща від усіх, моя кохана.

Маруся

Вона весела.

Грицько

Мій веселий раю!

Хіба ж не ти моя єдина втіха?

Маруся

А я тебе люблю; нікого в світі

Я не люблю, пріч тебе одного.

Грицько

Марусенько! і я тебе кохаю.

І ні для кого я тебе не зраджу.

(Цілує Марусю).

Маруся

Я хочу вірити. В цей час розлуки

Невже б ти міг так скривдити мене…

Тепер мені полегшало неначе,

А все ж якийсь недовідомий смуток

На серці ще зістався. Ну, ходімо,

Ходімо вдвох, мені без тебе страшно.

(Виходять. Маруся ввіходить у свою хату, а Грицько зникає далі).

Сцена VIІ

Чураїха, Кіндрат

Кіндрат

(увіходить).

Як жевріє на сході. Затого сонечко викотиться на небо, і буде тут любо, весело, як і щодня. А за мною ніхто не сумуватиме. Та, може, воно й краще.

(Стоїть замислившись).

Чураїха

(ввіходить).

Усі вже лаштуються в дорогу, а цей козак стоїть замислившись. Кіндрате! Чи не путь далека та небезпечна тебе думками окрила? Чи за ким журишся?

Кіндрат

Журюся я, що ні за ким журитись.

Я рідного нікого тут не кину.

Чураїха

Нікого рідного? А добрі люди?

От хоч би й я – я так тебе люблю,

Як сина.

Кіндрат

Не кажіть такого слова.

Як сина… Боже мій! одним цим словом

Ви душу всю збентежили в мені.

Чураїха

Скажи ж мені, якеє в тебе горе,

Нехай і я з тобою посумую.

Кіндрат

Добродійко! не думав я нікому

Хвалитися про те, що маю в серці,

Але тепер, у бій страшний ідучи,

Я вам признаюсь, хочеться востаннє

З ким-небудь серце поділити. Страшно

Подумати, що я поляжу в полі,

І те, що я найкраще в серці маю,

Зо мною вмре, і вже ніколи в світі

Не житиме, нікому не відоме.

Добродійко!.. ні, мамо, ненько рідна!

Як я помру, тоді мене згадайте

I знайте, що це серце тільки й билось

Для однієї вашої Марусі.

Чураїха

Мені тебе, Кіндрате, дуже шкода.

Але нічим тобі я не пораджу.

Якби тебе Маруся покохала,

А не Грицька, я слова б не сказала,

Бо я тебе люблю, – ти справжній лицар.

Кіндрат

Спасибі вам, добродійко, я знаю,

Що ви до мене повсякчас прихильні.

Та ви Марусі не кажіть нічого.

Навіщо знати їй, коли вона

Давно вже з іншим серце заручила.

Чураїха

Мовчатиму, мовчатиму, козаче.

Сцена VIII

Маруся, Чураїха, Кіндрат.

Маруся

Із ким ви, мамо, тут? А, се Кіндрат.

Кіндрат

Прощай, Марусе, зараз ми виходим.

Як чим коли тобі не догодив,

То не додержуй зла; а як вернуся

Живий з походу, – знай, що як тобі

Чи друга буде треба, чи поради,

Чи помочі – я радий послужити.

Маруся

Який ти добрий. Ну, бувай здоров!

Глядіть же, всі здоровими вертайтесь.

Кіндрат

То трудно; на війні хвороб чимало:

І шабля, й куля, ще й гармата люта

Повстануть на життя й здоров’я наше.

Маруся

То правда, як там тяжко буде вам.

(Озирається ).

Невже ви зараз рушите в дорогу?

Кіндрат

Вже все готове. Вдарять у литаври –

І зараз будемо ставати в лави.

Сцена IX

Чураїха, Маруся, Кіндрат, Грицько.

Грицько

Насилу встиг забігти до від’їзду.

Марусенько, прощай, бувай здорова.

Якщо живий з походу не вернуся,

То хоч згадай, що був такий козак,

Що звавсь Грицьком (тихо) і що тебе кохав.

Кіндрат

Прощайся ж, Грицьку, доганяй мене;

Я вже піду. Прощайте, паніматко.

Прощай, Марусе, та хоч згадуй часом.

Сцена X

Чураїха, Грицько, Маруся.

Маруся

Гляди ж, не забувай мене, мій милий,

Бо як забудеш, бог тебе забуде.

Грицько

Ніколи я про тебе не забуду.

Любитиму довіку, як тепер.

Ми скоро вернемось, і вже тоді

Не розлучусь ніколи я з тобою.

Чураїха

Чекай же, голубе, я на дорогу

Знайду той хрестик, що Чурай покійний

Носив на грудях на війні. Той хрестик

Нехай тобі в пригоді помагає.

Сцена XI

Маруся, Грицько.

Маруся

Хотіла щось іще тобі сказати…

Забула, ох, усе тепер забула…

(Виймає хусточку).

Ось хусточка… для тебе гаптувала.

Візьми її, а глянувши на неї.

Про мене згадуй. Подавай звістки.

Тепер багато люду переходить

По всій країні; як кого побачиш.

Що йтиме в ці краї, то передай

Мені листа. Пиши про вашу справу,

Чи хутко вернетесь, але найпаче

Пиши, чи ще мене ти пам’ятаєш.

Грицько

Писатиму, писатиму, кохана.

Маруся

Гляди ж, а я благати буду бога.

Щоб допоміг тобі скоріш вернутись

І славоньки добути.

Грицько

Задля тебе,

Марусе, я собі здобуду слави,

Щоб і тобі не соромно було

Перед людьми, що ти мене кохаєш.

Маруся

Не на людськую славу я кохаю.

Зістанься тим, чим бачу я тебе,

Зістаньсь одважним перед ворогами,

Не зрадником до рідної країни

І вірним до своїх товаришів,

Та добрим будь і чесним, – от і все.

Я слави кращої тобі не хочу.

Коли ж почую, що не ти, а інший

В одній потребі сто голів зрубає,

А ти зрубаєш тільки п’ять чи менше;

Або хто інший кляштор запалив,

А ти стояв і не палив, дивився;

Або хто, знов, порізав, крім жовнірів,

І всіх жінок, дітей, і всіх ченців,

А ти з самими збройними стинався, –

То сі новини, ся неповна слава

Мені ще більш наллє кохання в серце,

А не зменшить його.

Грицько

Яка ти добра,

Яка ти вірна! мовою твоєю

Ти серце все в мені розворушила.

О, як же я люблю тебе, Марусе!

І нащо мушу я піти від тебе!..

Маруся

Не ти один покинеш тут дівчину.

Не тільки ти стару покинеш неньку,

У кожного з твоїх товаришів

Коханий хтось зістанеться в господі.

Але від тих коханих кличе вас

Одно для всіх найвищеє кохання.

Іди ж і ти йому служити в полі,

А тут моє кохання буде ждати,

Незрадне й вірне, поки я на світі.

Грицько

Моє кохання теж незрадне буде.

Благай же господа, щоб він поміг

Козацтву швидше в рідний край вернутись.

Твою молитву, певно, він почує.

Маруся

Молитимусь, благатиму за всіх,

За тебе ж, милий, дрібними сльозами.

Грицько

І сльози ті до господа долинуть,

І він їх висушить і дасть нам щастя.

Сцена XII

Маруся, Грицько, Чураїха.

Чураїха

Візьми сей хрестик на дорогу, Грицьку,

І будь одважний, як і той, хто перше

Його носив. Не забувай про бога,

Молись йому в пригоді й по пригоді.

Грицько

Спасибі вам за щире, добре слово.

Маруся

Ой Грицю, Грицю!

Грицько

Серце, не журися,

Ненадовго тебе я покидаю.

Сцена XIII

Маруся, Грицько, Чураїха, Бобренко.

Бобренко

Ну, сину, вже пора нам у дорогу.

Давай нам козака свого, дівчино.

Ми вернемо його тобі, не бійся.

А поки ми на полі погуляєм,

Ти рушників надбаєш нам. Чи згода?

Ну, не сумуй же, кинь од серця тугу.

Великий гріх журитися за тим,

Хто має йти боротися за віру.

Маруся

Сумує серце, може, не по правді,

Але його розважить я не вмію.

Бобренко

Нехай же Гриць, як вернеться з походу,

Тебе розважить краще. Ну, ходім.

Сцена XIV

Маруся, Грицько, Чураїха, Бобренко, Бобренчиха і Галя.

Бобренчиха

(веде Галю).

Як бачу я, то всі ви зажурились.

Ох, правда, є чому засумувати…

Іди ж бо, Галю, попрощайся з Грицем.

Мій синочку, поглянь на цю дівчину.

Невже не варт із нею попрощатись?

Грицько

Бувай здорова, Галю.

Бобренчиха

Тільки так?

Невже не варт її поцілувати?

Грицько вагається, а потім цілує Галю.

А правда, Грицьку, що вона хороша?

Була весела, наче в гаю пташка,

А вже тепер, то певно засумує.

(Тихо).

Все за тобою, сину, за тобою.

Галя

Ото якраз, чого мені журитись!

Бобренчиха

Ой, не кажи, бо я по очах бачу.

Галя

(тихо).

Ходім, ходімо швидше, паніматко,

А то заплачу справді.

Бобренчиха

Ох-ох-ох!

Сердешна дівчина!

Бобренко

Ну, час рушати.

Чути литаври.

Маруся

Одну хвилину ще побудь… Ой Грицю!

Хотіла ще сказати щось.

Грицько

Прощайте.

Бобренко і Грицько виходять.

Сцена XV

Маруся, Чураїха, Бобренчиха, Галя.

Чураїха

Господь з тобою, доню, схаменися,

Його ж повинність битися за віру.

Маруся

Повинність! А чия повинність буде

Його вернути, якщо він поляже?

Бобренчиха

Гай, гай! Дивуюсь я на тебе. Нащо

Вбиватися за козаком так дуже,

Коли він, може, ще й не твій.

Маруся

Не мій?!

Чураїха

Не шарпайте душі її в цей час,

Вона й без вас не тямиться від болю.

Бобренчиха

Оце ж воно! хіба я вже собака?

А що мій Гриць не пара їй, це правда.

Ходімо, Галю.

(Виходить з Галею).

Сцена XVI

Маруся, Чураїха.

Маруся

Гриць не мій? а чий же?

Хто ж може так, як я, його кохати!

О Грицю любий! якщо ти не мій,

То краще б ти з походу не вертався.

Чути військову музику.

Я божевільна! Що це я сказала!

Музика зближається. Проходить полк. Маруся стоїть нерухомо, потім падає навколішки.

О боже милосердний! захисти

Коханого на полі в лютім бої!

Оборони його від ворогів,

Закрий його заслоною твоєю,

Верни ті кулі, що на його мірять,

Зломи той меч, що замахнувсь на його.

О боже! дай йому сюди вернутись;

А як же ні, то смерть мені пошли,

Нехай я з ним умру в одну хвилину.

Кінець першій дії.

Примітки

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 286 – 308.