Дія V

Володимир Самійленко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

Одміна перша

Місце над Ворсклою. Уся картина на авансцені.

Сцена І

Грицько, Галя.

Галя

Так ти здорово бився з ворогами?

Грицько

О, здорово. Пам’ятатимуть мене довго.

Галя

Як ми з тобою одружимось, то ти мені розказуватимеш про війну?

Грицько

Розказуватиму про все, що діялося з нами, як ми билися, як слави добували.

Галя

Голубе мій! Як я тебе люблю. А ти мене дуже любиш?

Грицько

Без міри кохаю, моя Галочко!

Галя

А як мене зрадиш?

Грицько

То нехай мене тоді земля поглине.

Галя

І нехай тебе тоді грім поб’є?

Грицько

Нехай мене грім поб’є.

Галя

Не кажи такого страшного. Я тобі вірю. А Марусі не люби, я не хочу.

Грицько

Моя ти гарна, веселенька пташко!

З тобою тільки буду я щасливий,

З тобою тільки весело мені.

I в голову не йдуть смутні думки,

Як ти щебечеш коло мене, пташко.

Галя

Он хтось іде. Прощай. Приходь сьогодні.

Сцена II

Кіндрат, Грицько.

Кіндрат

Скажи мені, чи в тебе є душа?

Грицько

Оце й усе?

Кіндрат

Ні, ще не все. Послухай, –

Не можу я на те дивитись мовчки,

Як мучиться Маруся через тебе.

Я хочу, щоб вона була щаслива.

Послухай, брате, ти ж її кохав,

За віщо ти її тепер покинув?

Грицько

Спитайсь у серця, що її забуло.

Кіндрат

Спитай і сам; нехай розкаже серце,

Чи є дівчина, краща від Марусі,

Чи єсть кохання, вище над її.

Грицько

Тепер мені байдуже те кохання.

Кіндрат

Згадай той час, як не було байдуже,

Згадай, як ти шукав поради в мене,

Питався в мене, чи вона найкраща,

І я сказав, що кращої немає.

О, я за дівчину таку хорошу

З самим гетьманом навіть поборовся б.

Грицько

Ти, може, сам у неї закохався?

Кіндрат

Адже тобі байдуже?

Грицько

Ні, не зовсім.

Не хочу я, щоб ти її кохав.

Кіндрат

Не хочеш, так люби ж її ти сам;

Вона щаслива буде тим коханням;

І сам ти з нею щастя теж зазнаєш.

Не Галя дасть тобі довічне щастя.

Тобі обридне слухать щебетання

І схочеться почути людську душу.

А в час, як душу сум тобі огорне,

Захочеш ти, щоб смуток твій увесь

Твоя дружина серцем зрозуміла

І не пустотами, не сміхом тільки

Розважила твоє зболіле серце.

Шукай душі, що зна й смутні думки;

Повір, мій друже, між сльозами навіть

Вона зуміє слово те знайти,

Що дасть пораду ще й зміцнить надію.

Грицько

Я сам не знаю, що мені робити.

Я думав, що люблю навіки Галю,

Але тепер з минулого, мов сон,

Марусин образ виринає знову.

Кіндрат

Нехай же все, що в тебе в серці вмерло,

Живим повстане знову, як колись.

Згадай той час, як ти кохав Марусю,

Згадай її красу, її розмову,

Згадай години любі ті, що з нею

Ти щастя мав, і той зелений гай,

Де з нею ти стояв, і ті пісні,

Які вона складала задля тебе, –

Адже вона пісні тобі складала? –

Вона ж тепер та сама, що й була,

Вона тебе кохає так, як перше.

Верни ж собі те щастя, що втеряв.

Грицько

Я наче згадую про щось далеке,

Про щось таке, що я навіки втратив…

Товаришу! ти знову нагадав

Мені кохання перше; знову серце

Схиляється до першої дівчини.

Кіндрат

Послухай же тепер того кохання.

Грицько

Ще раз у власне серце зазирну;

І якщо там Маруся переважить,

Зроблю, як кажеш, відсахнуся Галі

І до Марусі старостів зашлю.

Сцена III

Грицько, Кіндрат, Бобренчиха.

Бобренчиха

Так от чого Кіндрат тебе навчає!..

Ах ти харцизе, розбишако клятий!

Так ти прийшов Грицькове щастя вкрасти.

Іди ж, псявіро, швидше відсіля

З пекельними замірами твоїми.

Кіндрат

Не лайтеся.

Бобренчиха

Іди до чорта в зуби,

Бо як лайну, то й ноги задереш.

Аби було за віщо.

Грицько

Годі, мамо;

Кіндрат мені добра бажає.

Бобренчиха

Дурню!

А знаєш, хто така його Маруся? –

Його Маруся, то його коханка.

Тепер, мабуть, вона йому обридла,

А може, треба ще й покрити гріх.

Грицько

Його коханка!

Бобренчиха

Ти цього й не знав?

Кіндрат

Мовчи, пекельна душе, задавлю

Тебе, як гадину! Я вирву в тебе

Поганий твій язик із рота.

Бобренчиха

Гвалт!

Кіндрат

Та ні, не буду я тебе вбивати…

Чи смерть твоя загоїть тую рану,

Що в серцеві зістанеться навік;

Чи змиється гидка твоя наруга

Над тим, що є найкращого в душі…

Прощайте, пані, бог нехай вас судить.

Прощай, Бобренку, я вже більш не раджу,

Але ти сам спитай свого сумління

І вір тому, кому захочеш сам.

(Виходить).

Сцена IV

Бобренчиха, Грицько.

Бобренчиха

Іди, харцизе! йди, скажений вовче!

Бодай ти йшов і не переставав,

Бодай твій слід снігами замело.

О боже мій! за віщо я страждаю!

Святії богоноснії отці,

Прийміть мене, стару.

Грицько

Ох мамо, мамо!

Чи правду ви казали про Марусю?

Бобренчиха

Маруся відьма. Ось ходім додому, –

Я розкажу тобі, яка Маруся.

(Виходять).

Сцена V

Маруся, потім Кіндрат.

Маруся

О сльози, сльози! як вас зупинити?

Чому не можна жалю заховати!

Кіндрат

(увіходить).

Я тут про тебе розмовляв з Грицьком.

Коли б не та його скажена мати,

То він би знов до тебе привернувся.

Маруся

Солодке дуже випрохане щастя…

Кіндрат

В житті людськім, де стільки мук великих

Щасливий той, хто навіть сон веселий

Вважати може за правдиве щастя.

Коли ж до тебе справжнє щастя прийде,

То не питайся, як воно прийшло, –

І чи само воно тобі з’явилось,

Чи ти його сльозами добула.

Маруся

Зрадливого благати я не можу.

Кіндрат

Я знаю, ти ніколи б не благала,

А я – прости мене, за тебе я

Орудував, як розмовляв з Грицьком.

Було й мені не легко говорити,

Але я прихиляв його до тебе.

О зіронько! щоб ти була щаслива,

Самеє пекло буду я благати.

Маруся

Який ти добрий, любий мій Кіндрате,

Чого ти так турбуєшся за мною?

Скажи, чого ти так за мене дбаєш?

Кіндрат

(збентежений).

Чого!..

Маруся

Чого?.. Ти зблід… Невже це правда?

Так, бачу, правда, ти мене кохаєш.

Кіндрат

Ох, я нещасний!

Маруся

Ти мене кохаєш!

Так я вгадала?

Кіндрат

Правда, ти вгадала.

Маруся

Які ж тепер нещасні ми обоє…

А я ще більш нещасною зробилась.

Що зможу я за все твоє кохання

Тобі віддати? чим тебе розважу?

Скажу, що я тобі сестрою стану?

Що я віддам тобі мою прихильність?

Прихильність за кохання – добра втіха.

Не буду я тебе втішати нею,

Хоч ти й нещасний будеш через мене.

Не через тебе, серце, ти не винна.

Я винен сам, що серця не спинив.

Маруся

І я свого не вміла зупинити…

Іди ж тепер, не муч себе даремно.

Забудь мене. Бувай здоров.

Кіндрат

Прощай.

(Виходить).

Сцена VI

Маруся, проходять два парубки.

1-й парубок

Так ти ж гляди, приходь на вечорниці.

2-й парубок

Авжеж прийду до цього торгу й пішки.

Та вже й пора. А хто там буде з наших?

1-й парубок

Та всі: Харько, Стецько, Панас, Микита,

Іван, Петро та ще й Грицько Бобренко.

А онде Чураївна. Вечір добрий!

Приходь на вечорниці поспівати.

Проходять далі.

Сцена VII

Маруся сама.

Маруся

Тепер я знаю, що мені чинити.

Піду на вечорниці, поборюсь

Востаннє з Галею: нехай побачить

Зрадливий мій, чи гірша я від Галі,

Нехай побачить він, на кого будуть

Дивитися – на мене чи на неї.

Я приберу собі всі давні чари, –

І гляне він, і знову буде мій;

Я в очах засвічу такий огонь,

Що погляд мій йому запалить серце.

Сцена VIII

Грицько, Маруся осторонь.

Грицько

Маруся!..

Маруся

Він!.. Чого ж ти став? не бійся;

Я не страшна, змарніла тільки трошки.

Підходь же ближче та промов хоч слово;

Давно я голосу твого не чула.

А ми колись кохалися з тобою…

Ти вже боїшся й глянути на мене?

Не бійся, не спалю тебе очима

І не прохатиму кохання в тебе…

А ми колись кохалися з тобою.

Грицько

Не ворожи, я не боюсь тебе,

Хоч ти мене була причарувала.

Ти відьма, ти мене струїти хочеш

За те, що більш не в’язну так до тебе,

Як ти до кожного… Я все вже знаю.

Твоя й краса не з чого, як з відьомства.

Та вже мене не причаруєш; краще

Повісься іншому комусь на шию.

(Виходить).

Сцена IX

Маруся

(сама).

Я відьма! я до всіх на шию висну!..

Це він за те, що я його кохала,

Із потіпахою мене рівняє…

Навіщо ж мати в світі людську душу

На те, щоб так її в багно топтали!..

Тс! не кажіть нікому, що я відьма.

Я вже струїла Гриця… ха! ха! ха!

(Вибігає).

Сцена міняється.

Одміна друга

У хаті.

Сцена X

Козаки, дівчата, Грицько, Галя, дяк.

Хор

Сидів голуб на березі,

Голубка на вишні.

Скажи мені, серце, правду,

Що маєш на мислі.

Коли не хоч, мій козаче,

Дружиною бути,

То дай мені таке зілля,

Щоб тебе забути.

Єсть у мене таке зілля

Близько перелазу –

Як дам тобі напитися,

Забудеш одразу.

Буду пити, буду пити

А хоч через силу…

Тоді я тебе забуду,

Як ляжу в могилу.

Дяк

Оце так пісня! от так гарна пісня!

1-а дівчина

Та вам би, дяче, всяка пісня гарна.

Дяк

Хіба ж ся пісня всяка? Сю ж зложила

Маруся Чураївна. Я, либонь,

Таки з десяток їх списав, а то

Співці такі, як ви, їх перекрутять

Усяк по-своєму.

1-а дівчина

То що? Нехай,

Із однієї пісні стане десять.

Дяк

Отак мені й Маруся говорила,

Що «пісня – то розмова з власним серцем.

Тому хто-небудь, як співає пісню,

Бажаючи, щоб краще виливала

Вона його журбу, а не чужу,

Його веселощі, а не чужії, –

Відмінить дещо в їй, додасть від себе,

І пісня іноді стає ще краща».

Це каже Чураївна, а не я.

1-а дівчина

А ви що кажете, премудрий дяче?

Дяк

Кажу я те, що все повинно бути

Записано по формі, так, як є.

Як я давно служив ще в гродськім суді,

То звик усяку форму поважати.

Я протоколи там писав не раз,

І все, що там оскаржені зі знають,

Перед майстратом ставши очевисто,

Я все, було, записую по формі.

Пісні так само списувати треба.

2-а дівчина

От шкода, що нема тепер Марусі,

Вона б нам пісні заспівала,

А ви б списали зараз протокола.

Галя

(до Грицька).

А ти хотів би, щоб вона прийшла?

Грицько

Та ну, не згадуй, зовсім я не хочу.

Галя

Ні, мабуть, хочеш. Ну, то я заплачу.

Грицько

Та ну-бо, Галю, ти вже розгнівилась?

1-й козак

Не гнівайтесь, а краще поцілуйтесь.

1-а дівчина

Чи чуєте, яка порада мудра?

Дівчата сміються.

Сцена XI

Ті, що й раніше, Маруся.

Дяк

Маруся Чураївна!

1-а дівчина

От і добре.

Дяк

Сюди сідайте, на почесне місце,

Та заспівайте нам нової пісні.

1-а дівчина

(до 2-ої).

Мабуть, уже не журиться за Грицем.

Дяк

Яка вона смутна, яка хороша,

А тільки в очах щось горить непевне.

Співайте ж нам, прекрасная Маріє;

Чого ви стали й дивитесь угору?

Маруся

Який веселий край, який щасливий…

Там серце в кожного горить любов’ю…

Ніхто не зраджує свого кохання,

Ніхто не нівечить душі людської…

Чого ж мене в країні тій немає?..

1-а дівчина

Який це край, що ти, Марусе, бачиш?

Маруся

Далеко він, десь там у високості.

Дяк

Вернімося до нашого – він ближче.

Маруся

У нашім краю чутно тільки дзвони.

Чи чуєте? то дзвонять по душі.

Невже то Гриць коханий мій умер?

Умер, умер, бо я його струїла,

Причарувала, а тоді струїла.

(Співає).

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,

Бо на вечорницях дівки чарівниці.

Одна дівчина чарів не знала…

(Говорить ).

О ні, не знала чарів, присягаюсь.

(Співає).

Вона ж того Гриця причарувала.

У неділю рано зілля копала,

А у понеділок переполоскала…

(Говорить).

Що роблять із людиною такою,

Яка згубила неповинну душу?

Дяк

Такий, після Литовського статуту,

Повинен стати перед трибуналом

І буде скараний. Та нащо це?

Маруся

(співає).

А у вівторок зілля варила,

У середу рано Гриця отруїла.

(Говорить ).

І він умер. Прощай же, любий Грицю,

Прости мене, що я тебе струїла.

Грицько

Марусе! я живий! я тут, дивися.

Маруся

А хто ж казав, що я тебе струїла?..

Так ти живий? ходи ж сюди до мене.

Грицько

О, що я наробив!

(Зривається з місця).

Галя

Не йди до неї!

Чи бачиш, як горять у неї очі!

Маруся

Але ж дивіться: серце в його вмерло.

Уже його засипали землею…

Цілуй же, Галю, мертвого коханця!

Галя

Ой страшно, страшно! Грицю мій коханий!

Грицько

Вона зомліла! порятуйте швидше.

(Виносить Галю, за ним виходять інші).

Сцена XII

Маруся, дяк.

Дяк

Вгамуйтеся, не надривайте серця.

Адже Грицько живий.

Маруся

Живий?

Дяк

Не бійтесь,

Він не вмирав… Сердешна!.. Боже мій!

Що з нею сталося? Піду мерщій

До панотця поради запитати.

Ходімо відсіля.

Маруся

Ідіть, ідіть.

Сцена XIII

Маруся

(сама).

Так то був сон, що я його струїла…

А він живий, живий мене покинув…

Зневажив душу, з серця насміявся…

(Дивиться в вікно).

Він з Галею! Він притуливсь до неї!..

Щасливий буде з Галею!.. Щасливий!..

Так я ж їх щастя більше не побачу.

(Хапає кинджала, що висить на стіні, і коле себе в груди).

Сцена XIV

Маруся лежить, Кіндрат.

Кіндрат

Що з нею? де вона? О боже милий!

Лежить, уся в крові!..

(Підводить її).

Маруся

Це ти, Кіндрате?

Прийшов зі мною попрощаться? Знаєш –

Як ти тоді приходив попрощатись,

Я так його любила!.. наче пташка,

Уранці вглядівши проміння сонця,

Тріпочеться і весело співає,

Так серце в мене билось і співало

Від погляду його… О друже милий!

Здавався він мені на цілім світі

Найкращим, найдорожчим, найвірнішим –

І то був сон… За все моє кохання

Він тільки й дав мені гидку зневагу…

А я колись бажала в світі жити,

Любила сонце, птаства щебетання –

І йду в німу, холодну домовину.

Кіндрат

(порається біля неї).

Ні, ти не вмреш… О боже мій! де ж люди

Чому ніхто не прийде рятувати!

Маруся

Вже пізно.

Кіндрат

Квіточко! як ти зів’янеш,

То й я не хочу жити на цім світі.

Маруся

Живи, Кіндрате.

Кіндрат

Я не хочу жити.

Ні, не згасай!.. Рятуйте!.. По людей

Побігти… А її покинуть!..

Маруся

Друже,

Не покидай мене в останню цю хвилину…

Ти вмерти схочеш, як мене не стане.

Невже ти хочеш, щоб у домовину

Взяла я гріх, що вмер ти через мене?

Скажи мені, що ти не вмреш.

Кіндрат

Ой тяжко!

Маруся

Заприсягнись, поки я можу чути;

Чого ж мовчиш? Кажи-бо, дай утіху

В останню цю хвилину.

(Пауза).

Кіндрат

Присягаюсь.

Маруся

Тепер прощай. Прости мене, Кіндрате,

Що я душі твоєї не вгадала.

Ми розминулися з тобою… Що се?

Не бачу світла… темно як!., де ж сонце?

Де сонечко?.. Прийміть цю темну хмару.

(Умирає).

Кіндрат

О зірочко, найкраща на Вкраїні!

Чи зможу я без тебе в світі жити!..

І я піду з тобою!..

(Хапає пістоль).

Боже мій!..

Я присягався жити… О Марусе!

Чому не можу я піти з тобою!..

О зоре! ти світила не для мене,

Але я тільки й жив твоїм сіянням…

О, хто ж мене вестиме так, як ти,

Крізь темряву життя мого смутного!

В якім створінні божім я побачу

Все те добро, що людям тільки сниться!..

Прощай же, любий, найясніший квіте,

Прощай, моя ти правдо, чиста вродо!..

Тепер же я один на всьому світі.

(Припадає до Марусі).

Кінець «Чураївні».

Примітки

… про Барабаша та Хмельницького. – Барабаш Іван (р. н. невід. – 1648) – командир загону реєстрового козацтва; тримався польської орієнтації. Був убитий повсталими козаками, які відмовились придушувати народний рух і приєднались під Жовтими Водами до війська Богдана Хмельницького. У народі була створена «Дума про Хмельницького і Барабаша».

… після Литовського статуту… – Литовські статути, що становили юридичний кодекс Великого князівства Литовського (з 1569 р. – Річ Посполита), прийняті у 1529, 1566 та 1588 рр. Діяли на захоплених Литвою й Польщею землях, в тому числі українських. Тривалий час вважалися зразком права.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 349 – 365.