Дія II
Володимир Самійленко
Поле. Збоку ліс. Оддалеки табір козацький.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15
Сцена І
Кілька козаків.
Хор
Ой біда, біда
Чайці-небозі,
Що вивела діток
При битій дорозі.
Киги! киги!
Злетівши вгору,
Тільки втопиться
В Чорному морю.
1-й козак
Еге, співаймо, а над нами то й заспівати не буде кому, як помремо.
2-й козак
Оце згадав. Чи, може, боїшся смерті?
1-й козак
Якби ж то нам смерть така, як у людей, а то порубають на шматки, так що й не позбираєш потім; вовки порозтягають, і ховати не буде чого.
2-й козак
Як бачу, ти скупий, Іване; жалко тобі й шматка для голодного товариша.
1-й козак
Для товариша? А воно так, мабуть, і є.
2-й козак
А хіба ж не так? Бігаємо ми по лісах, як ті вовки, воюємось незгірш від їх, та й бідні ми тепер, як ті вовки.
3-й козак
Бідніші.
1-й козак
Нам, як тій чайці-небозі.
2-й козак
Та тільки ми не будемо даремно кигикати, як чайка. Ми не подамося.
3-й козак
Ніколи. У мене вже й тепер сверблять руки, а шабля аж плаче.
1-й козак
Як битись, то й битись. Колись я шилом добре орудував, різав сирицю ножем, тепер шаблею спробую.
2-й козак
Е, голубчику, це діло ще легше: мах! мах! шаблею – от і зарубав ворога.
1-й козак
Звісно, добре ремество – і не трудне. Шкода тільки, що й нас можуть порубати, та ще й на шматки.
2-й козак
Не журись, ми тебе позбираєм.
3-й козак
І де там нас порубати! Від поганих харчів ми так позсихалися, що кожна шабля об нас зломиться.
2-й козак
Це все жарти, а от шкода, що в нас давно діла немає. Хочеться мені хоч невеликої слави здобути.
Сцена II
Козаки, Кіндрат.
3-й козак
А ти чого, Кіндрате, замислився? Може, сумуєш про те, що ми досі як слід козацької слави не здобули?
Кіндрат
А що таке козацька наша слава?
От ми тепер за бідний люд б’ємось,
І люд кричить: козацтву слава! слава!
І кобзарів дзвінкії голоси
Про неї нам виспівують у думах.
Ми славою тією вже впились,
І час би вже добути нам спокою.
А знаєте, що станеться колись
Із славою тією голосною?
Настане [час], утишиться родина,
Забуде люд жахатись повсякчас, –
І не навчатиме вже батько сина
Про теє все, що турбувало нас.
Життям-бо іншим житимуть онуки,
А наші всі бажання, всі думки,
І наші всі надії, й наші муки
Забудуться на вічнії віки.
2-й козак
То й наша слава теж забутись має?
Кіндрат
Хоч би вона гула на цілий світ,
То все колись поволі заніміє.
І як якийсь уже праправнук наш
Своїх дідів спізнати забажає,
То знайде він звістки про нас усякі,
Де буде все – і правда, і брехня,
Але душі там нашої не буде,
І втомиться шукати, де в їх правда,
А впевнившись, що ми завзято бились,
Він вирече: козацтво – то хижацтво,
Козак – то звір. Така нам буде слава.
2-й козак
Не весело таку здобути славу,
Але, як правду мовити, то в нас
І хижість єсть, і лютості чимало.
Кіндрат
Запевно є; такий наш лютий час,
Але ми теж терпіти вмієм довго:
Зневаги всі, знущання з нас усякі
Збираються на серці в нас потроху,
І як уже їх стане через край,
Тоді ми тільки повстаєм до помсти,
І кривди всі, що довго ми терпіли,
Нові й старі пригадуєм тоді,
І лютістю помщаємось за лютість.
Але ніхто не доведе про нас,
Що нам війна миліша від спокою.
О ні, нехай би нам хоч кілька років
Спокійно жити довелось – і хутко
Перекували б ми свої шаблі
На лемеші, і ті, що сіють трупи,
Засіяли б лани хорошим житом.
2-й козак
А от січовики життя вояцьке
Вподобали найбільше над усе.
1-й козак
Та їм немає й діла, пріч війни.
2-й козак
Вони мене дивують непомалу:
Як можна так прожити, як вони –
Серед степів, без хати, без родини,
На одшибі, на роздоріжжі світу, –
І все війна або гульня весела.
Кіндрат
Нехай живуть, то наші вартові,
Трудівники для нашого спокою.
Як ті ченці, що світу відреклися,
Так і вони зреклись утіх сім’ї
І на межі оселищ християнських
Самі себе на службу прирекли.
Нехай страшна та служба і кривава.
Але вона боронить наші права.
2-й козак
Запевно так.
Увіходить Бобренко.
Сцена III
Козаки, Кіндрат, Бобренко.
Бобренко
А що тут, хлопці, чути?
2-й козак
Спокійно все. Не чуть душі живої.
Бобренко
Глядіть же ви, пильнуйте й бережіть.
Через сей гай ляхи напевно йтимуть;
Не знаю ще, чи їх багато йде,
Та все ж не слід зненацька зустрічатись;
Нехай побачим спершу, що і як,
Зміркуємо потугу їхню й нашу;
Бо треба нам ще сили берегти,
Аж поки всі зберемся до гетьмана.
А вже тоді, впотужнившись як слід.
Ми підемо в останній бій рішучий.
3-й козак
Коли 6 же швидше; страх кортить побитись.
2-й козак
Поспіємо з козами, не хапайся.
3-й козак
А що, як їх тепер багато йде?
Невже тоді не доведеться битись?
Бобренко
Нехай ідуть, не будем ми тікати,
Хоч буде їх полків із п’ять чи й більш;
З одним полком та правом за плечима
Ми підемо на ціле їхнє військо,
Коли вже так нам трапиться зустрітись.
Глядіть же ви, як тільки що зачули,
То зараз нам ви дайте певний знак.
2-й козак
Так, знаємо; совою крикнем.
Бобренко
Добре.
Пильнуйте ж, я піду на другий край.
Сцена IV
Козаки, Кіндрат.
Кіндрат
Бравий козак, старий Бобренко, обережний, де треба, а в бою одважний, мов той запорожець.
2-й козак
А син його, Грицько, хіба плохий?
1-й козак
Хто б міг сподіватись, дивлячись на його в Полтаві – смирний був і наче зовсім ледачий, а тепер такий завзятий став, що страх; у потребі перший кидається в січу і вже б’є й рубає так, що й світа перед собою не бачить.
3-й козак
Колись із його люди будуть.
1-й козак
Ходім, обійдемо цей лісок збоку, чи нема чого непевного.
Козаки виходять.
Сцена V
Кіндрат, Грицько.
Кіндрат
Ну, брате, ночували вчора в полі,
Сьогодні в лісі будем ночувати.
Грицько
Мені байдуже, в лісі чи не в лісі.
Кіндрат
Чого се ти такий смутний сьогодні?
Ти ж перше був завзятий і веселий
І все про славу дбав і про війну.
Що сталося тобі?
Грицько
Дарма й казати.
Козак, що вийшов битись на війну,
Не про війну вже дбає й не про славу,
Але… засмійся з того, що скажу, –
В цей саме час йому кохання в думці.
Кіндрат
Хто ж може посміятися з кохання?
Війна до часу, а кохання вічне.
Кохає й той, хто не зазнав війни,
І той, хто в бої ворога подужав;
Кохання нам життя дорожчим робить
І поглядом своїм скрашає смерть,
Нещасного в безодню, в пекло кида,
Але щасливого єднає з небом.
Грицько
Ти не смієшся з мене – ну, так слухай
Я чув, що вже війна скінчиться хутко,
Бо, певно, вже по тій страшній поразці
Яка на Жовтих Водах учинилась,
Недовго вже ляхи держатись можуть,
І доведеться нам вертатись хутко.
Кіндрат
Так ти ж казав, що про війну не дбаєш.
Грицько
Не про війну, але про те, що дома.
Кіндрат
А дома дожида тебе кохання.
Грицько
А я, нещасний, сам тепер не знаю,
До кого мушу серце прихилити.
Кіндрат
Ти ж покохав найкращу на Вкраїні,
І та найкращая тебе кохає.
Грицько
Якби вона не так мене кохала,
Тоді я, може, був би спокійніший.
А ти гадаєш, що вона хороша?
Кіндрат
Маруся від усіх найкраща в світі.
Грицько
А що, як я кохаю не найкращу?
Кіндрат
О боже мій! невже це правда?
Грицько
Друже,
Не гнівайся і зрозумій мене.
Кіндрат
Я зрозумів тебе й твоє кохання:
Орел злітає до ясного сонця,
А менша пташка в тихому садочку
До блідого проміння місяченька
Склада свої найкращії пісні.
Грицько
Ні, се не те. Я був би там орлом.
Але не можу через те кохання.
Відколи я Марусю полюбив,
Не можу я самим собою бути;
Її думки – то не мої думки,
А до мого лицарського завзяття
В її душі прихильності немає.
Кіндрат
Нехай її думки твоїми стануть,
Вони найкращі.
Грицько
Та не в тому сила.
Я ще не розумію, що зо мною,
Щоразу інший образ повстає:
Легенька постать, веселенька вдача,
Блакитні очі, устонька рожеві
І осміх жартівливий, не смутний,
Марусин вид од мене заслонили;
А на устах немов горить і досі
Останній поцілунок на від’їзді.
Товаришу, порадь мене в цій справі –
Що діяти?
Кіндрат
Порадься з власним серцем,
А я тобі порадити не можу.
(Відходить від Грицька).
Він іншу покохав, забув Марусю…
А що, якби й вона його забула?..
О бідне серце! не тремти даремно.
Невже тобі ще єсть якась надія?
(Пауза).
Сцена VI
Грицько, Кіндрат, Бобренко.
Бобренко
Еге, яка небалакуча пара.
Один стоїть та хмари розгляда,
А мій чогось у землю втупив очі,
Неначе щось набачив там цікаве,
Чого се ти, мій сину, зажурився?
Чи, може, за Марусею сумуєш?
Грицько
На світі не одна така Маруся.
Кіндрат виходить.
Бобренко
Ні, сину мій, така одна на світі.
Грицько
А може, я ще кращу десь набачив.
(Виходить.)
Сцена VII
Бобренко
(сам).
Та що ж це він? Я так собі знічев’я
Його кохання зачепив, а він,
Мабуть, і справді щось на думці має,
Та тільки не таке, як я гадав.
А я ж йому вже був приготував
Аж дві щасливі долі разом – першу –
На полі славу голосну козацьку,
А другу – дома, дівчину хорошу,
І думав, скоро вернемось додому,
Звінчати їх та ще й онуків мати.
Тоді мені не треба вже нічого…
Гай, гай! такий із мене лицар: може,
Мене шаблюкою розчеше ворог,
А я собі надумавсь про онуків.
Та сказано – живий живе гадає,
А як умре, то хай гадають інші.
Сцена VIII
Бобренко, Кіндрат.
Бобренко
А йди сюди. Скажи мені, Кіндрате,
Чи се Грицько жартує, чи він справді
Надумався покинути Марусю?
Кіндрат
Мабуть, що він і сам гаразд не знає.
Бобренко
Погана справа. Я гадаю так,
Що це життя вояцьке в чистім полі
Вивітрює кохання в козака.
А як повернеться з порожнім серцем,
То щоб не покохав він часом іншу.
А я люблю Марусю, як дочку.
Поговори ти з ним, тобі зручніше
Про парубоцьке діло розмовлять.
Кіндрат
Хіба ж мене послухає Грицько?
Бобренко
Чому ж і ні? ви з ним товариші.
Ти нагадай йому, яка Маруся,
Яка хороша та яка розумна,
То, може, він і сам усе згадає.
Так поговориш?
Кіндрат
Що ж із того буде?
Бобренко
А може, буде все гаразд. Гляди ж,
Зроби мені цю ласку, побалакай,
А я піду ще по козацькій справі.
Сцена IX
Кіндрат
(сам).
Чи зможу я його ввольнити волю?
Чи мушу іскру ту, що, може, ще
В Грицьковім серці тліє до Марусі,
Роздмухати в палкий огонь кохання?
О зоре! нащо я тебе побачив!
Навіщо покохав собі на муку!
А ти кохаєш іншого, і я
Тобі сказати навіть не посмію.
Що божий світ увесь мені без тебе
Немилий. Нащо мушу я довіку
Таїтися з коханням! Нащо мушу
Ще й другого до тебе навертати!
Ні, я цього зробити не здолаю.
Хай буде так, як доля присудила.
Сцена X
Кіндрат, 1-й козак, 2-й козак, Грицько, циганка.
2-й козак
Поглянь, Кіндрате, що се за проява.
1-й козак
Се щось непевне; може, шпиг абощо.
Циганка
Який я шпиг – я знахарка, ворожка.
Ось дай мені, козаченьку, долоню,
То я тобі всю правдоньку скажу.
1-й козак
Ану, заворожи, нехай я знаю,
Якого я собі спіймаю щастя.
Циганка
Впіймаєш ти собі щасливу долю,
Якщо тебе недоля не впіймає.
Грицько
Заворожи мені, але як збрешеш,
То тут тобі й кінець, ти так і знай
Циганка
Велика доленька тебе чекає,
Велику славу маєш ти добути.
Грицько
Велику славу? це не кепське діло.
Ну, ворожи ж, кінчай усе до краю.
Циганка
Позолоти ж мені, козаче, ручку,
То я тобі всю правдоньку скажу.
Грицько
(дає гроші).
Ось маєш, ну, доказуй до кінця.
Циганка
Чорнява дівчина тебе кохає.
Грицько
Одна?
Циганка
Ні, дві; бо друга теж кохає.
Грицько
А я котру кохаю?
Циганка
Не чорняву.
Грицько
Ну, а мене вона кохає за що?
Циганка
За те, що ти єси завзятий лицар
І ворогів не милуєш у бої.
Грицько
А може, я плохий, а не завзятий?
Циганка
Ні одна дівчина не любить смирних,
А якщо любить, то не варт вона,
Щоб покохав її козак правдивий.
Грицько
Ти правду кажеш; так і всякий скаже.
Циганка
(до Кіндрата).
А ти, смутний козаче, йди лиш ближче,
Заворожу й тобі.
Кіндрат
Мені не треба.
1-й козак
Ходім до табору, там заворожиш
Усім.
2-й козак
Еге, ходім до гурту краще.
Козаки й циганка виходять.
Сцена XI
Кіндрат, Грицько.
Грицько
Так, так, одвага люба в козакові,
А хто відважний справді, той і лютий;
За смирністю ж та добрістю ховають
Душі своєї полохливість. Так,
Я сміливий козак і буду лютий.
Кіндрат
Раніш ти наче не казав такого.
Грицько
Я був дурний, тому інакше думав.
Я скуштував кривавої вечері,
І до смаку вона мені припала.
А слава – друже! полюбив я славу.
О Галю! ти бажала задля мене
Полковницької булави – що ж, добре.
Не хочу я зістатися позаду,
І я дійду високого уряду.
(Виходить).
Кіндрат
Він ошалів од цих подій кривавих
І вже забув, здається, про кохання.
О, передай мені твоє шаленство,
Нехай і я свою забуду муку.
Сцена XII
Кіндрат, Процько (з бандурою і поводатарем).
Процько
А це чи не Кіндрат?
Кіндрат
Хто це? (Придивляється). А! Процько! Відкіля взявся? Куди прямуєш?
Процько
Іду туди (показує вперед), а вийшов відтіля (показує назад).
Кіндрат
Розказав добре. Чи по волі йдеш, чи по неволі?
Процько
Як бачиш, ноги не спутані, то воно нібито й по волі; але йду, куди мене цей хлопчак веде, то й не знаю, як тобі сказати.
Кіндрат
То це ти справді став сліпий?
Процько
Еге ж, як заплющу очі, то й удень нічогісінько не бачу.
Кіндрат
Ага, розумію. Значить, таємний посланець і на хитрощі взявся. До нашого полковника маєш листи?
Процько
Ні, до вашого не маю.
Кіндрат
А далеко чимчикуєш?
Процько
Аж до того місця, де зупинюся.
Кіндрат
Може, й у Полтаві будеш?
Процько
Буду, якщо нігде не зачеплюсь у дорозі за гілляку. А що, може, щось у Полтаву переказати?
Кіндрат
Так, нічого. Як побачиш Чураїв, то поклонись їм од мене.
Процько
А багато їх?
Кіндрат
Мати та дочка.
Процько
А кому ж поклонитись, чи матері, чи дочці?
Кіндрат
Та кажу ж, що обом.
Процько
Добре, дочці поклонюсь нижче.
Сцена XIII
Кіндрат, Процько, козаки.
1-й козак
А от і кобзар прийшов.
Процько
(до Кіндрата).
Не кажи їм, що я не кобзар. (До козаків). Здорові були, хлопці; а чи тут є стежка через ліс?
2-й козак
Давай викуп, то покажемо тобі стежку до нашого табору. Там тебе нагодують, а може, й чарка знайдеться.
Процько
Якого ж викупа вам треба?
2-й козак
Думу або пісню.
Процько
А може, я охрип.
2-й козак
То, може б, прокашлявся.
1-й козак
Співай, співай, а так тебе не пустимо. Це не порядок. Кожний знай своє діло, козак – шаблю, а кобзар – пісню.
Процько
Нехай уже ваш батько буде старший; тільки я думи всі позабував.
(Співає).
Ой у полі два явори,
Третій зелененький.
Хор
Та занедужав у дорозі
Чумак молоденький.
Процько
Ой просю ж тебе, товаришу,
Хор
(співає наступні рядки двічі)
Дайте неньці знати,
Та нехай вийде на гряницю
Чумака ховати.
1-й козак
А тепер ходімо до наших.
Процько й 1-й козак виходять.
2-й козак
Ви чуєте – стріляють там у лісі?
Кіндрат
Ляхи пройшли тією стороною.
Мерщій ходім.
2-й козак
Вони сюди біжать.
Сцена XIV
Увіходять поляки й козаки. Грицько, Кіндрат. Б’ються шаблями. Більша частина вояків, б’ючись, виходить у різні боки. На сцені кілька душ.
2-й козак
Ага, піймавсь – ось на тобі, невіро.
(Рубає).
Жовнір
Але почекай, хлопе, маш і ти.
Відходять, б’ючись.
Кіндрат
(б’ється з офіцером і вибиває йому шаблю).
Навіщо ж ти пускаєш шаблю з рук?
Ну, нахиляйсь, бери, а я спочину.
Грицько
(опинившись біля офіцера, як той нахилився, рубає його. Офіцер падає).
Ось маєш раз, щоб знав не нахилятись.
Вибігає третій козак.
3-й козак
Мені жупан! Давай його мені!
(Тягне офіцера за сцену. На Кіндрата наскакує інший жовнір, і обидва виходять, б’ючись на шаблях).
Сцена XV
Грицько сам, потім козак.
Грицько
Проклятий лях! заляпав кров’ю руки.
Де хусточка?
(Виймає хусточку).
Марусина хустина!
Її скривавити!.. вона ж казала –
Будь сміливий у бої, та не лютий.
А я зробивсь не лютий – тричі лютий,
У мене серце каменем зробилось.
Козак
(пробігає).
А що се ти? чи плакати надумавсь?
Грицько
Чого ж це я розжалобився справді?
Ще візьмуть козаки мене на глум…
О ні, Марусе, помилилась ти;
Не в небі ми живем, а на землі,
Ми різати повинні ворогів.
А я дурний, що слухався тебе.
Тепер я буду справжнім козаком.
Так геть же далі, милосердя, геть!
Геть далі, згадко, що спиняє руку!
(Кидає хусточку і вибігає).
Кінець другій дії.
Примітки
«Ой біда, біда / Чайці небозі…» – народна пісня, авторство якої приписується І. С. Мазепі (1644 – 1709), гетьманові України з 1687 р. Існує у варіантах.
Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 308 – 325.