Дія IV

Володимир Самійленко

Перед Лаврською брамою. Проходять прочани і всякий народ.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

Сцена І

Два чоловіки ведуть божевільного. Хлопець із монастиря.

Хлопець

Давно він у вас такий непритомний?

1-й чоловік

Років уже з два буде.

Хлопець

А з чого йому причина сталась?

2-й чоловік

Вночі хата зайнялася. Прокинувся і злякався пожежі. З того часу став божевільний.

Хлопець

А як він зветься?

1-й чоловік

Грицько Шаповаленко.

2-й чоловік

Шаповал таки з нашого села.

Хлопець

Моліться, то бог його помилує. Прив’яжіть його поки що під брамою, нехай кожний, хто йтиме, помолиться за його, щоб бог його оздоровив, а самі йдіть до церкви.

Чоловіки прив’язують божевільного і виходять у браму. Проходить народ.

Сцена II

Маруся, божевільний сидить похнюпившись.

Маруся

Святая Лавро! До твоїх святинь

Приношу я своє велике горе.

Прости мене, мій боже, що до тебе

Молюся я за власну тільки долю.

Прости мене, що всі великі муки

Усіх людей на всій землі широкій

Забула я для мук своїх тяжких.

Прости мене, спаси мене, мій Спасе,

Пошли мені ще трохи в світі щастя,

Бо вже душа зазнала мук і сліз.

Хай сльози ті перед тобою стануть

Покутою за всі мої гріхи.

Пречиста діво! На святім порозі

Твого святого дому я молюся-

Спаси мене, спаси мене й помилуй!

Ударив дзвін. Маруся стає навколішки.

Божевільний

(стрепенувшись).

Бов, бов! По душі!

Маруся

Який нещасний! Відкіля ти взявся?

Невже ще є нещасніші від мене?

Божевільний

Бов, бов! По душі!

Маруся

Причинний, ще нещасніший, ніж я,

Але не дуже, бо сама я хутко

Зроблюся божевільна, як і ти.

По кому дзвониш, бідний чоловіче?

Божевільний

По мертвому, за упокій. Бов, бов!

Маруся

Скажи мені, хто вмер у тебе?

Божевільний

Бов!

Скажи, хто вмер у тебе? Бов! бов! бов!

Я вмер, дзвоніть по мертвому.

Маруся

Ой, страшно!

Божевільний

Ти чуєш співи? От уже й ховають.

Маруся

Кого ховають?

Божевільний

Як, кого ховають? –

Сердешний Гриць весілля готував,

А сам згорів. Тепер його ховають,

Ховають Гриця.

Маруся

Гриця!!

(Біжить до брами).

Божевільний

Ну, ховайте…

Куди біжиш?

Маруся

Тривайте, не ховайте!

Сцена III

Маруся, хлопець, божевільний.

Хлопець

Нікого не ховають. Схаменись.

То правиться молебень за побіду,

Що бог нам дав над військом ворогів.

Ти ще не чула? Зараз прибігав

Козак із звісткою сюди, що нині

Богдан прибуде в Київ з козаками,

Що ворогів подужали востаннє.

Біля Софії й Золотих воріт

Уже народ збирається, щоб бучно

Зустрінути славетного гетьмана.

(Одв’язує божевільного і виходить з ним у браму).

Сцена IV

Маруся

(сама).

Богдан із військом! Може, там і Гриць.

Піду, дознаюсь, розпитаюсь певно…

Чи з ними ж він? Коли б його зустріти.

(Виходить).

Завіса з брамою раптом звивається вгору і відкриває дальшу картину.

Сцена V

Старий кобзар. Люди його слухають.

Кобзар

(співає).

Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється.

Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду,

Гей, не один лях лежить головою в воду.

1-й чоловік

Нехай не віддають церкви в оренду.

Кобзар

(співає).

Не пий, Хмельницький, дуже тої Жовтої Води.

Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.

«А я ляхів не боюся і гадки не маю,

За собою великую потугу я знаю.

Іще орду за собою веду,

А все, вражі ляхи, на вашу біду».

Утікали ляхи, погубили шуби…

Гей, не один лях лежить, вищиривши зуби.

Становили ляхи дубовії хати –

Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати.

Утікали ляхів деякії повки,

Тли ляхів собаки і сірії вовки.

Молодиця

Бідолашні!

1-й чоловік

Та то ж вороги.

Кобзар

(співає).

Гей, там поле, а на полі цвіти,

Не по однім ляху заплакали діти.

Гей, там річка, через річку глиця –

Не по однім ляху зісталась вдовиця.

Люди подають кобзареві гроші.

Кобзар

Пошли вам, боже, щастя й многі літа.

Молодиця

І так воно все єсть, як кобзарі співають?

Кобзар

Так воно єсть, така є козацька слава. Хоч сам очима давно вже не бачу, але бачить моя душа всі ті події криваві, всю славу лицарську.

Парубок

Заспівайте нам, діду, ще про Барабаша та про Хмельницького.

Кобзар

Не такого сьогодні старечого голосу треба. Чуєш, як народ шумить як хвиля? Оті тисячі голосів краще, ніж я, вигукнуть славу козацьку. Боже! хоч би на сьогодні тільки ти дав мені побачити світ сонця, подивитися на наше звитяжне військо, та тоді хоч би й умирати.

(Устає й виходить).

Сцена VI

Народу більшає. Гудіння то стихає, то стає дужчим. Чути поодинокі голоси.

1-й голос

Не товптесь! не товптесь!

2-й голос

Не лізьте на дорогу! Усі побачите.

3-й голос

Ой, дитину задавите!

4-й голос

Хто там кричить? цитьте!

5-й голос

Чого там цитьте? Тепер і камені заговорять.

6-й голос

Запалюйте ліхтарі й смоляники. Освічуйте шлях славному козацтву.

Плац освітлюють.

7-й голос

А ти чого на рундук вмостився?

Голос бурсака

Латинські вірші читатиму.

7-й голос

Так чого ж тут зіп’явся? Тут процесії не будемо спиняти. А ти чого пнешся на ятку? завалиш.

8-й голос

Хочу хоч одним оком побачити славне військо.

Старий дід

Тепер скажу: нині отпущаєши. Бачили мої очі спасіння нашого краю. (До хлопчика). Дивися, мій синку, пам’ятай цю годину, а як будеш старий, то розповідай онукам про те, що бачив на власні очі.

Сцена VII

Народ. Маруся протовплюється.

Маруся

Який великий день у нашім краю,

Велика, незабутняя година!

І як усі радіють… Боже милий!

Чому я не щаслива! Якби й я

Раділа щастям нашого народу.

Та ні, я й так радію… за Вкраїну.

Недалеко від Марусі чути діалог.

1-й голос

Так отакий-то, кажуть, славний лицар:

Якби не він, то цілий полк пропав би.

Так от же він примудрував так хитро,

В таку місцину ворогів загнав,

Що легко там було їх подолати.

А як же заходилися рубатись,

То сам він їх уклав десятків з п’ять.

2-й голос

Ото так лицар, правда, що завзятий.

Маруся

Се ж, мабуть, про Грицька. Ой Грицю любий!

Багато крові ти пролив на полі,

Але я бачу – тільки лютим боєм

Купити можна цю ясну годину.

Козаче милий! ти хоч кров’ю вмився,

Але мені не менше будеш любий,

Аби вернувсь до мене знов з коханням.

Голоси гудуть, потім чути розмову

1-й голос

Чи єсть тепер щасливіша людина

Від нашого гетьмана, бо йому

Судилося таке велике діло,

Яке ввесь край ніколи не забуде.

2-й голос

Нам бог послав такого чоловіка.

Від бога він – і буде він Богдан.

По правді честь йому тепер велика.

Сам патріарх Єрусалимський буде

Його вітати на Софійській брамі.

Голоси гудуть, потім:

3-й голос

Чи всі цехи тут?

4-й голос

Усі.

3-й голос

Орації не забули?

4-й голос

Не забули.

5-й голос

Пустіть лавників наперед.

Починає чутися музика.

Голоси

Йдуть! йдуть! Іде славне військо!

Сцена VIII

Чути військову музику. З другого боку – дзвони і гармати. На другому плані проходять полки козацькі. Музики грають: «Гей, не дивуйте, добрії люди». Як проходить перший полк, народ кидається за ним; пляц потроху пустіє. Проходить Полтавський полк. Кіндрат ближче до авансцени. Маруся.

Маруся

Кіндрат хорунжим! де ж Грицько?

Кіндрат

Маруся!..

Це ти – я зараз же вернусь до тебе.

Проходить за козаками. Пляц зовсім пустіє. Проходять ще козаки.

Сцена IX

Маруся, Кіндрат.

Кіндрат

Яким ти робом опинилась тут?

Маруся

Прийшла на прощу до святих печерських.

Виказуй же, що сталося з Грицьком.

Кіндрат

Завзято бився, став за те хорунжим…

Маруся

Я чула. А чому його нема?

Чи ранено його? чи, може, вбито?

Кіндрат

Ні, він здоровий, тільки…

Маруся

Що таке?

Кіндрат

Не знаю, як про це тобі сказати,

Боюсь тебе вразити. Бачиш, він

Вернувсь додому, щоб…

Маруся

Кажи вже все.

Недобре щось… До кого він вернувся?

Кіндрат

Марусе, не вбивайсь; я не бажав

Тобі завдати туги, присягаюсь,

Та все одно вже правди не сховати.

Адже бажаєш ти почути правду.

Поїхав він до Галі.

Маруся

Ой!

Кіндрат

Марусе!

Я знаю, ти його кохаєш дуже,

Але послухай, що тобі скажу я.

Чи він же варт, щоб ти за ним журилась

Я знаю добре, що він за людина.

Одно твоє зітхання ради його,

Одна твоя сльозина дорога –

То буде вже для його аж занадто,

А ти його кохаєш так незмірно.

Маруся

Хіба про це тобі я говорила?

Кіндрат

То правда, ти мені не говорила,

Прости мене, що я про се озвався.

Але я й так твоє кохання бачив,

Я бачу, як ти мучишся тепер,

Тому й насмів тепер тобі сказати:

Забудь його, тобі він не до пари;

Забудь, що ти колись із ним кохалась;

Скажи, що то була якась помилка

Або що то вві сні тобі приснилось,

Бо в яві не могло того вчинитись.

Забудь ледачого.

Маруся

Не лай його,

Неправда все, що ти про його кажеш.

Кіндрат

Марусе! я ще зроду не брехав.

Маруся

Прости мене, Кіндрате; тільки все те –

Даремна мова. Добрий мій Кіндрате!

Якби ти відав, що то є кохання,

Якби ти знав усі пекельні муки,

Що мушу я терпіти через його!

Скажи мені, чи ти коли кохався?

Чи ти коли за милою журився?

Чи знаєш, що то є не спати нічку

Та про кохання думать, а заснувши,

Вчувати любий голос і, схопившись,

Заплакати, що то один був сон.

Але то все нічого, – а чи знаєш,

Що значить глянути в кохані очі

І вбачити, що в їх кохання згасло

Або горить, та тільки не до тебе.

Чи ти кохав? чи ти кохав, Кіндрате?

Кіндрат

Чи я кохав! чи я кохав!

(Раптом вибігає).

Сцена X

Маруся

(сама).

Що з ним?

Сьогодні всі неначе божевільні.

Моя журба йому бентежить мозок,

А мій іще не розтопився з туги…

Як страшно тут, як темно!.. Там радіють,

А тут… Тікати краще відсіля, –

Вернусь додому, там дізнаюсь правди

І вип’ю вже гіркої до останку.

(Виходить).

Проходять лірники і грають: «Та не буде краще, та не буде лучче, як у нас на Вкраїні».

Кінець четвертій дії.

Примітки

…поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду… – в пісні оповідається про битву війська Богдана Хмельницького проти загонів польської армії в урочищі Жовті Води (тепер на території Дніпропетровської області) в квітні – травні 1648 р., яка закінчилась повною перемогою козацько-селянського війська над польськими загарбниками, поклала успішний початок визвольній війні українського народу 1648 – 1654 рр. Дія п’єси «Чураївна» віднесена на початковий період цієї війни (в першій редакції твору точно зазначено: «Діється в 1649 році»).

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 338 – 348.