Пісня чернівецьких паничів з року 1800

Сидір Воробкевич

Гучно, бучно раз ся жило

В краснім місті Чернівцях!

Паничі раз там ходили

В антереях і шубах.

Всі тоді лиш фербля грали,

Преферанс незнаний був;

Хто курив, то довгу файку,

Про цигара і не чув.

Все запалось як у безвість

З золотавих тих часів!

Скілька слів лише осталось,

Як в той час раз хор гудів:

Паничі! паничі!

Красне місто Чернівці!

Про французькі ті кадрілі

І трамбляни і чорт зна

В ті часи не було й гадки,

Лиш гуляли штаєра.

Eins, zwei, drei! eins, zwei, drei!

Рахували паничі

І носились і крутились,

Як безрога у ярмі.

Все запалось як у безвість і т. д.

Про парфуми, Es-букети

І помади з ягоди

Не було ні чутки-звістки

В наших Чернівцях тоді.

Кучері сіяли маслом,

Як в росі блищиться цвіт:

Чобітки від дьогтю слали

Аромати на весь світ.

Все запалось як у безвість і т. д.

І про пиво окоцімське

Прадід наш тоді не снив,

А шампана і бургунда

Тільки князь великий нив.

Пили всі тогди горівку.

Мід, запіканку, вишняк;

А панич, як підтягнувся,

Став червоний, як бурак.

Все запалось як у безвість і т. д.

Памінондас, Авреліян –

Хто так сина називав?

Іван, Петро, Грицько, Луцько –

Отаке ім’я син мав!

Як підтягне нежурниці,

В штаєра як піде він,

То гадав-бись, що то глечик

Із Лапландії сторін.

Все запалось як у безвість і т. д.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 96 – 98.