2

Д.І.Донцов

Як я вже зауважив у горі – три сили старої Європи стояли на перешкоді національно-революційних рухів [18]48-го року – Прусія, Австрія і Росія. Тому, коли Енгельс і Маркс виступили ворожо проти неісторичних націй, то це було не лиш через те, що вони були знаряддям в руках австрійського правительства, але також – через те, що майже всі слов’яне Австрії в той час (опріч поляків) були авангардом панславізму. 1848 рік, коли в Празі радив слов’янський конгрес з участю Михайла Бакуніна – був роком весни панславістичного руху. Але ні ся обставина, ні участь Бакуніна в панславістичнім руху в Австрії не виключали, що серед прихильників цього руху знаходилось досить людей, котрі готові були в цілях повалення революції офірувати свої послуги не лише Відневі, але й Петербургові.

Як взагалі Енгельс дивився на панславізм, найліпше доводить його стаття „Демократичний панславізм” в „N. R. Zeitung” (14.02, р. 49), де між иньшим знаходимо таке речення: „Так звані демократи серед австрійських слов’ян, (під котрими автор розуміє власне панславістів) є або драби, або фантасти, причім драби завше водили за ніс фантастів” – характеристика, що не зістарілася й понині.

Не зважаючи одначе на те, що Енгельс (і Маркс) схильні були дивитися на панславізм, як на. течію ще не оформлену і не сконсолідовану, вони – особливо останній – надавали йому величезне значіння для Австрії і для слов’янських народів не лиш цієї імперії, але також і Турції. Що до цих останніх, то всі ці серби, болгари, босняки, македонці „дивляться на Петербург, сподіваючись звідти приходу месії, котрий визволив би їх від всякого лиха” [„The Eastern Question” p. 8]. В другім місці ми вже читали, що після Маркса – Росія була „природним центром тяжіння” для декотрих австрійських слов’ян. Уміла політика зі сторони Росії, політика збудження і підтримання слов’янської ірредеити в Австрії, не лиш – на думку Маркса – може числити на успіх, але просто загрожує істиуванню австрійської імперії. Звертаючися до можливих наслідків австро-російського конфлікту, пише Маркс: „Одна побіда над австрійцями і вони („девять або десять міліояів австрійських слов’ян”. – Д.) були б в стані повної інсуррекції” [Ibidem, p. 544]. Сталий вплив Росії на слов’янські народности Австрії є „сталою небезпекою для цілости і великости Австрії” [Ibidem, р. 552]. Трохи далі, згадуючи про погрози Росії і Наполеона зняти проти Австрії повстання слов’ян з одної сторони, Італії, угрів і поляків – з другої – Маркс пише:

„Де б Австрія не повернулася, скрізь вона знаходить революцію… і з цілою своєю армією в 600 000 штиків, найліпших в світі, ведених генералами, досвідченими на полях битв, вона була б засуджена на фактичну безсилість” [Ibidem, p. 553].

Таке величезне значіння надавав панславізмови Маркс. Ця небезпека зі сторони панславізму для Австрії ще збільшувалася через ту обставину, що, як думав Маркс, – кожний з цих фрагментів австрійських націй, більшість котрих живе в Росії – як магніт буде тягнутися на північ [Ibidem, 547. Взагалі Маркс розумів велике значіння слов’янської проблеми до австро-російських відносин, як і навпаки: значіння австро-російських взаємин для будучини поодиноких слов’янських народів. Ці дві держави Маркс називав „природними ворогами”.].

В цих поглядах Маркса на панславізм і лежить друга причина його різко негативного відношення до національних змагань неісторичних націй (перша – як ми вже бачили – був союз цих останніх з австрійським правительством). Слов’яне мають бути тримані в узді, скоро вже перші їх кроки на дорозі вільного національного розвою грозять Австрії заливом панславізму і знищенням діла революції. Тільки гегемонія германізму і безпощадний терор супроти реакційно панславістично настроєних слов’ян уратує справу свободи в Німеччині і Австрії. Неісторичні нації мусять бути зметені з історичної арени, бо вони зв’язали свою справу з справою панславізму. А панславізм – в самій своїй суті є рухом реакційним:

„Панславізм є не лиш рухом, котрий змагає до національної незалежності; він є рухом, що був би обернув у нівець зроблене протягом тисячі років історією; що не міг би був реалізувати себе без змазаняя з карти Європи Угорщини, Турції та значної частини Німеччини” [„The Easten Question” p, 544].