Вступне слово

Дмитро Донцов

Справа «національного об’єднання» (об’єднання партій) не сходить з порядку дня нашої демократії.

Висування сього гасла не раз відвертало (відвертає й досі) увагу загалу від далеко важніших і пекучо актуальних питань:

1) від питання – яким способом, механічного ліплення з усякого матеріалу, чи органічної будови з однородного матеріалу – доконається об’єднання нації,

2) від питання нових організаційних форм, – партія чи орден, кількість чи якість, гуртування многих, чи добір немногих, від питання, яким шляхом повстане та національна аристократія, яка (як колись козацька) поставить собі завдання об’єднання.

Цим проблемам присвячую дві статі сеї книжки. Одна з них (Об’єднання чи роз’єднання) вперше виходить друком, другу (Орден чи партія), на численні бажання прихильників нашого видавництва, – передруковуємо з 11-ого зошиту Вісника 1933 року.

Як на ордени можна дивитися на різні товариства, покликані до життя для поборювання тих чи інших «поганців». Орден творили мальтійські лицарі, тамплієри, єзуїти, італійські карбонарії, німецкий Тунгендбунд і пр. Орденом, що боровся з бусурманами, була й Запорозька Січ. Ордени мали свої зовнішні відзнаки, – переважно хрести тої чи іншої форми. При сій книзі подаємо знімок з одної з відзнак Запорозької Січі – хрест на прапорі. Була се відзнака окремого, «лицарського» товариства і стану. Ще донедавна, в кінці XIX в., на сільських цвинтарях на Україні до надгробного хреста припинали дерев’яний держак з кусником полотна: була се «прапірка» (прапорець), що служила на відзначення могили козака.

Видавництво