3. Ситуація по 1945 р. і Україна
Дмитро Донцов
Від 1917 року минуло сорок літ, і перед нацією стоїть те саме велике завдання: «вставати… кайдани рвати… кропити землю вражою злою кров’ю», щоб на руїнах потворної імперії здвигнути наново старокиївську державу. Ті самі Блокові «азиаты с раскосыми и жадными глазами», з невидимим Антихристом на чолі стоять готові до скоку, але стоить вже над Ельбою і Адрією. Завдання те саме, політична ситуація – інша, подекуди зовсім інша. Яка саме?
Достоєвський обсервував вже, що москалі, що волочилися тоді по Європі, чомусь завше приставали з її лівими кругами, вихованцями Ж. Ж. Руссо, вольтеріанців i Карла Маркса. А ті ліві кола – симпатизували з Росією революційною, соціалістичною. Вони ж поволі приходили до влади в країнах окциденту. Ці ліві круги, Вальтер Ратенау, башкири Кун, Льоб, Вартбург та ін., уможливили і сфінансували поворот до Росії, в березні 1917 р., – Леніна і Троцького з їх большевицькою емігрантською бандою.
Ці, знову, незабаром віддячилися лівому таборові в Європі, перш в самій імперії. Насамперед екіпа вишколених в марксизмі большевиків була накинута Україні, як її «уряд», в трагічні дні 1917 – 21 рр. Подібну банду, разом з поляком Дзєржинським, везли з Москви до Варшави в 1920 р. В березні 1919 – висланці Леніна – Бела Кун, Тибор Самуель та інші, скинувши уряд гр. Каролія на Угорщині, встановили криваву диктатуру над тим вимученим війною народом. В листопаді 1918 р., з доручення Леніна, – Йоффе і Радек (Собельсон) встановили в Баварії диктатуру комуністичного «Спартака» з Куртом Айснером, Гіршем і Розенфельдом.
Остання спроба Москви роздмухати громадянську війну в Європі – перед 2-гою війною – була в Іспанії, де, на щастя для іспанського народу, і на великий жаль наших соціалістів і радикалів, новим Кунам і Айсінерам їх завдання не вдалося.
В усіх тих спробах виразно виступає один момент, який особливо яскравої вибився в комуністичних революціях на Україні, в Баварії, на Угорщині Бели Куна, і в Іспанії, – це головна мета тих революцій, знищити християнство в його видимих проявах, в церкві і – в душах людей, що їх мали обернути в комуністичну «віру».
Події під час другої війни і після неї, ще яскравіше підкреслюють антихристиянсьїку ціль підтримуваних Москвою (комуністичних рухів. Ці ж події на Україні, на Угорщині, в Польщі, в Югославії, зрештою майже в усіх країнах Європи (і не лиш Європи) – показують, що наш континент під впливом тих акцій Москви, розколовся на два ворожі табори, іщо ми вступили в добу громадянської війни. Від неї залежить не тільки майбутнє України як самостійної нації, а й майбутнє всієї цивілізації Окциденту, опроміненої і натхненої в усіх її проявах, об’явою, післаною світові Галілеянином.
За першої війни проти Росії билися три монархії, німецька, австро-угорська і турецька; вони ж опинилися по стороні України. З Росією були дві великі республіки і дві демократичні монархії. Та ж, так звана Антанта західних держав, по революції 1917 року активно помагала Росії – Керенського, Денікіна, а потім Леніна – проти України. По 2-ій війні, західні демократії, союзниці Росії, віддали їй всю східну і центральну Європу. Лівиця західного світу, де мала впливи, активно підтримувала комуністів в Іспанії, на Балканах, а пасивно – на Угорщині і на Україні, в Польщі, Румунії і пр.
Післявоєнні роки витягли назверх досі загалові невидиму таємницю світової політики. А саме, що на Заході в кожній країні повстали добре зорганізовані сили, оті «ліві кола» Достоєвського, сили розкладу, яких найближчою метою є захоплення влади в кожній даній країні, а потім – над всіми ними в формі того чи іншого «світового уряду». Формально – це були ті самі цілі, які ставляє собі Москва.
Про ці темнії сили писав ген. Мак-Артур ще в 1951 році: найбільша небезпека загрожує Америці від тої
«підступної сили, яка ділає зсередини, протиставляючи себе всім нашим великим традиціям і яка поважно ослабила структуру і тон нашого американського «way of life».
Так само, зрештою, і інших країн, де ті сили здобували, як нпр. комуністична партія, впливи на мільйони співгромадян, або як інші, проникаючи в пресу, в мистецьке життя, в літературу, в фінанси, в уряди, навіть в церковні круги, в дипломатію, в армію, намагаючись захопити всі командні височини суспільства тої чи іншої нації. Іноді члени тих таємних сил одверто звуть себе комуністами, іноді – вони соціалісти, але не ворожі комуністам. Іноді звуть себе «прогресистами» чи «демократами», але не ворожі соціалістам, ні комуністам.
Все це уймається одною назвою – людей чи табору «прогресу». І все це кодло явно симпатизує з большевицькоію Росією і явно вороже всім тим, які виписують на своїм прапорі слова – Бог, отчизна, національна свобода, честь. Якщо совєтська Росія виграла цю війну і посунулася аж до Ельби й Адріатику, обертаючи в рабство цілий ряд старих європейських культурних народів; якщо в тих країнах переслідується їх віра і традиції; якщо в закордонній політиці деяких держав не раз вище розцінюється польський, угорський чи який інший «тітоїзм», аніж націоналізм, аніж режим патріотів своєї країни; якщо нагінка зустріла многих борців проти замаскованого комунізму в їх країні, як напр. нагінка на великого американського патріота, сенатора Мак-Карті; якщо по першій світовій війні Захід не раз попирав не визвольні змагання уярмлених Москвою народів, а большевицьку силу, а по другій війні – якщо одверто пропагується догма, що для Заходу корисніше щоби в сателітах СССР був свій «націонал-комунізм», залежний від Москви, аніж виразно національний режим цілковитої від Москви незалежний, – то буває це тому, що вплив в цих країнах як раз здобувають ті анаціональні сили, про які згадує Мак-Артур, і які симпатизують з Росією.
Чому це так? Тому власне, що ті сили стремлять, захопивши владу, перевести у себе ту революцію, яку перевели большевики в СССР. Свої цілі вони формулують різно – одні як комунізм, як в Москві, другі – нібито інакший трошки, треті – як соціалізм, четверті – як Welfare State, або етатизм англійських лейбористів, але мета їх та сама: над розпорошеною, обезсиленою, позбавленою свого національного проводу, нацією усталити панування потужної інтернаціональної бюрократії тоталітарної, але лівої держави, без свободи індивідума, особи, без свободи нації, без свободи релігії. Коли можливо – постепенно, коли ні – то революційним способом.
Чому ті сили сприяють Росії? Бо, наразі, вони думають, Росія робить їх роботу: обезголовлює підбиті нею народи, накидаючи їм чужі провідні верстви, витереблюючи серед людності сотками тисяч і мільйонами все сильне, відважне, здібне до спротиву насильству, забиваючи всякий ідеалізм, нищучи релігію. Така «народна демократія» – є вимріяний грунт для експериментів тих темних сил, про які говорить ген. Мак-Артур, на випадок коли б розлетілася Російська імперія….
Бо є три можливості: або сподіваються ті сили – зробиться «апізмент» з СССР. Або – хочби й захопили владу в країнах вільного світу, – були б змушені до остаточного обрахунку з СССР, або – нарешті СССР розпадеться внаслідок натиску підбитих націй й загнивання большевицької «еліти».
В першім випадку – це була б ситуація націонал-соціалістичної Німеччини в 1939 р. – ну, тоді могла би та мафія жертвувати всякими територіями і народами, як жертвував для удобрухання Сталіна в 1939 р. Адольф Гітлер, або в 1945 р. Захід.
В разі другої чи третьої можливості, цебто розпаду російської імперії в наслідок її військової поразки, чи в наслідок розвалу без війни, – та мафія знов таки мабуть має на думці наслідувати Гітлера в перші два роки війни з Москвою: проти vielstaaterei, не допустити до повстання незалежних національних держав на Сході Європи, створити під іншою назвою – різні «рейхсікомісаріати» з «щиро демократичними» комісарами і «гаулейтерами», з новими польськими, українськими, мадярськими, румунськими чи іншими Хітами, Гомулками, Гречухами, Кадарами чи Павкерами яких привезеться в запломбованих вагонах, так як свого часу Вартбурги привезли Леніна і Троцького до Петербургу, які чинитимуть волю пославших їх.
Цю тенденцію тої проросійсьмої мафії, коли б їй удалося захопити владу, вже сліди в її наставлению щодо емігрантських політиків з країн підбитих Москвою. Коли б вона стала рішаючим чинником при відбудові Сходу Європи но упадку большевизму, її метою було б – змонтування нової «єдиної і неділімої», з поминенням національних аспірацій України, Кавказу і пр. Після большевизму це для України найгрізніша небезпека в ситуації, витвореній в 1945 році.
В ці, ділаючі вже на Заході, політичні сили, так чи інакше сприяючі лівим колам, часто націонал-комуністичним, чи проросійським, – включається і наша емігрантська лівиця, галицька і наддніпрянська. Це ідейні наслідники винниченківщини і грушевщини, сторонники колаборантства з Москвою чи з її покровителями, відрізняються тільки тим від своїх попередників – Драгоманова, Винниченка і Грушевського чи А. Крушельницького, що тамті бодай одверто заявляли себе приятелями Росії, одверто плямували сепаратистів «бандитами» і «гіршим елементом» суспільства, тоді як нинішня емігрантська лівиця, визнаючи такіж самії думки, соромливо й трусливо ховається за маскою декларативного самостійництва.
В передпокоях великих магів західної лівиці вони грають ролю псарів (квіслінгів), ролю колишніх гітлерівських Гахів, або вірних підданих «демократа» Керенськото з часів Центральної Ради, щоб як і ті, з чужою допомогою – в разі розпаду Росії шахувати самостійницькі рухи на Україні, як «фашистівські» і «реакційні», щоби з брехливими брязкальцями – «миру, добробуту, гуманності, міжнародного братерства і «кращого життя» матеріального, – віддати Україну в руки якоїсь міжнародньої мафії. З тою лівицею Україна не піде і не сміє піти, i не вони є та сила, яка звалить панування большевизму на Україні і відірве країну раз на все від всякої Московщини.
Європа вступила в фазу громадянської війни різних сил. І Москва, і ті темні сили, про які мова, на Заході, – хочуть збудувати свій новий світ, нову «neues Europa», світ рабства і тиранії. Проти них стоять ворожі тій мафії кола в самім заході і табор націй, що прагнуть бути вільними і боротися до кінця за незалежність і за свої традиції історичні. Ось це і є та нова ситуація, яка витворилася в Європі і в Росії по другій світовій війні, і з якою кожний українець повинен числитися, який думає про завдання нової національної революції на Україні, і про знищення московської імперії.
Примітки
Подається за виданням: Донцов Д. За яку революцію? – Торонто: Ліга визволення України, 1957 р., с. 26 – 31.