До питання класифікації кам’яних човників

І.М.Гавриленко

Човники – це кам’яні, рідше керамічні вироби видовжено-овальної, ромбоподібної або прямокутної в плані форми та, як правило, напівовального перетину. Нижня їх площина найчастіше рівна, верхня – опукла. Через центр останньої, а іноді дещо зміщено до одного з кінців, перпендикулярно довгій осі речі, проходив досить глибокий жолобок, інколи кілька (до трьох). В матеріалах волго-камської неолітичної культури відомі човники з круглим отвором посередині опуклої поверхні замість жолобка. Окремим предметам надавався зооморфний вигляд. Довжина човників становила від 3-5 до 23 см, в середньому 12-16 см, діаметр жолобка – близько 1 см, його глибина в більшості випадків співпадала з шириною. Зазвичай ці речі мають симетричну форму, але трапляються й асиметричні зразки. Кам’яні човники виготовлялися переважно з м’яких мінералів та гірських порід типу талька, рідше – з твердих порід. Деякі з них бувають дуже масивні і важкі. Нерідко човники прикрашалися врізаним візерунком у вигляді різноманітних прямих і хвилястих ліній, зигзагів, крапок, півкіл, трикутників, хрестоподібних фігур, сіток. Зустрічаються вироби, оздоблені випуклими рельєфними елементами [Дмитриев 1951а, с. 24; Крижевская 1968, с. 69, 70; Телегін 1968, с. 12, 128, 146-148, 212; 1980, с. 20; Даниленко 1971, с. 108; 1985, с. 138; Гавриленко 1994а, с. 37].

Виготовлялися човники за допомогою шліфування. На двох виробах з талькового сланцю, що походять з вовнизької лівобережної стоянки і балки Біляєва, збереглися сліди попереднього розпилювання заготовки крем’яною платівкою. Таким же інструментом спочатку вирізувався й жолобок. Про це свідчить, наприклад, незакінчений човник з Ігрені, він має не округлий, а напівквадратний в перетині жолобок, ще позбавлений залощеності. На злегка увігнутих стінках жолобка човника зі стоянки Чебаркуль II сліди пропилювання залишилися у вигляді порівняно широких та глибоких борізд, які йдуть не зовсім паралельно, але в одному напрямку вздовж жолобка. На човнику з Києва добре помітні сліди тертя стрижнем, яким здійснювалася заокруглююча виробка дна і стінок ще підпрямокутного жолобка. Отвори на окремих човниках пророблялися шляхом простого одно- або двобічного свердління крем’яним свердлом [Крижевская 1968, с. 69; Телегін 1968, с. 129-131, 148].

Хронологічний діапазон уживання човників – від мезоліту до енеоліту включно, але найбільша їх кількість походить з неолітичних пам’яток. Територія ж розповсюдження цих речей суцільною смугою охоплює степову та лісостепову Україну, нижнє Подоння і Приманиччя, середнє Поволжя, а також Прикам’я, Прикаспій, південний Урал та Зауралля, Середню Азію, Казахстан, крім того кам’яні вироби з поперечними жолобками відомі на півночі Африки, Близькому Сході (Іран, Ірак, Палестина, Йорданія), в Північній Америці. Всі дослідники підкреслюють, що в межах Євразії ареал поширення човників обмежений степовою та лісостеповою зонами, і вони невідомі в лісовій зоні Східної Європи та в лісових областях Сибіру [Дмитриев 1951а, с. 24; Окладников 1966, с. 120, 122-125; Крижевская 1968, с. 48,70; Телегін 1968, с. 8, 12, 63, 68, 84, 100, 146-149; 1980, с. 20; Даниленко 1969, с. 10, 11, 26, 34, 186; 1971, с. 108; 1985, с. 138; 1986, с. 28; Бадер 1970, с. 157, 158; 1973, с. 104; Формозов 1977, с. 64; Матюшин 1982, с. 27, 35, 95-96; 1992, с. 22, 23, 30; Нерсесов 1989, с. 239-240; Гавриленко 1994а, с. 37-38].

Питання про призначення човників дискутується в археологічній літературі не один десяток років. На думку різних дослідників човники могли слугувати : ливарними формами [Тахтай 1928, с. 287], полірувальниками, що застосовувалися при остаточній обробці кам’яних знарядь [Ярова 1960, с. 212], гладилками для розгладжування нерівностей та зморшок шкіри [Дмитриев 1951а, с. 24; 1951б, с. 48]; пристосуваннями для полірування і заточування кістяних виробів та деревків стріл, дротиків або списів, а також для випрямлення цих деревків [Крижевская 1968, с. 69-70; Телегін 1968, с. 148; Мелларт 1982, с. 23-24, 31], і, крім того, для витирання вогню [Даниленко 1950, с. 127, 131; 1969, с. 10, 186; 1971, с. 108; 1985, с. 138; 1986, с. 28]. В човниках вбачали й своєрідні маховички лучкових свердел [Телегин 1980, с. 20-21]. Багата орнаментація окремих човників наводила фахівців на думки про їхнє ритуальне призначення [Крижевская 1968, с. 70; Телегін 1968, с. 212; Матюшин 1982, с. 72, 95-96, 101].

На сьогоднішній день найбільш переконливою є версія використання човників в якості важків списометалок, підкріплена представницькими етнографічними матеріалами [Окладников 1966, с. 123-124; Нерсесов 1989, с. 239-240; Гавриленко 1994а, с. 40, 42; 1994б]. Та, якби там не було, остаточному розв’язанню питання про їхнє призначення перешкоджає й нерозробленість детальної типології цих виробів та відсутність загальновживаної термінології для опису їхніх морфологічних особливостей.

І означена проблема аж ніяк не є надуманою. Єдина запропонована на сьогоднішній день класифікація човників базується лише на їхній формі. Так, Д.Я. Телегін виділяв такі типи : а) овальні, в тому числі гостро-, округло- та тупоовальні; б) фігурні, в тому числі зооморфні; в) псевдочовники, тобто кам’яні плитки різних обрисів з поперечним жолобком [Телегин 1980, с. 20].

Навіть назви в літературі фігурують різні. На Україні побутує термін “човник”, наданий цим предметам А.В. Добровольським за деяку їхню подібність формі ткацьких човників [Даниленко 1969, с. 186]. Російські археологи частіше використовують назву “прасочка” (утюжок). В залежності від припущень щодо призначення вживаються й терміни “гладилка”, “полірувальник” тощо [Телегін 1968, с. 147-148; Даниленко 1969, с. 10; Гавриленко 1994а, с. 37].

Такий різнобій надзвичайно ускладнює збір інформації і картографування знахідок, особливо – коли повідомлення про них не супроводжуються малюнками, адже за такими назвами як “полірувальник” чи “праска” можуть приховуватися зовсім інші речі, наприклад парні випрямлячі стріл, і навпаки.

Нам найбільш зручним здається термін “човник”, він позбавлений у даному випадку функціонального навантаження, практично не вживався для позначення інших виробів, отже його використання дозволяє уникнути згаданої вище плутанини.

Відсутність розробленої термінології для опису човників, довільність у зображенні цієї категорії виробів на малюнках, що іноді трапляється (відсутність профілів та перетинів, необхідних у випадках складної форми, масштабів, аксонометричне зображення), не дають змоги проаналізувати весь масив знахідок за єдиною методикою і, зрештою, виділити найбільш суттєві для конструкції елементи, тобто ті з них, які безпосередньо впливали на функціональну ефективність виробів і повинні були б мати більш-менш сталі параметри (форма, розмір, особливості оформлення жолобків та поверхонь тощо).

Запропонована система опису відкрита для доповнень чи змін. На її основі з часом можливо буде побудувати типологію човників з виділенням статистично значимих параметрів та варіацій оформлення. Уніфікація опису може бути корисною також для складання музейних паспортів, створення баз даних тощо.

Для опису ми користувалися наступними термінами (рис. 1, А). Човник має дві площини : верхню (на ній знаходиться поперечний жолобок) і протилежну їй нижню. Жолобок розділяє верхню площину на дві половини, умовний поздовжній центр симетрії розділяє виріб на дві боковини. На кінцях човників можуть знаходитися наскрізні отвори. Перехід верхньої площини в нижню формує ребро виробу. Інколи на ребрах незакінчених зразків зберігаються невідокремлені сегменти. При промірах довжини, ширини та товщини предметів наводяться максимальні значення. Для розламаних чи ушкоджених виробів вказується реконструйований розмір із зазначенням “близько… см” (коли розмір реконструююється відносно точно) або “більше… см” (коли зрозумілий лише мінімальний можливий розмір).

За формою човники бувають підпрямокутні (рис. 1, B 1-3), видовжено-овальні (рис. 1, B 4-6) та підромбічні (рис. 1, B 7-9). При цьому кінці можуть бути тупозрізані (рис. 1, B 1, 4, 7), заокруглені (рис. 1, B 2, 5, 8) чи гострозрізані (рис. 1, B 3, 6, 9). Частина виробів відрізняється асиметричністю. Найчастіше трапляються такі її варіанти : асиметрія стосовно поздовжньої осі симетрії – невідповідність однієї боковини другій (рис. 1, С 1); стосовно поперечної осі симетрії – невідповідність однієї половини другій (рис. 1, С 2); зміщення жолобка (рис. 1, С 3).

Окрему групу утвоюють фігурні човники, наприклад зооморфні, однак ці вироби можуть розглядатися як різновид прикладної скульптури, вони погано піддаються систематизації і вимагають індивідуального опису. Трапляються також човники геометрично неправильних обрисів, які не утворюють сталих груп, оскільки мають випадкову форму, продиктовану, наприклад, обрисами заготовки (це псевдочовники, за термінологією Д.Я. Телегіна).

У поздовжньому та поперечному перетинах нижня та верхня площини можуть бути, принаймні теоретично, пласкими (рис. 1, D 1, E 1, F 1, G 1), опуклими (рис. 1, D 2, E 2, F 2, G 2) чи увігнутими (рис. 1, D 3, E 3, F 3, G 3).

Жолобок у поперечному перетині буває округлий простий (рис. 1, I 1); округлий з розширенням у верхній частині (рис. 1, I 2); прямокутний (рис. 1, I 3). При промірах фіксується ширина і глибина жолобка (рис. 1, I 1), для жолобків з розширенням у верхній частині – ще й ширина вхідної частини (рис. 1, I 2). Для з’ясування способу використання човників цінну інформацію можуть дати дані про характер дна жолобка, а воно може бути, наприклад, загладжене, мати поздовжні подряпини тощо. Краї жолобка при виході на ребро виробу бувають рівнозрізані (рис. 1, Н 1) чи заокруглені (рис. 1, Н 2).

Деякі човники мають отвори на кінцях виробів, за формою : конічні, біконічні чи циліндричні (що свідчить про відповідний спосіб свердління). Вірогідно, є сенс вказувати такі проміри отворів : діаметр на верхній площині, внутрішній (лише для біконічних) та на нижній площині.

Орнамент може розміщуватися як окремо на верхній площині, на ребрі або на нижній площині, так і в різних поєднаннях. У випадку наявності орнаменту його бажано описати окремо для кожної площини, а також вказати техніку нанесення візерунку.

Крім того, опис повинен супроводжуватися необхідними “паспортними” даними про місце та умови знахідки, місце зберігання тощо. Загальна структура опису пропонується така :

Місцезнаходження :

урочище, населений пункт, район, область, країна.

Умови знаходження :

випадкова знахідка без супутніх матеріалів; підйомний матеріал з площі поселення; знахідка в культурному шарі; знахідка в комплексі житла; знахідка в комплексі поховання.

Датування :

невідоме; мезоліт; неоліт; енеоліт.

Культурна належність :

невідома або вказується конкретна культура.

Матеріал :

камінь (бажано вказувати конкретний мінерал чи гірську породу); кераміка

Техніка виготовлення :

розпилювання (якщо збереглися відповідні сліди); шліфування; свердління (для човників з отворами); для керамічних : ліпна; обпаллювання.

Форма в плані :

видовжено-овальна; підпрямокутна; підромбічна (для всіх : симетрична чи асиметрична); фігурна; випадкова (псевдочовник).

Варіант асиметрії :

невідповідність однієї боковини другій; невідповідність однієї половини другій; зміщення жолобка.

Оформлення кінців :

тупозрізані; заокруглені; гострозрізані.

Нижня площина в поздовжньому перетині :

пласка; опукла; увігнута.

Верхня площина в поздовжньому перетині :

пласка; опукла; увігнута.

Нижня площина в поперечному перетині :

пласка; опукла; увігнута.

Верхня площина в поперечному перетині :

пласка; опукла; увігнута.

Розміри :

довжина _____см; ширина _____см; товщина _____см.

Кількість жолобків :

1; 2; 3.

Перетин жолобка :

округлий простий; округлий з розширенням у верхній частині; прямокутний.

Дно жолобка :

загладжене; має поздовжні подряпини; інше.

Краї жолобка при виході на ребро виробу :

рівнозрізані; заокруглені.

Розміри жолобка :

ширина вхідної частини см, ширина власне жолобка см, глибина см.

Наявність отворів :

відсутні; на одному кінці; на обох кінцях.

Форма отворів :

конічна; біконічна; циліндрична.

Діаметр отворів :

на верхній площині _____см;

внутрішній_____см (вказується лише для біконічних);

на нижній площині_____см.

Орнамент (з вказанням техніки нанесення) :

на верхній площині – відсутній або опис;

на ребрі – відсутній або опис;

на нижній площині – відсутній або опис;

Додаткові відомості :

наявність невідокремленого сегменту тощо.

Місце зберігання :

установа

Інв. № _____________________

Джерела :

Запропонована система опису човників може здатися громіздкою і переобтяженою начебто несуттєвими деталями. Однак саме такі дрібниці (на перший погляд), як, наприклад, форма краю жолобка, можуть сприяти остаточному розкриттю таємниці призначення цих речей.

Література

Бадер О.Н. Уральский неолит // МИА.- М. : Наука, 1970.- № 166.- С. 157-171.

Бадер О.Н. Волго-Камская этнокультурная область эпохи неолита // МИА.- Л. : Наука, 1973.- № 172.- С. 99-106.

Гавриленко І.М. До питання про призначення кам’яних човників // Полтавський археологічний збірник.- Полтава, 1994а.- № 2.- С. 37-44.

Гавриленко І.М. Човники – як свідчення використання списометалок за доби мезоліту-енеоліту // Тези всеукр. наук. конф. “Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури”.- Переяслав-Хмельницький, 1994б.- С. 10-11.

Даниленко В.М. До питання про ранній неоліт Південної Наддніпрянщини // Археологія.- К., 1950.- Т. III.- С. 119-147.

Даниленко В.Н. Неолит Украины.- К. : Наук. думка, 1969.- 259 с.

Даниленко В.М. Сурсько-дніпровська культура // Археологія Української РСР.- К. : Наук. думка, 1971.- Т. 1.- С. 104-112.

Даниленко В.Н. Сурско-днепровская культура // Археология Украинской ССР.- К. : Наук. думка, 1985.- Т. 1.- С. 133-139.

Даниленко В.М. Кам’яна Могила.- К. : Наук. думка, 1986.- 152 с.

Дмитриев П.А. Культура населения Среднего Зауралья в эпоху бронзы // МИА.- М. : Изд-во АН СССР, 1951а.- № 21.- С. 7-27.

Дмитриев П.А. Шигирская культура на восточном склоне Урала // МИА.- М. : Изд-во АН СССР, 1951б.- № 21.- С. 28-93.

Крижевская Л.Я. Неолит Южного Урала // МИА.- Л. : Наука, 1968.- № 141.- 183 с.

Матюшин Г.Н. Энеолит Южного Урала.- М. : Наука, 1982.- 328 с.

Матюшин Г.Н. Экологические кризисы, производящее хозяйство и цивилизации // Древности.- М. : РАО, 1992.- С. 17-71.

Мелларт Дж. Древнейшие цивилизации Ближнего Востока. Пер. с англ.- М. : Наука, 1982.-149 с.

Нерсесов Я.Н. Атлатль – традиционное оружие индейцев Юго-Запада США и Северной Мексики // СА.- М., 1989.- № 4.- С. 234-243.

Окладников А.П. К истории культурно-этнических связей населения Евразии в III-II тысячелетии до н. э. // СЭ.- М., 1966.- № 1.- С. 119-126.

Тахтай А. Археологічна робота Музею 1926-27 р. // Збірник, присвячений 35-річчю Музею.- Полтава, 1928.- Т. 1.- С. 283-289.

Телегін Д.Я. Дніпро-донецька культура.- К. : Наук. думка, 1968.- 258 с.

Телегин Д.Я. О так называемых “челноках” или “утюжках” и их распространении в Европе и Азии // Проблемы эпохи энеолита степной и лесостепной полосы Восточной Европы.- Оренбург, 1980.- С. 20-21.

Формозов А.А. Проблемы этнокультурной истории каменного века на территории европейской части СССР.- М. : Наука, 1977.- 143 с.

Ярова Є.Х. Кам’яні знаряддя праці з фондів Одеського державного археологічного музею // Матеріали з археології Північного Причорномор’я.- Одеса, 1960.- Вип. III.- С. 203-213.

Надійшло до редакції 15.06.1999 р.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 2000 р., вип. 4, с. 76 – 80.