Нез’ясоване джерело

Жарких М.І.

Аналізуючи виклад етнографії татар, я звернув увагу на дивні рядк:

“татари з задоволенням їдять коней та інших тварин, не розбираючи роду їх смерті […] пожирають м’ясо, розігрівши його на вогні настільки, щоб можна було стряхнути й обтерти гній, що пристав до них […] Коли під час роз’їздів їх мучить голод і спрага, вони звичайно підрізують жили у тих коней, на яких їдуть, і випивши крові, гамують голод” (167 – 168, подібно до Меховського: Таблиця 1, § 4).

Намагаючись зрозуміти їх, я навіть написав був кілька слів про те, що чужі звичаї трудно описати адекватно. Але потім я звернув увагу, що в мене на полиці стоїть книга Михаїла Пселла “Хронографія” – отже, мала б бути якась мета цього стояння! Я розкрив книгу і прочитав наступне:

“Если они [мисы] испытывают жажду и находят реку или родник, то набрасываются на воду и жадно пьют ее большими глотками, если же воды нет, то сходят с коней, мечами отворяют им жилы, выпускают из животных кровь, пьют ее вместо воды и таким образом утоляют жажду. Потом они разрубают на куски тело самого упитанного коня, собрав какое-нибудь топливо, разжигают костер, слегка подогревают на нем куски конины, сжирают их вместе с кровью и грязью” [32] (там само)

Попри всі ланцюги перекладів цілком очевидно, що обидва тексти передають якесь спільне джерело. Миси в термінології Пселла – це наші печеніги, про них він згадав з нагоди їх нападу на дунайські володіння Візантії в 1046 – 1047 рр. “Хронографія” була закінчена десь в 1075..1076 роках, але залишалась дуже мало відомою (в науці відомий тільки один її повний рукопис, який був вперше надрукований в 1874 р.).

Вище я зазначив, що цей текст Герберштейна містить як запозичення з трактату Меховського, так і подібність до останнього; це дозволяє припустити, що вони обидва, укладаючи відповідні фрагменти, незалежно скористались якимось джерелом, наразі не з’ясованим.

Припускати, що це була “Хронографія” Пселла, немає ніяких підстав. По-перше, нема натяків, щоб Меховський і Герберштейн володіли грецькою мовою; по-друге, щоб вони незалежно могли прочитати один-єдиний рукопис твору. Отже, слід припустити, що цим джерелом для наших географів була якась космографія, яка відбивала уявлення ще античного часу.

Простою мовою: найбільш імовірно, що Пселл з одного боку, а Меховський і Герберштейн з другого незалежно скористались якимось античним текстом, де містився опис звичаїв кочівників північного Причорномор’я [33]. Через нестачу сучасного авторам фактичного матеріалу цей опис використовувався в якості літературного протезу, для заокруглення оповіді і надання їй логічної стрункості.

Оця логічна стрункість справді була досягнута, і вона досі застилає очі тим читачам, які спеціально не заглиблюються у джерельну сторону справи. А коли ми починаємо дошукуватись фактичних відомостей і особистих спостережень, натрапляємо замість них на шкільні вправи кінця 15 ст., які полягали у переписуванні й заучуванні текстів півтора-двохтисячолітньої давності (замилування в античних текстах складало спору частку Відродження, а студіювання цих текстів було основою ренесансної освіти) [34].

Отже, аналізовані тексти з етнографії татар можуть слугувати джерелом тільки для історії європейської наукової і суспільної думки, але не для ілюстрації звичаїв татар 16 ст. Якби хтось написав, що американці, щоб скорше їхати, пробивають покришки своїх автомобілів, то кожен скаже, що це дурниця, бо йдеться про знайомі речі; але тільки божевільний може під час походу підрізувати жили тим коням, на яких він їде, і подібні “інформації” про татар доводиться спростовувати.

Примітки

32. Пселл М. Хронография. – М.: Наука, 1978 г., с. 161. (електронна версія на сайті «»).

33. Джерела “Хронографії” Пселла не досліджені. Отже, з цього боку для нас допомоги нема. Добре відомо, що Пселл був чоловік дуже освічений і ґрунтовно знав античну літературу.

34. Уявлення про те, що кочівники Причорномор’я – люди справедливі й одночасно дуже бідні, походить ще від Гомера (і, здається, вплинуло на Герберштейна – див. табл. 1, § 6):

Зевс и троян и Гектора к стану ахеян приблизив,

Их пред судами оставил, беды и труды боевые

Несть беспрерывно; а сам отвратил светозарные очи

Вдаль, созерцающий землю фракиян, наездников конных,

Мизян (Mysians), бойцов рукопашных, и дивных мужей гиппомолгов,

Бедных, питавшихся только млеком, справедливейших смертных.

(Илиада. Перевод Н. И. Гнедича)