Доктор Гейл: «Ми зацікавлені у співробітництві»

Розмову вів А.Родіонов

«Тільки-но звістка про Чорнобиль дійшла до нас, ми негайно вирішили, що наш обов’язок подати посильну допомогу потерпілим» – так пояснив рішення групи американських спеціалістів-медиків приїхати до Радянського Союзу Роберт Гейл, виступаючи 15 травня на прес-конференції у Москві. Він першим прибув до нас.

Незадовго до повернення на батьківщину відомий американський спеціаліст в галузі імунної і трансплантаційноі біології, професор Каліфорнійського університету доктор медицини і філософії Р.Гейл побував у Києві.

Кілька разів переносилася наша розмова. Ось і сутінки повисли за вікном. Підходжу до віконця чергового адміністратора готелю «Київ».

– Доктор Гейл з 507-го? Він затримується, буде пізніше.

Нарешті – обіцяне інтерв’ю, і Р.Гейл ще на чверть години відкладає й так уже запізнілу вечерю.

Мій співрозмовник – напрочуд скромна і доброзичлива людина. Вище середнього зросту, худорлявий, засмагле, ще молоде обличчя, хоча сивина вже припорошила волосся. Одягнений просто, зручно, по-діловому, та й сам він – уособлення енергії і діловитості. Мимоволі звертаю увагу на сильні, жилаві, звиклі до праці руки лікаря.

– Доктор Гейл, Ви в Радянському Союзі тепер відома людина. Вас добре знають і кияни – ми всі з великою увагою й інтересом дивилися Вашу прес-конференцію у Москві.

Р.Гейл приємно здивований:

– Ви мали змогу дивитися цю прес-конференцію, вона транслювалася в Києві?! [1]

Прошу гостя кілька слів сказати про себе.

Народився в Нью-Йорку, в 1945 році. У сім’ї він перший лікар. Ні батьки, ні дружина до медицини не мають ніякого відношення. Свою лікарську діяльність розпочав з 1970 року, після закінчення Нью-Йоркського університету. Нині живе і працює в Лос-Анджелесі. Має двох дочок і сина.

– Скільки годин у день ви працюєте? – ставлю, здавалося б, не зовсім урочисте як для гостя запитання. Але Гейла воно не дивує:

– Загалом чотирнадцять.

Мабуть, ця коротка відповідь теж якоюсь мірою пояснює ціну досягнень ученого і є суттєвим штрихом до його портрета. Адже для відпочинку в Києві у нього майже не знайшлося часу. Навіть під час коротких прогулянок по місту він не розлучався з фотокамерою. Під час перебування у Києві Р.Гейл відвідав міську лікарню № 14, науково-дослідний інститут рентгенорадіології і онкології, мав розмови з міністром охорони здоров’я республіки А.Ю.Романенком, головою вченої ради Міністерства охорони здоров’я УРСР, директором НДІ загальної і комунальної гігієни М.Г.Шандалою, якими залишився дуже задоволений, зустрівся з групою учених-медиків столиці і виступив перед ними з лекцією.

– Які Ваші враження від відвідування медичних закладів Києва, зустрічей з радянськими колегами?

– Найкращі. Хочу засвідчити глибоку компетентність і професіоналізм радянських медиків, їх озброєність сучасними лікувальними засобами.

– Скільки Ви перебували в нашій країні і яку роботу провели за цей час?

– Я приїхав до Радянського Союзу загалом на місяць. Правда, на тиждень повертався до Лос-Анджелеса, щоб оглянути своїх пацієнтів. Головна мета нашого приїзду – подання допомоги у лікуванні потерпілих під час аварії на Чорнобильській АЕС, оцінці медико-біологічних наслідків аварії.

Ми, американські вчені, зацікавлені у створенні надійної основи для майбутнього співробітництва з радянськими колегами, зокрема в обміні інформацією у подібних випадках. Адже безпечний розвиток ядерної енергетики вимагає тісного співробітництва між державами.

– Чи не могли б Ви сказати, які результати проведених Вами у Москві операцій?

– Ні, поки що про це говорити рано. Потрібний час, щоб зробити остаточні висновки.

– А яка Ваша думка як лікаря, вченого, щодо перспектив використання ядерної енергії, зокрема, бурхливого розвитку у світі ядерної енергетики? Чи не матиме це негативних наслідків для здоров’я людей, природи в цілому?

– Це залежить від того, як використовувати ядерну енергію. Безперечно, вона повинна використовуватися в інтересах людини, бути їй помічницею. Аварії на атомних електростанціях, зокрема, та, яка сталася на Чорнобильській АЕС, не повинні перешкодити розвиткові ядерної енергетики. Хоча цей трагічний випадок має постійно нагадувати нам про те, яку загрозу таїть у собі необережне поводження з енергією атома.

– Що б Ви бажали передати на прощання киянам?

– Ваше місто прекрасне. Найвищої оцінки заслуговує те, що за таких незвично складних обставин кияни проявили велику мужність і почуття високої відповідальності, здатність перед лицем небезпеки зберегти спокій і витримку, не піддатись безпідставній паніці, як це нерідко трапляється у подібних випадках, вжити необхідних заходів для якнайшвидшої ліквідації наслідків аварії.

Хочу подякувати киянам, моїм радянським колегам за гостинність і велике довір’я.

Час інтерв’ю вичерпано. Прощальний потиск рук. І тут приємно дивує Р.Гейл.

– «До свидания!», – говорить він по-російськи. Тим самим підтверджуючи, що він не прощається і сподівається на продовження плідного, взаємовигідного співробітництва між радянськими і американськими вченими, між нашими країнами і народами.

Прапор комунізму, 1986 р., 12.06, № 139 (2535).

[1] Тобто американець не міг собі уявити, що ми вміємо транслювати телевізійні передачі.