Вода залишиться чистою
В.Гончарук, заступник директора Інституту колоїдної хімії та хімії води імені А.В.Думанського АН УРСР, кандидат хімічних наук
Практично одразу після аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС було вжито термінових заходів, щоб запобігти забрудненню річкових і грунтових вод. Як уже повідомлялося в пресі, було проведено обвалування берегів ріки Прип’ять, виконано цілий ряд інших робіт. Але боротьба з можливим забрудненням точилася не тільки в районі станції, а й… у лабораторіях київських учених. Перед нами було поставлене завдання: в найкоротші строки запропонувати ефективні методи очистки вод від радіоактивних домішок. Роботу очолив директор Інституту колоїдної хімії та хімії води імені А.В.Думанського, академік АН УРСР О.Г.Пилипенко [1].
Слід сказати, що наш заклад – єдиний в системі Академії наук країни, який займається проблемами очищення стоків і підготовкою питної води. Ситуація, яка склалася в Чорнобилі, не застала нас зненацька. Оскільки атомна енергетика пов’язана з використанням великої кількості води, питання її дезактивації давно були в центрі уваги групи вчених нашого наукового закладу. Тому на момент аварії ми мали цілий ряд фізико-хімічних методів її очищення, перевірених численними експериментами, методів, що застосовуються на багатьох атомних електростанціях. Та ситуація в Чорнобилі була неординарною і поставила перед дослідниками багато складних питань. Тепер вже можна сказати, що всі вони вирішені. В процесі роботи за надзвичайно короткі, як для наукових досліджень, строки були розроблені принципово нові методи і технології очистки, яких не існувало.
Якими шляхами йшов науковий пошук? Наші аналітики в співдружності із спеціалістами Інституту ядерних досліджень АН УРСР, вивчаючи проби води, що доставлялися в Київ з району станції, встановлювали її повний хімічний склад. Результати ці передавалися технологам.
Оригінально вирішили наші вчені і питання знезараження грунту. Вони запропонували не видаляти залишки радіоактивних викидів з його поверхні, що надзвичайно складно, а навпаки, затримувати їх з допомогою спеціальних фіксуючих розчинів, запобігаючи тим самим попаданню в грунтові води, а вже потім знешкоджувати з допомогою природних сорбентів. Таке рішення проблеми, як показала практика, виявилося найоптимальнішим.
Взагалі принцип довіри до природи виправдав себе. Природа може сама себе надійно захистити, треба лише допомогти їй. І це довели наші біологи. Як виявилося, активний мул і фітопланктон, яких вдосталь у наших річках, чудово поглинають радіоактивні речовини, нейтралізують їх. Причому, мікроорганізми не гинуть, а, навпаки, розвиваються ще активніше.
Нині роботи в основному завершені. Деякі методи уточнюються, вдосконалюються. Та можна з впевненістю сказати, що ми маємо необхідний арсенал засобів, всі матеріали на випадок будь-якого сюрпризу. Наші ріки залишаться чистими.
Київська правда, 1986 р., 12.06, № 139 (18621).
[1] Так в тексті. Взагалі-то Пилипенка звали Анатолій Терентійович.