Відповідальність

М.Хондошко, капітан-лейтенант. Червонопрапорний Київський військовий округ

Тепер, коли найстрашніше залишилось позаду, старший лейтенант А.Стефанов і його підлеглі можуть спокійно, вимогливо оцінити кожну свою дію, знайти ті невеликі, – либонь, тільки їм відомі неточності у виконаній роботі. А тоді, в зоні пошкодженого реактора Чорнобильської АЕС, де довелося попрацювати і саперам, кожний з них відчував себе частинкою єдиного, добре злагодженого механізму, запрограмованого на виконання складної і відповідальної справи.

Перш ніж спеціальна машина доставила їх до місця, де на них чекав поєдинок з бідою, що прийшла в невелике українське містечко, сапери «програли» можливі ситуації його на макеті, старанно змонтованому на лісовій галявині.

Прислухаючись до порад представників штабу по ліквідації наслідків аварії, досвідчених спеціалістів, старший сержант Юрій Тимофеев, молодші сержанти Юрій Костильов та Ігор Короленко, рядові Геннадій Полунін, Дмитро Мельничук та інші воїни ретельно відпрацьовували кожний елемент тієї чи іншої операції, кожний свій крок. Всі вони – і офіцери, і солдати, – раніше не раз брали участь у знешкодженні авіабомб, снарядів і мін, якими начинила українську землю минула війна. Сапери не мають права на помилку. Коли вони стають на двобій з іржавою смертю, час для них немов зупиняється і автоматично вмикається відпрацьований на заняттях своєрідний механізм – відповідальність, який контролює кожний рух. Тут, в Чорнобилі, склалася зовсім інша ситуація: у підлеглих старшого лейтенанта А.Стефанова не було того часу, що без будь-яких обмежень дається при розмінуванні. Адже виконувати доручене їм завдання належало в зоні, де поки що господарювала радіація, небезпечна для людського організму.

І ось попередній етап роботи завершується: старші начальники вважають, що сапери готові проробити прохід в зону під пошкодженим реактором. Одягнено захисні костюми. Укладено в спецмашину і ще раз перевірено все, що може знадобитися там, на четвертому енергоблоці. Члени обслуг займають свої місця і механік-водій рядовий Олександр Шаталов направляє свою машину до реактора.

А далі все відбувалося так, немов перед саперами макет, залишений на лісовій галявині. Кожен воїн настроєний на одну хвилю з колективом, розуміє товариша, що називається, з півслова. Як завжди впевнений в собі старший сержант Юрій Тимофеєв. Заступник командира взводу, один з кращих спеціалістів підрозділу, він разом з офіцером взяв на себе найвідповідальнішу частину роботи. Як і належить комсомольському активістові, задає тон рядовий Геннадій Полунін. Не відстають, від них і інші товариші по службі.

Старший лейтенант А.Стефанов перевіряє роботу своїх підлеглих. Претензій немає. Тепер слово за спеціалістами. А сапери залишають зону. Вони зробили свою справу. На совість. Буде про що написати в бойовому листку його редакторові старшому саперу Дмитрові Мельничуку. Написати правдиво і точно: адже він усе бачив там, працюючи пліч-о-пліч з бойовими друзями, яким не перешкодив виконати свій обов’язок навіть атом, що вирвався з-під контролю.

Потім була спецобробка. Відпочинок. Незабаром прийшла газета «Правда». З великою радістю і гордістю читали сапери скупі газетні рядки. Вони зробили роботу, якою можуть пишатися.

Радянська Україна, 1986 р., 14.08, № 184 (19689).

Таки небагато наш моряк додав до того, що сапери прочитали про себе в “Правді”. А може, вони там прочитали про когось іншого, а подумали, що написано про них – адже конкретністю розповідь не відзначається.