Спільна думка: на Заході людей дурять

Світлана Синякова

Говорять зарубіжні гості

Біля готелю «Либідь» зупинився екскурсійний автобус. Жваво перемовляючись, з нього почали виходити туристи. Ми познайомилися. Туристи, які прибули до нас з Італії, щойно завершили поїздку по місту і були сповнені вражень.

– А знаєте, ми ще в травні збиралися приїхати сюди, – розповідає колишня вчителька, нині пенсіонерка з міста Альба на півночі Італії Ірма Ауделіно. – Але наша преса нас просто залякала повідомленнями, що загинуло дві тисячі чоловік, у Києві нікого не залишилося. І раптом ми дізнаємося, що у Києві була першотравнева демонстрація [1]. І навіть змагання – велогонка Миру. Що брали участь у ній спортсмени багатьох країн, навіть із Франції, а наші гонщики ні [2]. Словом, міф розвіявся. І я була цьому дуже рада. Справа в тому, що моя подруга, теж у минулому вчителька, якось побувала у Радянському Союзі. Відтоді вона весь час твердила: поїдь, подивись, це незвичайна країна. Я приїхала і переконалася в цьому на власні очі. І не тільки я. Запитайте будь-кого з нашої групи. Вони скажуть те ж. Є серед нас люди, які бували в Австрії, Греції, Швейцарії, Іспанії, Мексіці, Єгипті і всі без винятку вважають: так, кращої за вашу країну немає. Тут живуть по-іншому, спілкуються по-іншому [3]. Від Києва ми просто в захопленні.

– Ми ще у себе вдома переконалися, що всі ці події навколо Чорнобиля на Заході намагаються спеціально драматизувати, – вступає в розмову професор філософії Андреа Габіо. – Нині, коли правда взяла гору, наші газети про вас майже нічого не пишуть. А ми, як приїхали до Києва, побачили, що ваше місто незвичайне. Воно вразило нас своєю красою, незвичайними пейзажами, архітектурними пам’ятками, зеленню. Ми навіть не уявляли, наскільки воно чудове. А чистота у місті просто дивовижна [4]. Сподобалося нам і те, як у вас обслуговують туристів.

– Стараємося побачити якомога більше, – продовжує керівник групи Джон Карло. – Гуляємо київськими вулицями і вдень, і вночі. А у нас, в Туріні, на жаль, не те що увечері – у розпалі дня прогулятися небезпечно. Можуть пограбувати. Звичайно, на півночі Італії обстановка не така, як на півдні. Ми знаємо, що у вас у ці дні демонструвався фільм Даміано Даміані «Спрут», так що вам трохи зрозуміло, яка атмосфера на Сіцілії. На півночі живеться спокійніше. І все ж сюди теж проникають щупальці наркоманії, причина якої – багатство одних і злидні інших, безробіття.

– Думаю, висловлю загальну думку, – говорить Ірма Ауделіно, – якщо скажу, що багато з нас раніше не дуже замислювались над тим, що у нашій країні розмістили базу ядерних ракет. Тепер усе для нас постало у новому світлі. Люди стали розуміти, яку небезпеку являє для тих, хто живе на землі, ядерна енергія, використана не за призначенням. Атом повинен бути мирним. Ракети – це безумство. Ми хочемо миру. Так само, як і радянські люди, хочемо, щоб усі жили мирно.

– Мабуть, ніхто в групі краще за мене не знає про те, як ваш народ прагне жити в мирі і вміє за це боротися, – сказав Маркізіо Доменіко. – Я селянин. Все життя працював у сільському господарстві. Та під час другої світової війни на мене силоміць одягли солдатську шинель. Я не хотів воювати. Я старався нічого поганого не робити. І був радий, коли з війною було покінчено. І от через 43 роки я приїхав на вашу землю з власної доброї волі, як гість. І дізнався: люди вашої країни – найгостинніші господарі.

Вечірній Київ, 1986 р., 20.08, № 193 (12808).

[1] Цим поясюється, навіщо злочинне комуністичне керівництво України виконувало вказівку свого не менш злочинного московського начальства. Здоров’я киян було принесено в жертву ефемерним потребам совєтської пропаганди.

[2] І правильно – їм-то навіщо дихати радіоактивним йодом. Вони ж не бидло – нащадки римлян!

[3] І то правда – знайдіть ще країну, де аборигени спілкуються з іноземцями виключно у присутності аґентів таємної поліції.

[4] І то правда – через той гаспидський Чорнобиль в 1986 р. на вулиці Києва вилили, мабуть, 20-річну норму поливання. І чисто таки справді було.