Audiatur et altera pars

Віктор Талах

(Нехай буде почуто й іншу сторону)

Першим відомим нам відгуком на «Найстисліше повідомлення про сплюндрування Індій» став лист францисканського ченця Торібіо з Бенавенте на прізвисько Мотолініа імператору та королю Карлу, датований 2 січня 1555 року. Хоча прямо цей саме цей твір Лас-Касаса в листі не згадується, цитати з «Найстислішого» вказують, що автор листа з ним уважно ознайомився.

Брат Торібіо був неабиякою постаттю, не менш прикметною, ніж сам Лас-Касас. Він народився між 1482 і 1491 роками у містечку Бенавенте поблизу Самори в Леоні, і сімнадцятирічним вступив до ордену братів-міноритів (францисканців). У 1524 році разом з ще вісьмома кастильськими та трьома фламандськими францисканцями він прибув до щойно завойованої іспанцями Мексики у складі першої церковної місії. В церковній історіографії її учасники отримали ім’я «дванадцять апостолів Мексики». Згідно з легендою індіанці, побачивши виснажених, бідно одягнених, обшарпаних ченців з жебракуючого ордену, назвали їх «мотолініа», тобто «стражденні, убогі». Брат Торібіо обрав це слово в якості імені у спілкуванні з місцевими мешканцями.

Між 1524 та 1527 роками Мотолініа був «сторожем» («guardian»), тобто настоятелем першого францисканського монастиря в Мехіко, потім у Тескоко та Вешоцінко, брав участь у заснуванні францисканських обителей у Шочімілько та Койоакані. Між 1527 та 1529 роками брат Торібіо здійснив місіонерські подорожі до Гватемали та Нікарагуа.

Після повернення у 1529 р. до Мексиканської долини, до міста Куернаваки, Мотолініа вступив у конфлікт з Першою Аудієнсією Мехіко на чолі з Нуньо де Гусманом, яка зажадала сплати податків індіанцями попри їхню злиденність. Аудієнсія звинуватила Мотолінію та інших францисканців у бунті та перевищенні повноважень, і наказала єпископу Сумарразі та всім церковникам не втручатися у справи світського управління. Мотолінії довелося певний час ховатись у Тлашкалі.

У 1531 році Мотолініа взяв участь у заснуванні міста Пуебла, де відслужив першу месу, а у 1531 – 1534 роках здійснив місіонерську подорож до Оахаки та на Теуантепекський перешийок. Звідти він знову прибув до Гватемали і відвідав південний захід Юкатану. Після повернення до Тлашкали Мотолініа у 1536 – 1539 роках очолював місцевий францисканський монастир. Саме у цей час він особисто познайомився з Лас-Касасом, який відвідував зібрання церковників, що відбувались у Тлашкалі.

Можна зрозуміти, що взаємини між двома неординарними та складними особистостями, до того ж належними до орденів-суперників, із самого початку не склалися. У 1543 році Мотолініа знов залишив Тлашкалу і здійснив нову дворічну місіонерську подорож до Гватемали, під час якої йому було запропоновано єпископську катедру на Юкатані, але він відмовився [1]. Згідно із заявою самого Мотолінії за час його проповідництва у Новій Іспанії францисканцями було охрещено близько 300 тисяч індіанців, а в іншому місці він каже навіть про «понад дев’ять мільйонів» [2].

Водночас Мотолініа написав декілька творів на історичні, теологічні та етнографічні теми, з яких збереглися два: «Пам’ятні записки» («Memoriales»), складені між 1528 та 1536 роками, і «Повідомлення про старовинні обряди, ідолопоклонство та жертвоприношення індіанців цієї Нової Іспанії, і про чудове навернення, яке Бог з ними здійснив» («Relación de los ritos antiguos, idolatrías y sacrificios de los indios de esta Nueva España, y de la maravillosa conversión que Dios en ellos ha obrado»), написане між 1536 та 1541 роками та більш відоме як «Історія індіанців Нової Іспанії».

Після повернення у 1546 році до Мехіко Мотолініа був призначений вікарієм (заступником керівника) францисканської Провінції Святого Євангелія (Нової Іспанії), а у 1548 році обраний її провінціалом (керівником), яким залишався до 1551 року [3]. У цей час його взаємини з Лас-Касасом ще більш погіршились, оскільки саме Мотолінії як керівнику мексиканських францисканців було доручено зібрати та передати світській владі для знищення рукописні примірники крамольного «Сповідальника», складеного Лас-Касасом в якості єпископа Чіапи; і є підозри, що брат Торібіо був причетним до доносу до інквізиційному трибуналу та Ради Індій, що став причиною цього.

Разом із тим, провінціал Мотолініа запропонував звільнити індіанців від сплати церковної десятини та зменшити світські податки на них [4], що було вкрай несхвально сприйнято церковною та світською владою Віце-Королівства. Тому, після спливання строку перебування Мотолінії на посаді провінціала він змушений був відправитись у місіонерські подорожі до віддалених Мічоакану і Халіско, однак, у 1554 – 1555 роках знов перебував у Тлашкалі, де ознайомився з виданими у 1552 роках творами Лас-Касаса і написав з цього приводу листа королю та імператору.

На початку листа Мотолініа наводить стислий огляд історії Мексиканської долини за попередні приблизно 800 років, який у цілому збігається з тим, що на основі індіанських джерел та даних археології приймає сучасна наука.

Далі у вигадливих і піднесених виразах Мотолініа звертається до короля із цілком конкретним і практичним проханням: дозволити нову завойовницьку експедицію до Флориди, тобто, південного сходу сучасних США.

Решта, приблизно дев’ять десятих його листа, за змістом і стилем – це донос, з усіма характерними рисами, притаманними цьому літературному жанру. Мотолініа не гребує жодним із прийомів недобросовісної полеміки. Він залюбки вдається до тих самих перебільшень, в яких звинувачує опонента: Лас-Касас на порядок завищує число проданих у рабство індіанців, а Мотолініа у 20 разів – кількість індіанців, принесених у жертву під час присвяти головного язичницького храму у Мехіко-Теночтітлані.

Коли Мотолініа відчуває слабкість власної позиції, він охоче підмінює предмет обговорення: Лас-Касас пише про незаконність поневолення індіанців з точки зору «природного, людського та Божого права», на що Мотолініа розписує, як добре поводяться іспанські хазяї зі своїми індіанськими рабами. Проте, тут же зазначає: та й рабів-індіанців майже не залишилося, завдяки Вашій Величності їх усіх звільнили (хоча, якщо їм так добре жилось у рабстві, чи таким вже великим благодіянням стало їхнє звільнення?). Ну й, звичайно, забуває додати, що заборона рабства індіанців була одним із найбільших політичних успіхів саме Лас-Касаса.

Мотолініа не спростовує жодного факту, наведеного у «Найстислішому». Та йому й важко було б це зробити, адже у своїй власній «Історії індіанців Нової Іспанії» він казав:

«І я за досвідом побачив багато й багато разів, що іспанці були з цими індіанцями жорстокими, й ті вмирали жорстокою смертю і були схоплені, так що вже стало прислів’ям: «Хто жорстокий з індіанцем, в Бога буде той коханцем» [5].

Натомість він звинувачує Лас-Касаса в типізації:

«Я не знаю, з якої причини за те, що зробив один, бажає Де Лас-Касас засуджувати сотню, і те, що скоїли десять, чому він хоче приписати тисячі, і безчестить всіх, хто тут були та є».

Це, слід визнати, правда. Однак, і сам Мотолініа вдається до типізації, змальовуючи ідилічні картини новоіспанського колоніального життя.

Критику опонента Мотолініа зосереджує здебільшого на трьох темах: 1) твори Лас-Касаса дошкуляють іспанцям; 2) вони шкідливі для інтересів Кастильської Корони; 3) їхній автор є досить неприємною людиною, чиї вчинки не відповідають проголошуваним у його творах ідеалам. В усіх трьох випадках Мотолініа, мабуть, правий. Але для читача, для якого питання національної гордості кастильців та імперської величі Іспанії не є першорядними, це не має жодного значення.

Пару разів Мотолініа натякає навіть, що неспокійний єпископ-емерит є знаряддям диявола, отже, ним слід було б зацікавитися святішій інквізиції, втім, розуміючи, що ченцю звинувачувати в такому князя церкви небезпечно, особливо цю тезу не розвиває.

Як будь-який донос, лист Мотолінії містить практичні рекомендації: ув’язнити Лас-Касаса в монастирі, змусити його ще за життя каятися за написане та надруковане.

Порівняння листа Мотолінії та «Найстислішого повідомлення» Лас-Касаса виявляє глибоку розбіжність у світогляді їхніх авторів. Для Лас-Касаса земне життя людини, її думки та почуття в ньому не менш значущі, ніж порятунок душі після смерті. Відповідно, етична сторона християнства для брата Бартоломе рівнозначна містичній. Мотолініа стоїть на позиції абсолютної переваги містичної складової вчення Христа. Для брата Торібіо головне – порятунок душі у бутті вічному, який досягається не через земні думки та вчинки людини, а через містичне приєднання, за посередництвом обряду, до благодаті, якою наділена Церква. І задля цього будь-які засоби добрі, в тому числі насильство, завоювання, поневолення. Показовим є епізод з хрещенням індіанця в Тлашкалі: Лас-Касас відмовляється його хрестити, бо має сумнів, що той розуміє християнське віровчення, для Мотолінії ця обставина є другорядною.

Мотолініа виявився, здається, одним із перших, хто пояснює катастрофічне зменшення чисельності корінного населення Мексики епідемічними хворобами. Це зрозуміло: у межах нуднуватого опису раювання індіанців Нової Іспанії, долучених завдяки старанності братів-міноритів до віри Христової, під батьківським доглядом бездоганних чеснот урядовців та енкомендеро, це могло бути єдиним поясненням масового вимирання тубільців.

Особливу роль у ньому Мотолініа відводить пошесті 1545 – 1548 років, яку індіанці називали «коколістлі», а сам він – «чумою» (pestilencia). Деякі сучасні дослідники оцінюють кількість загиблих від неї у 5 і навіть 15 мільйонів осіб [6]. Однак, ці підрахунки грунтуються не на прямих даних про смертність від хвороби, а на припущенні, що саме епідемія стала практично єдиною причиною скорочення індіанського населення у 1548 році порівняно з 1532 з 16,8 до 6,3 мільйонів людей [7]. Між тим, ця теза сама по собі потребує доведення, адже, за час між 1548 та 1568 роками, для якого відомостей про епідемічні хвороби в Новій Іспанії немає, її населення скоротилося ще на 3,65 мільйона осіб, з 6,3 до 2,65 мільйонів [8].

Значно більш переконливими виглядають сповнені гіркоти слова на три чверті іспанця Фернандо де Альви Іштлільшочітля, який був добре обізнаний у справі, бо не менше двох десятиліть прослужив представником колоніальної адміністрації у різних індіанських громадах. Через сімдесят років після Лас-Касаса і Мотолінії він писав про становище мексиканських індіанців:

«Й така їх нужденність, що те, про що я читав у багатьох письменників, які повідомляють про утиски та жорстокості в інших народів, у будь-якого з них й усіх разом не може зрівнятися з тяготами і рабством місцевих мешканців, які, як вони про те кажуть, більше хотіли б бути закутими в кайдани рабами, а не жити так, як зараз живуть, тому що тоді іспанці, які погано з ними поводяться, все ж мали б хоч якусь жалість, щоб не втратити свої гроші, й такі вони небораки, що якщо хтось із них спотикається та падає, й нівечиться, скільки задоволення відчувають від цього іспанці, що кращого й бути не може, і, незважаючи на це, скільки прокльонів, які тільки можуть прийти на думку, їм посилають, а якщо ті помирають, кажуть, що диявол мав би утягнути їх усіх, і я кажу про це, бо на кожному кроці це відбувається» [9].

Мотолініа, який не дуже знався у тонкощах політики в метрополії, вкрай невдало обрав час для надсилання свого листа. Король та імператор Карл довгий час знаходився поза межами Іспанії, в Нідерландах, і, в кінцевому рахунку, у січні 1556 року зрікся в Брюсселі корон Кастилії та Арагону на користь свого сина Філіпа. Той, у свою чергу, з липня 1554 р. перебував у Англії в якості короля-консорта при своїй дружині Марії Тюдор, регенткою Кастилії та Арагону була імператорська дочка інфанта Хуана, яка не мала щонайменшого наміру втручатися у сварку між двома ченцями. Лист Мотолінії виявився надісланим у порожнечу. Після блукань у нетрях кастильських канцелярій він був похований у глибинах Сіманкаського архіву [10], і став відомим лише у 1857 році, коли був оприлюднений Бекінгемом Смітом у I-му томі «Збірки різних документів з історії Флориди та прилеглих земель» [11] на основі копії, знятої між 1781 та 1783 роками іспанським істориком Хуаном Баутістою Муньосом.

Сам Мотолініа у листопаді того ж 1555 року разом із провінціалом францисканців Франсіско з Бустаманте підписав листа до Ради Індій стосовно стягнення з індіанців десятини, доброго поводження з ними, а також взаємин францисканців з місцевими єпископами та кліриками [12], чим остаточно зіпсував взаємини з владою Нової Іспанії. Про останні 10 чи 15 років його життя документально підтверджених відомостей бракує. Згідно з деякими, щоправда, недостатньо підтвердженими даними, він навіть мусив був ховатися в горах Тепектлан та в Текамачалько неподалік від Пуебли під псевдонімом Хосе Грегоріо де Діос Ангіано [13]. Точно невідомо, де й коли помер Торібіо з Бенавенте: згідно з одними даними, в Мехіко у монастирі францисканців 9 серпня 1565 року, згідно з іншими – 9 серпня 1569 року чи то в Мехіко, чи то в Текамачалько.

Наведений нижче переклад виконано за публікацією:

Motolinia, Toribio. Carta del fray Toribio de Motolinía al emperador Carlos V // Colección de documentos para la historia de México. Publicada por Joaquin Garcia Icazbalceta. Tomo primero – México, Librería de J. M. Andrade, 1858. – P.253 – 277.

Примітки

1. Esquerra, Ramón. Toribio Motolinía // AA. VV. Diccionario de Historia de España. Tomo II. – Madrid, Revista de Occidente, 1952. – Р. 572; Gómez Canedo, Lino. Fray Toribio Motolinía // Pioneros de la cruz en México. – Madrid, BAC Popular 90, 1988. – P. 51-53; García Castillo, Jorge. Fray Toribio de Benavente. «Motolinía»: pobre entre los pobres // R. Ballán. Misioneros de la primera hora. Grandes evangelizadores del Nuevo Mundo. – Lima 1991. – P. 83-90; Iraburu, José María. (3ª edición). – Pamplona, Fundación Gratis Date, 2003.

2. Motolinía, fray Toribio. Historia de los Indios de la Nueva España, II, 3.

3. Esquerra, Ramón. Toribio Motolinía. – Р.572 – 573; Gómez Canedo, Lino. Fray Toribio Motolinía. – Р. 52.

4. Gómez Canedo, Lino. Op. cit. – Р. 52.

5. "El que con los indios es cruel, Dios lo será con él". Motolinía, fray Toribio. Historia de los Indios de la Nueva España, II, 10.

6. Acuna-Soto, R.; Stahle, D. W.; Cleaveland, M. K.; Therrell, M. D. Megadrought and megadeath in 16th century Mexico // Emerging Infectious Diseases. 8 (4). April 2002. – Р.360-362.

7. Zambardino, Rudolf A. Mexico’s Population in the Sixtheen Century: Demographic Anomaly or Mathematical Illusion? // Journal of Interdisciplinary History, XI: I (Summer 1980). – P.1.

8. Ibidem.

9. Obras históricas de Don Fernando de Alva Ixtlilxochitl. Publicadas y anotadas por Alfredo Chavero. Tomo l. Relaciones. – México, Oficina tip. de la Secretaria del fomento, 1891. – P.420.

10. Simancas. Indias. J o. Cartas de Nª España, de Frayles: de 550-70.

11. Colección de varios documentos para la historia de la Florida y tierras adyacentes. Tomo I. – Londres, Trübner y compañía, 1857. – P. 67 – 201.

12. Gómez Canedo, Lino. Fray Toribio Motolinía. – Р. 53.

13. , uno de los doce apóstoles de México.