Лист брата Торібіо Мотолініа королю та імператору Карлу

Торібіо Мотолініа

(Витяг)

Найяснішій Цісарській Католицькій Величності – благодать, милість і мир від Бога, батька нашого та Господа Ісуса Христа!

Три речи головним чином спонукали мене написати це Вашій Величності, і, вважаю, стануть внеском до того, щоб усунути частину сумнівів [14], які Де Лас-Касас, єпископ, який був у Чіапі, посіяв у Вашій Величності і у членах ваших Рад, і особливо стосовно речей, які він зараз написав і надрукував.

І перша полягає в тому, щоб повідомити Вашій Величності, як верховному володареві цієї Нової Іспанії, що коли іспанці до неї увійшли, минуло небагато років, як вона належала Мехіко або мешікам [15], і що самі мешіки здобули чи то привласнили її війною, адже першими та природними мешканцями цієї Нової Іспанії були люди, які називалися чічімеками та отомі, і вони жили як дикуни, які не мали будинків, а тільки хижки та печери, в яких вони жили, і вони не сіяли й не обробляли землю, й їхньою їжею та харчуванням були трави та коріння й плоди, які вони знаходили у полі, і дичину, яку вони зі своїми луками та стрілами впольовували, їли висушену на сонці, і так саме не мали ідолів та офір, крім того, що вважали богом Сонце, і закликали інших створінь [16].

Після них прийшли інші індіанці з далеких земель, які називали себе Кульва [17], ці принесли маїс та інше насіння і хатніх птахів, ці почали будувати будинки та обробляти землю і зводити з неї ліси, і оскільки вони розмножилися, й були, здається, людьми більш вмілими та більш здібними, ніж перші мешканці, потроху запанували у цій землі, чия власна назва Анавак [18].

І коли минуло багато років, прийшли індіанці, яких називають мешіки [19], і це ім’я вони взяли чи їм дали від одного ідола чи головного бога, якого вони із собою принесли, який називався Мешіті, а по іншому його називали Тешкатликупа [20], і цей був ідолом чи демоном, який загалом найбільш вшановувався по всій цій землі, і перед яким приносили в жертву дуже багато людей. Ці мешіки запанували у цій Новій Іспанії через війни, але владарями у цій країні спочатку були Кульва з поселення Кульвакан [21], що знаходиться у двох лігах від Мехіко, а потім, також через війни, отримав панування владар і поселення, яке називається Аскапо(ца)лько [22], у лізі від Мехіко, про що я написав докладніше графу де Бенавенте [23] у повідомленні про обряди та старожитності цієї землі [24].

І нехай знає Ваша Величність, що коли маркіз дель Вальє [25] увійшов до цієї землі [26], Бог, Господь наш, був дуже скривджений, і люди зазнавали найжорстокіших смертей, а демону, ворогу нашому, вельми догоджали великим ідолослужінням та найбільш жорстокими людиновбивствами з усіх, які колись були, тому що попередник Мотексоми [27], владаря Мехіко, якого звали Авісосі [28], приніс у жертву індіанців в одному лише храмі і під час одного офірування, що тривало три чи чотири дні, вісімдесят тисяч чотириста людей [29], яких вели на жертвоприношення чотирма вулицями та чотирма рядами, доки вони не доходили до ідолів і жертовника.

І коли християни увійшли до цієї Нової Іспанії, у всіх її поселеннях та провінціях було багато офір вбитими людьми, більше, ніж коли-небудь, яких вбивали і приносили в жертву перед ідолами. І щодня та щогодини вони офірували демонам людську кров по всіх краях і поселеннях всієї цієї землі, не рахуючи інші численні жертвоприношення та служби, які вони завжди і публічно робили для демонів, і не тільки у храмах демонів, якими була наповнена майже вся ця земля, але також по всіх дорогах і в усіх домівках, і весь народ був залучений до служіння демонам та ідолам.

Отож за те, що перешкодили та припинили ці та інші численні гидоти та гріхи й образи, які завдавалися Богу та ближньому, й насадили нашу святу католицьку віру, і здійняли повсюдно Хрест Ісуса Христа і вшанування Його святого імені, і мали Бога прищепленим через таке велике навернення людей, завдяки якому стільки душ було порятовано і щодня їх рятують, і побудували стільки церков і монастирів, так що тільки брати-мінорити [30] мають понад п’ятдесят монастирів, де мешкає братія, без монастирів Гватемали та Юкатану, і вся ця земля в мирі та справедливості, і нехай би Ваша Величність побачила, як по всій цій Новій Іспанії відзначають Паски та свята, і як благочестиво справляють служби Святого Тижня та всі неділі й свята, слід тисячу раз проголосити славу та подяку Господові.

Немає причин для Лас-Касаса казати те, що він говорить, пише і друкує, і далі, тому що це буде необхідно, я розповім про його завзяття та його працю, до чого вони доходять і чим вони закінчуються, і чи допомагає він індіанцям, чи виснажує їх.

Я сумирно благаю Вашу Величність заради любові Божої, щоб тепер, коли Господь відкрив землю Флориди так близько звідси, що від річки Пануко, яка належить цьому уряду Мексики, до великої ріки Флориди, [31] де капітан Де Сото [32] пройшов понад п’ять років тому, залишилося не більше вісімдесяти ліг, що за нашого часу, особливо в цій країні, те саме, що вісім ліг, а поселення підданців Вашої Величності доходять у цій частини до річки Пануко, і перед рікою Флорида також є багато поселень, так що відстань навіть набагато менша: заради любові до Бога, нехай Ваша Величність зглянеться над тими душами, і пожаліє, і відчує біль від тих образ, що їх там заподіяно Богові, і запобігатиме жертвоприношенням та ідолопоклонству, які там вчиняються для демонів, і накаже якомога швидше і у найкращий спосіб, як людина і помазаник Божий і Капітан Його Святої Церкви, подбати, щоб тим невірним індіанцям проповідували Святе Євангеліє, і не так, як наказав Де Лас-Касас, який досягнув лише того, що Ваша Величність витратила дві-три тисячі песо за такелаж і надання корабля, на якому деякі отці-домініканці відправилися проповідувати індіанцям із Флориди відповідно до приписів, які він дав, і вони висадилися на берег, не дійшовши до поселення, у на місці висадки тоді негайно вбили половину з них, а інші втекли назад, щоб сісти на корабель, і тут вони мали були розповісти, як врятувалися [33].

І Ваша Величність не має багато на це витратити чи відправляти щось туди з Іспанії, крім того, як наказати про це, і я вірю в нашого Господа, що дуже скоро послідує великий духовний і мирський прибуток, і тут, у цій Новій Іспанії, є достатньо коштів для того, що на це потрібно, тому що вже є досвідчені монахи, які, керуючись сумирністю, підуть і з будь-яким ризиком допоможуть у порятунку цих душ; так само є багато іспанців, худоби та коней, і всі ті, хто дістався сюди, коли порятувався з походу Сото, яких чимало, бажають повернутися туди, бо там добра земля, і цей вихід людей був би дуже корисним для цієї землі, тому що вона відчиняє двері для багатьох ледарів, чия праця полягає в тому, щоб замишляти та коїти зло. І це друге, про що я благаю заради Бога Вашу Величність.

По-третє, молюся про любов Божу до Вашої Величності, щоб Ви наказали продивитися та розглянути освіченим людям як у Вашій Раді, так і в університетах, чи конкістадори-енкомендеро та купці цієї Нової Іспанії у змозі прийняти таїнство покаяння й інші Таїнства, без того, щоб скласти публічний письмовий документ і взяти під присягою зобов’язання, тому що Де Лас-Касас стверджує, що без цих та інших проваджень їм не можуть бути відпущені гріхи [34], і він створює стільки сумнівів у сповідників, що єдине, що залишається, – це відправляти тих у пекло, тому необхідно проконсультуватися з Верховним Понтифіком, бо яка ж тоді користь від деяких із нас, які охрестили понад триста тисяч душ, одружили церковним шлюбом та вкрили стільки ж інших і сповідали дуже велику кількість ще інших, якщо задля сповіді десяти або дванадцяти конкістадорів, вони й ми повинні піти до пекла. Де Лас-Касас каже, що все, що іспанці мають тут, все здобуто злочинно, хоча вони заробили це на фермах; і тут є багато фермерів, і урядовців, і багато інших, які мають їсти завдяки свій праці й поту.

І щоб краще зрозуміти, що саме він це каже і друкує, нехай знає Ваша Величність, що п’ять чи шість років тому за наказом Вашої Величності і Вашої Ради Індій я відправився з наказом, щоб зібрали деякі сповідальники, які Де Лас-Касас залишив тут у цій Новій Іспанії, переписаними від руки братами-францисканцями, і я віддав їх Дону Антоніо де Мендосі [35], Вашому віце-королю, і він спалив їх, бо в них містилися зазначені брехливі і образливі судження, а зараз на останніх кораблях, що пришвартувались у цій Нової Іспанії, ці ж згадані сповідальники прибули надрукованими, що викликало чималі обурення і скандали в усій цій землі, бо конкістадорів, і енкомендеро, і купців він багато разів називає тиранами, грабіжниками, гвалтівниками, хижаками й мародерами; і каже, що вони завжди й щодня тиранять індіанців, і він каже також, що всі податки з індіанців стягувалися і стягуються злочинно, несправедливо й по-тиранському.

Але якщо було б так, добрим було б сумління Вашої Величності, адже Ваша Величність володіє половиною чи більше всіх найважливіших провінцій і міст усієї цієї Нової Іспанії, а енкомендеро і конкістадори не мають більше, ніж наказує їм Ваша Величність, й індіанці, які там є, здається, оподатковані помірно, і з ними дуже добре поводяться і доглядають за ними, оскільки з добрості Божої сьогодні так майже з усіма, й їм прищеплюються віровчення та правосуддя, і так відбувається, і при всьому цьому Де Лас-Касас каже зазначене, і більше, так що найбільшу образу й образи завдає Вашій Величності, і засуджує урядовців з Ваших Рад, називаючи їх багато разів несправедливими й тиранами, і також ображає і засуджує всіх урядовців, які є й були в усій цій Новій Іспанії, як кліриків, так і світських, і Президентів, і Аудієнсії Вашої Величності.

Але ж певно, що й маркіз дель Вальє, і Дон Себастіан Рамірес, єпископ [36], і Дон Антоніо де Мендоса, і Дон Луїс де Веласко [37], який сьогодні управляє разом з оїдорами, правили й керували і керують дуже добре обома громадами, іспанців та індіанців.

Звичайно, що на підставі небагатьох тверджень, які почув Де Лас-Касас, він наважується на багато, і здається великою його безрозсудливість, а його смиренність малою. Він гадає, що всі помиляються, а він єдиний правий, адже він також говорить наступні слова: усі конкістадори були розбійниками, грабіжниками та найзапеклішими у злі та жорстокості, якими вони ніколи не були, як вже очевидно в усьому світі. Всі конкістадори, каже він, без жодного винятку. Але ж Ваша Величність знає приписи та накази, які виконують і виконували ті, хто йде на нові завоювання, і як вони стараються їх дотримуватися, і вони мають такі ж добрі життя та совість, як і Де Лас-Касас, і не менш праведне й святе завзяття.

Я дивуюся тому, як Ваша Величність і члени Ваших Рад могли так довго терпіти людину, таку стомлюючу, неспокійну та настирливу, бурхливу та суперечливу в релігійних питаннях, таку неспокійну, так погано виховану, таку образливу та шкідливу, і так без передиху. Я вимушений бути знайомим з Лас-Касасом п’ятнадцять років, з самого початку, як прийшов у цю землю, а він йшов у землю Перу, але, оскільки не зміг туди пройти, побував у Нікарагуа, але не заспокоївся там на довгий час, і звідти прийшов до Гватемали, і ще менше залишався там, і потім був серед народу Оахаки, і відпочив там так саме мало, як і в інших краях, а після того, як прибув до Мехіко, знаходився у монастирі Санто-Домінго [38].

А потім йому це набридло, і він знову почав блукати та поневірятись у своїй метушні та неспокої [39], і завжди писав про чужі судові справи та життя, шукаючи зла та злочинів, які вчинили іспанці по всій цій землі, щоб посилити та перебільшити злочини та гріхи, які сталися: і в цьому, здається, він отримав посаду від нашого ворога [40], хоча він вважав себе більш ревним і справедливим, ніж інші християни та більше, ніж ченці. І в цьому він майже не мав будь-якого відношення до релігії: одного разу він розмовляв з декількома ченцями і сказав їм, що він мало що зробив без спротиву і пролиття власної крові; проте наймолодший із них був більше слугою Бога, і вони більше служили йому, і вони більше дбали про душі, релігію та чесноти, ніж він з його високою пробою, тому що всі його справи були з деякими навіженими задля того, щоб вони казали йому речі, які він пише відповідно до свого пристрасного духу проти іспанців, показуючи, що він дуже любить індіанців і що лише він хоче захищати та прихильно ставитися до них більше, ніж будь-хто.

Але цим він займався там дуже малий час, якщо тільки не виснажував їх і не втомлював їх: прийшов Де Лас-Касас, будучи простим ченцем, і прибув до міста Тлашкали [41], і вів за собою так навантаженими 27 чи 37 індіанців, яких називали тамеме [42], і в той час там знаходилися деякі єпископи та прелати, розглядаючи буллу папи Павла, де йшлося про шлюби та хрещення [43], і в той час нам заборонили хрестити дорослих індіанців, і прийшов один індіанець за три чи чотири дні путі, щоб охреститися, і багато разів просив про хрещення, і був добре підготовлений, наставлений і навчений; і тоді я з іншою братією дуже просили Де Лас-Касаса, щоб він охрестив того індіанця, бо він прийшов здалека, і після багатьох прохань він зажадав багатьох умов щодо підготовки до хрещення, ніби він один знав більше за всіх, і, звичайно, цей індіанець був добре підготовлений; і оскільки він сказав, що охрестить його, він одягнув стихар з єпитрахиллю. Я пішов з ним і трьома чи чотирма ченцями до дверей церкви, де індіанець стояв навколішки, і я не знаю, під яким приводом він не схотів охрестити індіанця, і той залишив нас і пішов. Тоді я сказав Де Лас-Касасу:

«Як, отче, усе твоє завзяття й любов, яку, як ти кажеш, ти маєш до індіанців, закінчується тим, що ти носиш на них вантажі, й займаєшся тим, щоб писати про життя іспанців і виснажувати індіанців, і одна тільки Ваша Милість веде навантаженими більше індіанців, ніж тридцять братів. А оскільки ви не охрестили і не навчили й одного індіанця, було б добре заплатити стільком, скількох ви привели навантаженими та втомленими».

А тоді, як вже сказано, він вів 27 або 37 індіанців навантаженими, і я не пам’ятаю добре кількості, і майже все, що він ніс на цих індіанцях, були судові справи та писання проти іспанців, і різні нісенітниці, і коли він поїхав туди до Іспанії, звідки повернувся єпископом, привів сто двадцять навантажених індіанців, нічого їм не заплативши, і тепер дбає там перед Вашою Величністю та членами Ради Індії, щоб жоден іспанець не міг би вести тут навантажених індіанців, навіть платячи їм дуже дорого, як зараз їм скрізь платять, а те, чого зараз вимагають, щоб лише трьох-чотирьох, аби забезпечити ліжко та їжу, тому що їх не знайти у дорозі.

Після цього він завжди спричиняв тут неспокій, шукав оборудок із поважними людьми, й він домовився там, щоб стати єпископом Чіапи, і оскільки він не виконав того, що обіцяв, коли домовлявся тут, отець брат Домінго де Бетансос [44], який добре знав його, написав йому дуже довгого листа, і це набуло великого розголосу, в якому він оголосив про його життя, його тривоги та марноту, а також шкоду та кривду, які він завдавав своїми виступами та безрозсудним завзяттям, де б не був; особливо тому, що в Перу це стало причиною багатьох збурень і смертей [45], і тепер він не зупиняється на досягнутому, роблячи те саме, удаючи, що робить це від завзяття, яке має стосовно індіанців. І через один лист, який звідти хтось йому написав, і не в усьому правдивий, що його він показував Вашій Величності і членам Вашої Ради, з приводу одного окремого випадка, про який йому написали, він заходився щодо загального указу, і так турбував і руйнував тут урядування і громаду, і його завзяття зупиняється на цьому.

Коли він прийшов єпископом і прибув до Чіапи, головного міста своєї єпархії [46], місцеві городяни прийняли його, бо його прислала Ваша Величність, з великою любов’ю і з усім смиренням, і в єпископських шатах вони ввели його до своєї церкви, і позичили йому гроші, щоб сплатити борги, які він привіз з Іспанії, і там упродовж дуже небагатьох днів він відлучив їх та уклав для них 15 чи 16 правил та умови сповідальника, і залишив їх і вирушив далі. На це Бетансос написав йому, що вівці перетворилися на козлищ, і – чи ставить добрий візник віз попереду, а коней позаду.

Потім він відправився в королівство, яке вони називають Верапас, що, як він казав, було дуже великим і з незліченними людьми. Ця земля знаходиться поблизу Гватемали, і я проповідував і навчав там, і я підійшов дуже близько, тому що я був за два дні від нього, і воно не більше десятої частини того, що він там розповідав і свідчив [47]. Є тут у Мехіко монастир, який навчає та доглядає удесятеро більше людей, ніж є в королівстві Верапас, і єпископ Гватемали є добрим свідком цього: я бачив нечисленний народ, і менший, ніж інші.

Було б розумним, якби розуму вистачило, змусити його потім повернутися, щоб він міг хоча б два чи три роки побути зі своїми вівцями; адже, оскільки він святіший і мудріший за всіх єпископів, які є й коли-небудь були, а іспанці, як він каже, є невиправними, хай би він працював з індіанцями, а не залишив усе загубленим і безпорадним. Мине чотири роки, і через Чіапу та його землю пройшли два ченці, і вони побачили, що за наказом Де Лас-Касаса навіть у смертний час не відпускали гріхи іспанцям, які просили сповіді, і не було нікого, хто хрестив би дітей індіанців, які шукали хрещення в містах, і ці ченці, про яких я кажу, охрестили багатьох.

Згодом Де Лас-Касас повернувся до свого неспокою, і прибув до Мехіко, і попросив у віце-короля дозволу повернутися туди до Іспанії, і хоча той не дав його, він не утримався від того, щоб відправитися туди без нього [48], залишивши тут дуже безпорадними і геть без зцілення овець і душі, довірені йому, як іспанців, так і індіанців.

У тому ж своєму сповідальнику він каже, що енкомендеро зобов’язані навчати індіанців, якими вони керують, і це правда. Але якщо сказати наперед, що вони ніколи навіть не думали робити це, то в цьому він не правий, адже багато іспанців самі та через своїх слуг навчали їх відповідно до своїх здібностей, а багато інших там, куди вони не могли досягти, поставили монахів священнослужителями у своїх містах, i майже всі енкомендеро шукали братів-ченців, щоб взяти їх до своїх міст, щоб навчати їх і відправляти святі таїнства. Минуло багато часу з тих пір, як деякі іспанці не хотіли бачити ні клірика, ні ченця у своїх містах, але минуло чимало днів з того часу, як багато іспанців почали шукати братію, а їхні індіанці збудували обителі, й вони мають їх у своїх містах, а енкомендеро забезпечують монахів утриманням, одягом та начинням.

Але це не дивно, що Де Лас Касас того не знає, бо він прагнув знати лише погане, а не добре, і не мав спокою в цій Новій Іспанії, і не вивчив мову індіанців, і не упокорився, і не приклав себе до навчання їх: його праця полягала в тому, щоб писати про злочини та гріхи, які іспанці накоїли всюди, і це те, що для нього найдорожче, проте, звичайно, сама по собі ця праця не піднесе його на небеса, і те, що він пише таким чином, не є правдивим і не дуже достовірне; і якщо ві подивитеся й уважно розглянете всі жорстокі гріхи й злочини, що сталися лише в місті Севілья, й ті, за які правосуддя карало протягом тридцяти років до цього часу, ви знайдете більше лиходійств і зла, й мерзотніших за всі, що стались у всій цій Новій Іспанії після її завоювання, а це тридцять три роки.

Одна з речей, стосовно яких ми співчуваємо на всій цій землі, – це місто Чіапа та підпорядковані йому, які після того, як Де Лас-Касас увійшов туди як єпископ, було знищено у мирському відношенні та духовно, і все воно загноїлося, і молю Бога, щоб не казали про того, хто залишив душі в руках вовків і втік: «Бо він – наймит і не турбується вівцями» [49].

Коли будь-який єпископ відмовляється від єпископства, щоб залишити Церкву, яку він отримав як дружину, таким великим є обов’язок і більшим зв’язок, який він має з нею, ніж носій іншого звання нижчого стану, що це відбувається у великій самоті; і щоб залишити та покинути її, має бути дуже великий виклик, і там, де його немає, таке зречення називається відступництвом, і відступництвом від високого і дуже досконалого стану єпископату, нічим іншим.

І якби це було через дуже важкі хвороби, або щоб потрапити в дуже суворий монастир, аби ніколи не бачити людей чи мирських справ, навіть тоді ми не знаємо, чи цей єпископ убезпечений перед Богом, а тим більше, заради того, щоб стати ходаком при Дворі й добиватися, як він це робить зараз, щоб індіанці просили його в якості Захисника [50]. Коли лист, у якому він цього вимагав, побачили на конгрегації братів-міноритів, усі реготали з нього, і не стали відповідати чи обговорювати такі нісенітниці, і він не покаже там листа від капітулу чи конгрегації братів-міноритів, і він також дбає, щоб звідси йому надсилали гроші і справи [51]. І кому такі справи здаватимуться добрими? Я вважаю, що Ваша Величність зненавидить їх, адже очевидний намір ворога нашого щодо неспокою його та інших.

Ваша Величність має наказати ув’язнити його в якомусь монастирі, щоб він не став причиною гірших лих, бо я маю побоювання, що він піде до Рима і стане причиною збурень при римському дворі.

Наглядачів, управляючих [52], гірничих промисловців називає він катами, бездушними, нелюдями та жорстокими, і хоча деякі були пожадливими та злостивими, є, звичайно, багато інших, добрих християн, побожних та щедрих до жебраків, і багато з них одружені та живуть добре. Не скажуть про Де Лас-Касаса того, що сказали про святого Лаврентія, якого, оскільки він віддав половину своєї могили тілу святого Стефана, назвали: «Люб’язний іспанець» [53].

У тому сповідальнику він каже, що жоден іспанець у цій країні не мав справжньої віри на війнах, ані купці не мали її у продажу товарів, і так він судить про серця; він також каже, що ніхто не мав справжньої віри, купуючи та продаючи рабів, і він неправий, тому що протягом багатьох років вони продавалися на площах з тавром Вашої Величності, і протягом кількох років було багато добрих християн, і він перебуває в непереможному невігластві; крім того, він каже, що вони завжди і зараз тиранять індіанців.

Це також проти Вашої Величності, й наскільки я пам’ятаю минулі роки, після того, як Ваша Величність прислала дона Антоніо де Мендосу, владарі та правителі цієї землі зібралися разом і, з власної волі, ще раз висловили покору Вашій Величності, щоб побачити себе в нашій Святій Вірі без війн і жертвоприношень, і в мирі, і в справедливості. Він також каже, що з усього, що є в іспанців, немає нічого, що не було б украдено, і цим він ображає Вашу Величність і всіх тих, хто тут проходив, а також тих, хто привіз із собою майно, як й інших багатьох, хто купив його і набув справедливо. І Де Лас-Касас письмово та друковано безчестить їх. Але як же так може ганити один зухвалець іспанську націю з її государем, і завтра це читатимуть індіанці та інші народи?

Він каже крім цього, що протягом цих багатьох часів і років ніколи не буде справедливого завоювання чи війни проти індіанців. Щодо подій, які мають відбутися, провидіння належить Богові, і Він їх знає, і той, кому його Божественна Величність хоче їх відкрити, а Де Лас-Касас у тому, що він каже, хоче бути ворожбитом або пророком, але він не буде справжнім пророком, тому що Господь каже, що це Євангеліє буде проповідувано по всьому всесвіту, до завершення світу.

Оскільки обов’язок Вашої Величності прискорити проповідування Святого Євангелія по всіх цих землях, в тому числі тих, де не хочуть слухати охоче святого Євангелія Ісуса Христа, хоча б і силою, то тут має місце те прислів’я, що краще бути добрим силою, ніж поганим мірою, і згідно зі Словом Господнім, для скарбу, знайденого в полі, все потрібно віддати і продати, а потім це поле купити [54], аби, за невелику ціну Ваша Величність могла б отримати й набути цей скарб коштовних перлин, які оплачено дуже дорогою ціною Крові Ісуса Христа. Адже, якщо це Ваша Величність не подбає про це, хто є на Землі, хто зміг би й мав би видобути коштовний скарб душ, розсипаний у цих полях і землях?

І як наважується Де Лас-Касас казати, що всі податки є і були злочинно стягнутими, і ми бачимо, що коли Господа спитали, чи давати податок Кесарю, чи ні, він відповів, що так [55], а цей каже, що вони злочинно стягнуті?

[…]

Про що я благаю Вашу Величність, – це п’яте царство Ісуса Христа [56], позначене в камені, видобутому з гори нерукотворно, яке заповнить і займе всю Землю, в якому Ваша Величність є зверхником і провідником, нехай Ваша Величність накаже виявити всю можливу старанність, щоб царство це відбулось і розширилось, і проповідувалося цим невірним, або тим, хто найближче до них, особливо тим, хто з Флориди, хто тут, біля дверей.

Хотів би я бачити як Де Лас-Касас протягом п’ятнадцяти чи двадцяти років наполегливо сповідував щодня десять чи дванадцять хворих індіанців із виразками та стількох же здорових людей похилого віку, які ніколи не сповідувалися, а в іншому розумів багато духовних речей, що стосуються індіанців.

І добре, що, коли Вашій Величності та іншим з Ваших Рад він каже: такий-то не друг індіанців, він друг іспанців, – не вірите йому. Моліться Богові, щоб йому вдалося бути другом Бога і власної душі.

[…]

Після вище висловленого я подивився та прочитав один трактат, який Де Лас-Касас склав на тему рабів, поневолених у цій Новій Іспанії та на Островах [57], і другий, стосовно думки, яку він висловив щодо репартім’єнто індіанців [58]. Про перший він каже, що склав його за дорученням Ради Індій, а другий – за наказом Вашої Величності. І немає людяного чоловіка, якої б нації, закону чи стану він не був, який би їх прочитав і не відчув би огиди і смертельної ненависті, і не вважав би всіх мешканців цієї Нової Іспанії найжорстокішими, й наймерзотнішими, й найбезбожнішими, й найгидотнішими людьми з усіх націй, які є під небесами, і це обстоюють його твори, написані без милосердя, і які походять від духа, чужого всякому благочестю та людяності.

Я вже не знаю, що робиться там у старій Іспанії, тому що минуло понад тридцять років відтоді, як я залишив її, але багато разів я чув від ченців, слуг Божих, і від добрих іспанських християн, які бояться Бога, які прибули з Іспанії, що вони знаходять тут більше християнства, більше віри, більше звернень до Святих Таїнств і більше милосердя та милостині всім бідним, ніж у старій Іспанії. І нехай Бог вибачить Де Лас-Касаса, який так тяжко безчестить і соромить, і так жахливо ображає та кривдить одну і численні громади, й іспанську націю, й її Государя, і Ради, разом з усіма, хто від імені Вашої Величності здійснює правосуддя в цих королівствах.

І якщо Де Лас-Касас бажає визнати правду, я хочу, щоб він був свідком того, скільки разів і яку велику милостиню він тут знаходив, і з якою сумирністю переносили його важку вдачу, і скільки високоповажних людей довіряли йому численні важливі справи, і, пропонуючи зі свого боку зберегти вірність, надавали йому чималі зиски, і він майже в жодній справі не дотримав того, що обіцяв. І про це, серед багатьох інших скаржився слуга Божий брат Домінго де Бетансос у вже згаданому листі: достатньо, щоб Де Лас-Касас віддав свій голос і сказав, що він відчуває з приводу віддачі індіанців в енком’єнду іспанцям, і щоб він залишив це в рукопису, і щоб він не друкував це з такою кількістю кривд, ганьби та образ.

Відомо ж, що гріх коїть той, хто ганить і безчестить одного, і ще більше – хто безчестить багатьох, і значно більше – той, хто безчестить цілу спільноту або націю. Якщо Де Лас-Касас називає іспанців і мешканців цієї Нової Іспанії тиранами, і розбійниками, і грабіжниками, і людиновбивцями, і стократ це повторює, то і його слід назвати так сто разів по сто через мале милосердя та ще менше благочестя, які він має у своїх словах і писаннях. І крім образ, і кривд, і ганьби, які він завдає всім, звертаючись у цих писаннях до Вашої Величності, він мав би чималу рацію, якщо б стримував себе і висловлювався з певним відтінком смиренства; і яку користь можуть принести і чому навчити слова, сказані без милосердя і без людяності, – звичайно, малу.

І я не знаю, з якої причини за те, що зробив один, бажає Де Лас-Касас засуджувати сотню, і те, що скоїли десять, чому він хоче приписати тисячі, і безчестить всіх, хто тут були та є. Де це бува, щоб засуджувати багатьох добрих за нечисленних поганих? Але ж Господь, коли знайде десятьох добрих за доби Авраама та Лота, вибачить дуже багатьох.

І якщо в Севільї та Кордові є якісь крадії, й людиновбивці, й єретики, то хіба городяни цих міст усі крадії, й тирани, й лиходії, проте, в Мехіко Теночтітлані не менше покори та вірності своєму королю, як і в інших містах і містечках Нової Іспанії, й їх слід значно більше дякувати за це, адже вони знаходяться далеко від свого короля. Якщо б речі, про які Де Лас-Касас чи то Касаус пише, були насправді, Ваша Величність, мабуть, мала б численні скарги на багатьох, кого Ви послали сюди, і вони б заслуговували на великі покарання, також як єпископи та старші прелати, які найбільш зобов’язані бути готовими померти за своїх овець і волати до Бога і до Вашої Величності про засіб для збереження своєї отари.

Коли я дізнався, що писав Де Лас-Касас, я поскаржився до членів Ради [59], як це вони дозволили друкувати такі речі: тоді, придивившись, я побачив, що видання було зроблено в Севільї в той самий час, коли кораблі хотіли відправитися, наче йшлося про крадіжку чи злочин, і я вважаю, що це було дозволено Богом, і щоб вони знали та відповіли на вчинки Де Лас-Касаса, хоча б це було з іншою стриманістю та милосердям, і більшим, ніж те, що його писання заслуговують, аби він міг навернутися до Бога і задовольнити всіх, кому він заподіяв шкоду і кого облудно зневажив, щоб ще у цьому житті він міг покаятися, а також для того, щоб Ваша Величність довідалася про правду та знала про службу, яку зробив їй капітан Дон Ернандо Кортес та його товариші, і дуже вірну відданість, яку ця Нова Іспанія завжди мала до Вашої Величності, безумовно, гідну винагороди

До речі, нехай Ваша Величність знає, що до індіанців цієї Нової Іспанії дуже добре ставляться, і вони мають менше повинностей і податків, ніж селяни старої Іспанії, кожен по-своєму. Я кажу – майже всі індіанці, тому що є кілька міст, чиї податки були встановлені до великої чуми [60], і не змінені; Ваша Величність повинна наказати провести оподаткування ще раз. І сьогодні індіанці дуже добре знають і розуміють своє оподаткування, і вони жодним чином не дадуть додаткового томіна [61], і енкомендеро не посміє просити в них на одну зернину какао більше, ніж вони мають згідно зі своїм оподаткуванням, і сповідник не відпустить йому гріхи, якщо він не відшкодує її, і правосуддя покарає його, коли дізнається, і немає такої недбалості чи тиранії, про які так часто каже Де Лас-Касас, тому що, слава Богу, тут було багато духовної турботи і завзяття у проповідників, і пильності у сповідників, і в тих, хто вершить правосуддя, послух виконувати те, що наказує Ваша Величність стосовно доброго поводження та захисту цих тубільців.

Правдиво те, що я кажу, і насправді відбувається так. Але упродовж десятиріччя багато з цих корінних жителів зникли безвісно, і це не було спричинено поганим ставленням, адже протягом багатьох років до індіанців добре ставилися, поважали та захищали, але зробили це великі хвороби та чума, що сталися та відбулися в цій Новій Іспанії, і щодня ці тубільці стають набагато слабкішими. Як би там не було, Бог є тим, хто знає, тому що Його промислів багато, і вони приховані від нас: чи великі гріхи та ідолопоклонство, які існували у цій землі, є причиною, я не знаю.

[…]

Щодо кількості рабів, то в одному місці сказано, що було поневолено три мільйони рабів, а в іншому – чотири [62]. Провінції та області, про які Де Лас-Касас каже, що в них було поневолено зазначених рабів, наступні: Мехіко, Куасакуалько, Пануко, Халіско, Чіапа, Гватемала, Гондурас, Юкатан, Нікарагуа, узбережжя Сан-Мігель, Венесуела, було б непогано, щоб він також сказав, хоча б із смиренства, про узбережжя Паріке та Кубауа [63], оскільки він там був, і як воно там було. Майже всі ці краї, про які він каже, у цій Новій Іспанії.

Я склав провінції та краї, про які стверджується, що вони стали рабами, і скоріше у бік збільшення, ніж зменшення, і щоб не бути багатослівним, я облишаю подробиці, і для всіх них вони не досягають двохсот тисяч, і я повідомив це число іншим, хто має досвід, і найдавніші в цій землі, і вони засвідчили, що їх не сто п’ятдесят тисяч, а не більше ста тисяч, а я кажу, що їх було двісті тисяч.

І число у три мільйони перевищує його і дає надлишок у два мільйони і вісімсот тисяч, а число у чотири мільйони дає надлишок у три мільйони вісімсот тисяч, і такими є багато з його перебільшень, через які він породжує у Вашій Величності великі сумніви, і зловмисно кривдить і ганить своїх ближніх надрукованим листом; і про це число рабів можна дізнатися з книг про п’ятину Вашої Величності [64], які він отримав.

Що ж стосується поводження, то про Нову Іспанію я кажу, що вони майже всі вже звільнені [65], і згідно з тим, що я знаю, у всій їй можна знайти хіба що тисячу рабів, щоб звільнити їх, та й тих щодня звільняють, і ще рік тому ледве один індіанець залишався рабом у цій землі, адже задля того, щоб їх звільнити Ваша Величність зробила те, що треба було, і ще більше, оскільки наказала, щоб ті, хто володіє рабами, доводили, що ті є насправді рабами, а це було майже неможливим, і за законом встановлювали протилежне, й виходило те, що наказала Ваша Величність, через що вони щонайменш були облагодіяні.

Він каже, що в усіх Індіях ніколи не було справедливої причини, щоб перетворити когось на раба. То знайте: це каже той, хто ніколи не виходив за межі Мехіко та його околиць, отже не дивно, що він мало знає про це. Де Лас-Касас пробув у цій землі упродовж семи років і був, як кажуть, тим, хто привів п’ятьох зі двору, братія ж пройшла по всій цій Новій Іспанії від Мехіко до Нікарагуа, що становить чотириста ліг, і не залишилося по всій дорозі й двох поселень, в яких би вони не проповідували, і служили месу, і навчали, і хрестили малюків і дорослих, багатьох або нечисленних, і брати-ченці побачили і дізналися там трохи більше, ніж Де Лас-Касас стосовно доброго поводження з рабами, так саме як і про праведність свого служіння в якості братів-проповідників і сповідників, якими від початку були ченці-мінорити, а пізніше прийшли члени інших орденів.

Вони завжди особливо дбали про те, щоб до індіанців, особливо до рабів, добре ставилися і навчали всім заповідям і християнству, і Богу, який є головним трударем у всякому добрі. Невдовзі іспанці почали навчати і приводити до церкви своїх рабів, щоб охрестити їх, і щоб вони навчалися, і одружувати їх, і тим, хто цього не робив, не відпускали гріхи, і вже багато років тому раби та слуги іспанців стали одруженими перед лицем Церкви, і я побачив дуже багатьох як у Мехіко, Оахаці та Гватемалі, так і в інших краях, одруженими, зі своїми дітьми, у своїх домівках, зі своїм майном, добрих християн і у доброму шлюбі, і немає причин, щоб Де Лас-Касас казав, що служба християнам важче за сто веж [66], і що іспанці мають індіанців за менше, ніж тварини, і навіть ніж за гній на площах; здається мені, що це великий тягар на сумлінні наважитися сказати таке Вашій Величності. І, говорячи з величезною зухвалістю, він каже, що служба, в якій іспанці силоміць утримують індіанців, є нестерпною та найтяжчою і перевершує всі тиранії у світі, перевищує їх і дорівнює рабству у демонів. Навіть про тих, хто живе без Бога і без закону, такого не можна казати.

[…]

Благодать Святого Духа нехай живе завжди в душі Вашої Величності. Амен. З Тлашкали, 2 січня 1555 року, покірний слуга і молодший капелан Вашої Величності. Мотолініа, брат Торібіо.

Примітки

14. «Escrúpulos» може перекладатися також як «докори сумління».

15. Власно, «мешіки» та «Мешіко», самоназва народу, який у сучасній літературі прийнято називати ацтеками, та назва його головного міста (промова «Мехіко» з’явилася внаслідок фонетичних змін у іспанській мові у XVIII столітті).

16. Мотолінії невідомо про існування в І ст. до н.е. – VIII ст. н.е. у Мексиканській долині міської цивілізації Теотіуакана. Її носії не мали прямих нащадків, і спогади про неї не збереглися в історичній традиції індіанців, які населяли Центральну Мексику за часів Конкісти.

17. Кольва (кульва, кулуа), більш відомі як тольтеки, народ групи науа, який у VIII чи IX столітті прийшов до Мексиканської долини, де створив державу з центром у Толлані-Шікокотітлані. Після її загибелі у XII столітті, частина кульва переселилася південніше, де заснувала місто-державу Кульвакан (Кольвакан).

18. Букв. «Біля Води», назва Мексиканської долини, посеред якої знаходилася система мілководних водойм.

19. Згідно з історичними оповіданнями самих ацтеків, вони з’явились у Мексиканський долині у 30-і роки XIII-го століття, але довгий час знаходилися в залежності від місцевих міст-держав, і свою столицю, Теночтітлан, заснували лише у 1325 р.

20. Тобто, Тескатліпока («Димне Дзеркало»), один із головних космічних богів народів науа, уособлював ворожі людині стихії.

21. Кульвакан (Кольвакан) панував у південній частині долини Мехіко між 1077 та 1324 рр., а у 1361 р. був захоплений мешіками.

22. Держава тепанеків, столицею якої було місто Аскапоцалько, панувала в Мексиканській долині з кінця 70-х років XIV століття до 1431 року.

23. Мається на увазі Антоніо Піментель-і-Еррера де Веласко (1514 – 1575), VI-й граф і III-й герцог Бенавенте, граф Майорга і Вільалон, сеньйор батьківщини Мотолінії в Іспанії.

24. Йдеться про твір Мотолінії «Relación de los ritos antiguos, idolatrías y sacrificios de los indios de esta Nueva España, y de la maravillosa conversión que Dios en ellos ha obrado» («Повідомлення про стародавні обряди, ідолопоклонство та жертвоприношення індіанців цієї Нової Іспанії, і про її дивовижне навернення, в якому попрацював Господь»), завершений у 1541 р.

25. Фернандо (Ернандо) Кортес (1485 – 1547), завойовник Мексики. Титул маркіза Дель Вальє де Оахака він отримав у 1529 р., через 8 років після завоювання держави ацтеків.

26. У 1519 році.

27. Мотеквсома (неправильно – Монтесума) Молодший – правитель ацтеків у 1502 – 1520 рр.

28. Авицоцін (Авіцотль) – дядько й попередник Мотеквсоми, правитель ацтеків у 1486 -1502 рр.

29. Йдеться про присвяту головного храму Теночтітлана (Вей-Теокаллі) в році 8-Акатль (1487 р.). Цифра, наведена Мотолінією (її повторюють Х. де Мендієта та Д. Дуран), як випливає з «Історії Мешіко», перекладеної Андре Теве, – це загальна кількість принесених в жертву від заснування Теночтітлана до його захоплення іспанцями:

«Щоразу, коли вони вигравали якусь битву, приносили йому в жертву найкращого бранця, якого захопили, у подяку, виймаючи в того живе серце й вичавлюючи кров із нього на шматок паперу завдовжки в руку […], і згідно з підрахунком, що його мають індіанці, він вже мав кров вісімдесяти тисяч захоплених, яку, коли іспанці її знайшли, вони спалили» (Jonghe E. de. Histoyre du Mechique, manuscrit français inédit du XVIe siècle // Journal de la société des Américanistes. Année 1905, No 2. – P. 14-15).

Згідно з коментарем до «Кодексу Телеріано-Ременсіс» (39r), у році 8-Акатль (1487 р.) в Теночтітлані було принесено в жертву 4 тисячі людей.

30. Францисканці.

31. Міссісіпі.

32. Похід Ернандо де Сото у Флориду (південний схід сучасних США) відбувся у 1539 – 1542 рр.

33. Йдеться про місію домініканця Луїса Кансера де Барбастро, вбитого у 1549 р. у Флориді.

34. В своєму творі «Confesonario ó aviso a los confesores del obispado de Chìapa» («Сповідальник або попередження сповідникам єпископства Чіапа»), складеному у 1546 р., Лас-Касас забороняв сповідувати колоністів, якщо вони не надавали письмового свідчення, що не мають рабів-індіанців або письмового зобов’язання звільнити їх у найближчий час.

35. Антоніо де Мендоса-і-Пачеко (1490/93 – 1552) – перший віце-король Нової Іспанії у 1535 – 1550 рр., впорядкував управління колонією, обмежив зловживання європейських колоністів.

36. Себастіан Рамірес де Фуенлеаль (бл. 1490 – 1547), президент другої Аудієнсії Мехіко (вищого органу управління Новою Іспанією) у 1531 – 1535 рр., на той час єпископ Санто-Домінго.

37. Луїс де Веласко-і-Руїс де Аларкон (1511 – 1564) – другий віце-король Нової Іспанії, керував колонією у 1550 – 1564 рр.

38. Лас-Касас відправився до Перу на початку 1535 г., але через погодні умови корабель, на якому він плив, пристав у Нікарагуа, де Лас-Касас знаходився з березня 1535 до жовтня 1536 рр. У листопаді 1536 р. він перебував у Гватемалі, звідки восени 1536 – навесні 1537 р. здійснив подорож до Оахаки та долини Мехіко (де вперше познайомився з Мотолінією), з квітня до серпня 1537 р. він знов перебував у Гватемалі, а з серпня 1537 до травня 1538 р. займався місіонерською діяльністю в Тусулутлані та Рабіналі, населених майя областях на кордоні Гватемали та Чіапаса. Звідти на початку літа 1538 р. він відправився до Центральної Мексики.

39. Desasiego – специфічний іспанський вираз, який пов’язується зі схвильованістю, нервозністю, стурбованістю й навіть безнадійністю.

40. Тобто, диявола.

41. Влітку 1538 р.

42. Так мовою науатль називали носильників.

43. Йдеться про буллу Павла III Altitudo divini consilii від 2 червня 1537 р.

44. Домінго де Бетансос (1490 – 1549) – домініканин, у 1513 – 1526 рр. проповідував на Еспаньолі, в 1526 – 1544 рр. – у Новій Іспанії. Прихильник ідей расової нижчості індіанців та виправданості їхнього поневолення (див. додаток «Історія однієї папської булли»).

45. Мається на увазі «великий бунт» перуанських енкомендеро 1544 – 1548 р. на чолі з Гонсало Пісарро, під час якого загинув віце-король Перу Бласко Нуньєс Вела.

46. Лас-Касас прибув до містечка Сьюдад-Реаль-де-Лос-Льянос-де-Чіапа наприкінці лютого 1545 р.

47. Лас-Касас вважав мирне навернення у 1537 – 1538 рр. областей Тусулутлан і Рабіналь, які після хрещення отримали назву Верапас («Справжній Мир»), одним із своїх найбільших успіхів. Мотолінія правий у тому, що це були невеликі та малонаселені області (їхня загальна площа становить 13,8 тис. кв. км, а населення, навіть у сучасній Гватемалі – 1,130 тис. осіб, за часів Лас-Касаса воно, ймовірно, не досягало 50 тисяч).

48. Лас-Касас відплив до Іспанії у грудні 1546 р.

49. Цитата з євангельської притчи про доброго пастиря, наведена в оригіналі латиною: «quia mercenarius est et non pastor, et non pertinet ad eum de ovibus» (Ioannes 10: 13).

50. Посаду «загального захисника індіанців» Лас-Касас ще у 1516 р. отримав від регента Кастилії кардинала Сіснероса, але в подальшому відмовився від неї. Така ж посада була встановлена при Раді Індій, і у 1528 р. на неї був призначений єпископ Мехіко Хуан де Сумаррага, але після його відмови від цього звання у 1534 р. вона залишалася вакантною. Функції «захисників індіанців», як правило, виконували єпископи в межах своїх єпархій, але з кінця 1540-х років ця практика припинилася.

51. Під час перебування у Вальядоліді у 1548 – 1552 та 1553 – 1561 рр. Лас-Касас дійсно отримував зібрані в індіанців гроші для ведення їхніх справ при кастильському дворі (Sáenz de Santa María, Carmelo. Una cláusula desconocida del testamento de fray Bartolomé de Las Casas y el último periodo de su vida (1547-1566) // André Saint-Lu [et al.]. Estudios sobre fray Bartolomé de las Casas. – Sevilla: Universidad de Sevilla, 1974. – Р. 104

52. Мотолініа вживає індіанський термін «Calpixques».

53. Згідно з церковною традицією святий мученик Лаврентій Римський (загинув у 258р.) походив з Уески в Іспанії. Згідно з легендою віддав половину своєї могили у катакомбах Калікста в Римі для поховання страченого у 257 р. папи Стефана І.

54.

«Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її» (Матвія 13:44-46)

55. Насправді Мотолініа не зовсім точно наводить слова Ісуса:

«Тоді фарисеї пішли й радили раду, як би його впіймати на слові. І вислали до нього своїх учнів разом з іродіянами. «Учителю», – кажуть ті, – «ми знаємо, що ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді й не вважаєш ні на кого, бо не дивишся людям на обличчя. Скажи нам, як тобі здається: Чи дозволено давати кесареві податок, чи ні?» Ісус же, знаючи їхнє лукавство, озвався: «Чого мене спокушаєте, лицеміри? Покажіть мені гріш податковий.» Ті принесли йому динарій. Він спитав їх: «Чий це образ і напис?». Відповідають йому: «Кесарів.» Тоді він до них каже: «Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові». Почувши це, ті здивувались і, полишивши його, відійшли» (Матвія 22:15–22. Пор.: Марка 12:13–17, Луки 20:20–26)

56. Мається на увазі ідея про п’ять великих царств: ассиро-халдейське, перське, грецьке, римське та майбутнє католицьке, – сформульована Йоахимом Флорським (1135 – 1202) на основі Другої книги Даниїла та Апокаліпсису. «Нерукотворно видобутий камінь» з’являється в легенді про видіння першого португальського короля Афонсу Енрікіша напередодні битви з маврами при Оуріке.

57. «Трактат про свободу індіанців, які вже є рабами» («Tratado sobre la libertad de los Indios que ya son esclavos»), виданий у 1552 р. одночасно з «Найстислішим повідомленням» (Collección de las obras del venerable Obispo de Chiapa, don Bartolomé de Las Casas, defensor de la libertad de los americanos. Tomo Segundo.– Paris, Casa de Rosa, 1822. – P. 3-48)

58. «Трактат о власти королей отделять от общего тела монархии селения и подданных, проживающих в них, отдавая их в качестве вассалов частному лицу или отчуждая их другим способом» («Tratado sobre la potestad de los reyes para separar de la masa comun de la monarquia los pueblos y los subditos habitantes en ellos, dandolo por vasallos de una persona particular , ó enagenandolos de otro modo»), виданий одночасно з попереднім (Collección de las obras… Tomo Segundo. – P. 49-112).

59. Ради Індій.

60. Йдеться про епідемію так званої коколістлі, що вразила Нову Іспанію в 1545 – 1548 рр. За даними Мотолінії в Долині Мехіко від неї загинули близько 800 тисяч осіб, всього число померлих під час цієї епідемії сучасні дослідники оцінюють від 5 до 15 мільйонів людей (Acuna-Soto, R.; Stahle, D. W.; Cleaveland, M. K.; Therrell, M. D. Megadrought and megadeath in 16th century Mexico // Emerging Infectious Diseases. 8 (4), April 2002. – P. 360-362. Характер та збудники хвороби точно не встановлені, вважають, що це був один із видів паратифу (Callaway, Ewen. Collapse of Aztec society linked to catastrophic salmonella outbreak // Nature. 542 (7642), 2017. – P.404). Проте, ця хвороба спричиняє летальність лише до 15 % і не є надто контагіозною.

61. Томін – дрібна монета, одна восьма кастельяно.

62. Collección de las obras… Tomo Segundo. – P. 15, 23-24.

63. Місцевості на узбережжі Венесуели, де Лас-Касас зробив невдалу спробу заснувати поселення іспанців.

64. Тобто, документів, у яких обліковувалася належна Короні частка військової здобичі.

65. Відповідно до «Нових законів для Індій» 1542 р.

66. Мається на увазі вислів Лас-Касаса у роботі «Двадцять доводів», виданій у 1552 р. одночасно з «Найстислішим повідомленням»:

«Таким чином, вони мають чотирьох панів: Вашу Величність, свого касика, того, кому їх доручено, та його наглядача, на якому сьогодні закінчую розмову, і який важче за сто веж» (Veinte Razones. – Sevilla, 1552. – P. 181).