2. Витяг з підсумкових даних про задніпрські поселення Миргородського полку, які передані графу Олексію Розумовському у Санкт-Петербурзі в листопаді 1752 року

Пивовар А.В.

Полку Миргородского реестр поселений

Всего за Днепром с тех мест, которие под поселение сербам отведены, имеется:

ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 11144, арк 53, 54.

Примітка:

Як зазначено в одному з екстрактів з цієї ж справи (арк. 26 зв.), вищенаведена сума дворів складається з дворів правобережних мешканців не лише Миргородського полку (2032 козаків і 1224 посполитих), а й Полтавського полку (412 козаків, 334 посполитих), з яких більше було малоросійських вихідців з Польської сторони, аніж з середини малоросійських полків Гетманщини. Дата, на яку зроблено розрахунок, і джерело даних не зазначені. Очевидно це відомості з уточнених даних, які з березня місяця збирались від сотенних канцелярій майором Неплюєвим, автором інструкції з опису задніпрських поселень та визначення старожилих і вихідців з інших місць. Зокрема, в частині Миргородського полку вони зустрічаються в донесенні миргородського полковника на ім’я гетьмана Розумовського від 5 липня 1752 року (ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 11214, арк. 385). До цього на засіданнях Сенату, зокрема 25 серпня і 15 вересня, йшла мова про 4008 дворів, з яких більшість, або 3170, вважалися дворами виходців з малоросійських, слобідських полків і Запоріжжя, 195 – виходців з Польщі і Молдавії, 643 – старожилих (див. Сенатський архів, т. VIII, с. 667, 675). В.Кабузан за даними московських архівів (1976, с. 78-79) фіксує у 1752 році за Дніпром лише 3828 дворів. Але перевірка використаних істориком даних (див. док. 56) показує, що вони стосуються відомостей стосовно жителів, які залишились у задніпрських поселеннях на кінець 1753 – початок 1754 років і виявили бажання повернутись у Малоросію або перейти на землі, відведені під Слобідське козаче поселення.

Потребує уточнення також використане у підрахунках поняття чисельності дворів, враховуючи, що ці показники мають суттєве розходження з реальними даними про їх кількість за підсумками полкових ревізій (див. док. 5, 6, 10). Очевидно, що в підрахунках мова йде скоріше про сумарну кількість дворів і бездвірних хат. Але навіть при цьому залишаються певні розбіжності у співвідношенні отриманих даних між полками, в яких нерідко застосовувались різні підходи до використання відповідних показників.

В цьому плані більш репрезентативними є дані про кількість сімей, які проживали у задніпрських поселеннях. Їх, за підсумковими розрахунками, у 1752 році зафіксовано на відповідних територіях Миргородського полку близько 4,5 тис., Полтавського полку – 1,1 тис., разом – 5,6 тис. (див. док. 9, 12). У перерахунку на середній склад сім’ї (від 3-х до 3,6 чол. [З даних ревізії задніпрських поселень 1752 року, тут на кожен двір у Миргородському полку приходилось 3 сім’ї, в Полтавському – 1,5 (в середньому – 2,5). За церковним обліком на середньостатистичний двір приходилось 9,2 жителів обох статей, без підсусідків – 7,4 (див. док 76). Звідси середня сім’я могла складати від 3-х до 3,6 осіб]), це дає від 16,8 до 20,2 тис. (або близько 18,5 тис.) жителів у складі обох полків, що майже вдвічі перевищує їх число в 11,5 тис. відповідно до оцінок В.Кабузана (1976, с. 79). Зазначимо, що за матеріалами церковного обліку вже на початку 1759 року в поселеннях Слобідського козачого полку, основу якого склали вихідці з колишніх Задніпрських місць, нараховувалось 22 647 жителів православного віросповідання, ще 5 803 – в поселеннях на території Нової Сербії, разом – 28 450 жителів (ЦДІАК України, ф. 990, оп. 1, спр. 313, арк. 20, 22, 27, 29).

Опубліковано: Пивовар А.В. Поселення задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини ХVІІІ століття. – К. : Академперіодика, 2003 р., c. 11.