Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

1.4. Гідрографія долини Дніпра у Києві

Парнікоза І.Ю.

«Чуден Днепр при тихой погоде, когда вольно и плавно мчит сквозь леса и горы полные воды свои. Ни зашелохнет; ни прогремит. Глядишь, и не знаешь, идет или не идет его величавая ширина, и чудится, будто весь вылит он из стекла, и будто голубая зеркальная дорога, без меры в ширину, без конца в длину, реет и вьется по зеленому миру…».

М. Гоголь, Тарас Бульба

«Днепровская вода цветом желтоватая и приметно отличается от светлой воды десенской, качеством несколько железистая. Для питья мягкая и сладкая. Также для варения чая и мытья весьма способная».

М. Берлінський, «Історія міста Києва» 1798–1799 рр.

Дніпро — третя за довжиною річка Європи та третя за величиною басейну. Його довжина в природних умовах становила 2285 км, а площа водозбору — 504 тис. км². Наразі, внаслідок будівництва каскаду водосховищ, довжина Дніпра скоротилася до 2201 км (Вишневський, 2005). Акваторія Дніпра та його приток займає до 5,6% площі сучасного Києва. У межах міста Дніпро протікає на 1333-му км (за гідрологічним постом, розташованим на о. Венеціанському) і вже є повноводною річкою, що зібрала воду з двох третин свого басейну. Майже 32 км Дніпро несе свої води в межах території української столиці.

Ширина Дніпра в межах Києва становить 400–600 м, глибина — 6–12 м (Киев, 1982). Наразі, внаслідок неконтрольованого гідронамиву алювію для будівництва, місцями можуть траплятися й більші глибини.

Рис. 1.4.1. Дніпро в Києві…

Рис. 1.4.1. Дніпро в Києві розливається на 400–600 м і утворює низку островів та півострівних заплавних урочищ

Рис. 1.4.2. Гідрологія (станом на…

Рис. 1.4.2. Гідрологія (станом на початок — середину ІІ тис. н. е.) та рослинність станом на І тис. н. е. у районі сучасного Києва

Натомість на мілководних ділянках ширина русла досягає 800–1000 м, а глибина становить 4–5 м (Киев, 1982).

Головне русло Дніпра в межах Києва має систему перекатів. Так, згідно з лоцією 1982 р., у районі південного закінчення коси затоки Собаче гирло знаходився Небишевський перекат, вище Петровського залізничного мосту — перекат Подільський Верхній, а нижче — Подільський Нижній; перед мостом ім. Патона — перекат Наводницький, біля Видубицького озера — Дарницький Верхній, біля Дніпровської затоки навпроти острова Великого Південного — Дарницький Нижній; навпроти штучного гирла р. Либіді — перекат Осокорнянський-1, а навпроти південного закінчення півострова Гострий — Осокорнянський-2. Навпроти коси, що оточує Козачий та Ольжин острови з боку Дніпра, розташований перекат Китаївська протока 1-й, а біля північного закінчення о. Ольжин — перекат Китаївська протока 2-й (Карта Каневского водохранилища, 1982).

Окрім Дніпра, гідрографічна мережа в межах міста представлена його притоками. Передусім це Десна, гирло якої розташоване за межами міста на лівому березі Дніпра. Її лівий рукав — Чорторий (нині фактично тотожний Десенці) — впадає в Дніпро нижче Труханового острова. Колись Чорторий був протокою, якою Дніпро зливався з водами Десни — Десенки, і пролягав між Трухановим островом та Муромцем. Нині він з'єднався з Десенкою після перекриття протоки між островами. На лівому березі залишилися сліди меандрування Десенки — заплавні озера-стариці: Гнилуша, Радунка, Малинівка та ін.

Зауважимо, що первинно верхня частина сучасного заострівного рукава мала назву Десенка. Між Муромцем та Трухановим островом у Десенку впадав дніпровський рукав — Чорторий. Після перекриття протоки назва Чорторий стала синонімом назви Десенка.

Рис. 1.4.3. Залишки колишньої потужної…

Рис. 1.4.3. Залишки колишньої потужної протоки Чорторий — однойменна затока між о. Муромець та о. Міжмостний. Колись Чорторий був протокою, якою Дніпро зливався з водами Десни — Десенки, і пролягав між Трухановим островом та Муромцем. Нині він з'єднався з Десенкою після перекриття протоки між островами. На лівому березі залишилися сліди меандрування Десенки — заплавні озера-стариці: Гнилуша, Радунка, Малинівка та ін.

Рис. 1.4.4. Схема деяких малих річок…

Рис. 1.4.4. Схема деяких малих річок Києва: 1 — Горенка, 2 — Котурка, 3 — Любка, 4 — Нивка, 5 — Коноплянка, 6 — Курячий Брід, 7 — Сирець, 8 — Кирилівський струмок, 9 — Юрковиця, 10 — Глибочиця, 11 — Либідь, 12 — Волочаєвський струмок, 13 — Вершинка, 14 — струмок Піщаний, 15 — Кадетський гай, 16 — Скоморох, 17 — струмок Ботанічний, 18 — Мокра (струмок Мокрий), 19 — Клов, 20 — Хрещатик, 21 — Ямка, 22 — Совка, 23 — Оріхуватка, 24 — Буслівка, 25 — струмок Наводницький, 26 — струмок Голосіївський, 27 — струмок Китаївський, 28 — струмок Віта, 29 — Хотівський струмок, 30 — Дарниця, 31 — Північнодарницький меліоративний канал

Окрім цих рукавів, у давнину існували й додаткові, які поступово відмирали. Одним із них була протока Почайна, що пролягала через Оболонські луки на правому березі. Як ми показували раніше, протоки подібної конфігурації безпосередньо під правим берегом існували й нижче від Києва — у місцях контакту вод давнього Дніпра з твердими схилами правобережного плато.

Почайнинський рукав збирав значну кількість малих річок і струмків, що стікали з краю Київського плато та виходили на Оболонські луки. Серед них можна назвати Мушинку, Княжиху, Конічнинку, Коноплянку, Курячий Брід, Сирець, Юрковицю (літописний Сетомль), Глибочицю (Кудрявець) та її притоку Киянку, так званий Борисоглібський струмок та ін. (Малі річки Києва, див. також Первісна гідрологія Подолу).

Слід зауважити, що з часом назви річок змінювалися, тому наразі важко точно встановити, яку саме назву мав той чи інший струмок у певний історичний період, а також з'ясувати, чи йдеться про назви різних струмків, чи про різночасові назви одного й того самого водотоку.

За межами Оболонської (Подільської) заплави з правого берега в Дніпро безпосередньо з правобережних гір стікають також річки Либідь, Неводничі (нині в колекторі під бульваром Дружби Народів, впадає в Дніпро), Голосіївський та Корчуватський (Китаївський) струмки, які зливаються перед впадінням у Галерну затоку, а також Жуківка. Заплави цих річок були забудовані протягом ХІХ–ХХ ст., а самі річки повністю або лише в нижній течії зарегульовані.

Рис. 1.4.5. Вхід до колектора р.…

Рис. 1.4.5. Вхід до колектора р. Неводничі

Рис. 1.4.6. Либідь на листівці кінця…

Рис. 1.4.6. Либідь на листівці кінця ХІХ ст.

Либідь є найбільшою правобережною притокою Дніпра, яка бере початок і протікає в межах Києва. Її довжина сягає 14 км, площа басейну — 68 км². Либідь збирає стік із розчленованих ярами схилів Київського плато, головні кручі якого слугують вододілом між її басейном та Дніпром. Витоки Либіді розташовані в районі станції Київ-Волинський.

Рис. 1.4.7. Сучасний вигляд…

Рис. 1.4.7. Сучасний вигляд історичного гирла Либіді

Рис. 1.4.8. Геологічна будова міжріччя…

Рис. 1.4.8. Геологічна будова міжріччя Дніпра та Либіді

Живлення Либіді забезпечують також джерела в ярах: Бусловське — на Саперній Слобідці, Лукрець — під Лисою горою, Живець — під горою Бусовицею. Головні притоки Либіді: Китаївський, Скоморох, Старик, Бусловка, Відрадний, Шулявка, Кадетський гай, Клов, Совка, Звіринець, Протасів Яр. Усі вони наразі сховані в колекторах. Окрім того, Либідь у районі вул. Кіровоградської приймає струмок Совка, більша частина якого разом зі ставами збереглася, а в районі проспекту Науки — Оріхуватський струмок, що протікає переважно Голосіївським лісом.

Рис. 1.4.9. Схема водозбору р. Либідь

Рис. 1.4.9. Схема водозбору р. Либідь

Рис. 1.4.10. Нижня течія р. Віта

Рис. 1.4.10. Нижня течія р. Віта

Ще однією правобережною притокою Дніпра є Віта, яка впадає в нього на південь від Жукового острова. Річка протікає переважно околицями міста, тому здебільшого тече відкритою місцевістю, поза межами забудови. Її протяжність становить близько 12 км. Віта формується з трьох струмків: власне Віти (Малої Віти, або Хотівського струмка), що тече зі схилів Київського плато (с. Хотів, ліс біля Новосілок та Феофанії); струмка Сіверки, що витікає з району с. Лісники; а також струмка Пітиль, що бере початок у болотистих угіддях біля с. Підгірці. Усі вони зливаються біля розташованого на правобережній заплаві стародавнього с. Віта-Литовська, звідки річка несе свої води до Козачої протоки Дніпра, відділяючи на півночі острів Жуків, а на півдні — урочище Конча-Заспа.

На лівому березі існувала низка малих приток заострівного рукава Десни. Частина з них у різному ступені трансформації збереглася донині. Серед них — р. Змійка (назва наша), що впадає в Десну неподалік від Деснянської водної станції.

Рис. 1.4.11. Для р. Змійка досі…

Рис. 1.4.11. Для р. Змійка досі характерне природне блукання русла — меандрування

Рис. 1.4.12. Струмок Доманя на…

Рис. 1.4.12. Струмок Доманя на Троєщинській заплаві — приклад малої притоки

Ще один струмок (пропонуємо називати його Доманя) впадав у Десенку (нині — у затоку Доманя) нижче недобудованого опікового центру на Троєщині.

На території між урочищами В’язки та Вербняки до Десенки впадає ще один струмок (пропонуємо називати його Вербняки), який бере початок у районі Троїцького собору.

Рис. 1.4.13. Струмок Вербняки на…

Рис. 1.4.13. Струмок Вербняки на Троєщинській заплаві

Рис. 1.4.14. Нижня частина течії р.…

Рис. 1.4.14. Нижня частина течії р. Дарниці, 1988 р.

Найдовшою притокою (21,5 км) не лише київського лівобережжя, а й загалом Києва після Десни була р. Дарниця. Вона бере початок у районі с. Княжичі та колись впадала в озеро Тельбін, яке, своєю чергою, скидало воду в Дніпро. Нині ця річка перетворена на дві гілки Дарницької дренажної системи.

Рис. 1.4.15. Озеро Нижній Тельбін

Рис. 1.4.15. Озеро Нижній Тельбін

На лівобережну заплаву з району с. Щасливе витікає ще одна мала річка, позначена на мапі 1640 р. як Тростяниця. На північно-західній околиці с. Бортничі вона, приймаючи притоки з півночі, повертає на південь і тече заплавою до сучасного оз. Золоче, яке, своєю чергою, впадає в Дніпро. Саме на цій річці розташоване сучасне оз. Заплавне, яке являє собою колишню систему меліораційних каналів, використану для гідронамиву. Імовірно, що згадані вище р. Тростяниця та р. Млинна, яка згадується у 1786 р. у зв’язку з описом с. Бортничі (Рибаков, 1997), — один і той самий водотік. Це припущення підтверджується тим, що одне з озер на її заплавній трасі на південь від Бортничів досі має назву Млинне.

Зауважимо, що питання топографії та історії малих річок басейну Дніпра в Києві є темою окремого дослідження. Що ж стосується їхніх заплавних відрізків, то ми розглянемо їх у відповідних розділах другої частини нашої монографії.

До зарегулювання Дніпра заплава щовесни затоплювалася. Період повені тривав до 20, а інколи й до 40 днів. Терасові ділянки заплави височіють над урізом води лише на 4–9 м, тому їх часто затоплювали води Дніпра. Необхідно зазначити, що висота давніх водопіль у долині Дніпра, зокрема ще за давньоруських часів, мала бути нижчою через значну лісистість заплави (Романчук, 2013). Будівництво Київської ГЕС (1964 р.) порушило природний розвиток заплавних процесів. А після побудови Канівської ГЕС (1976 р.) рівень води в районі міста піднявся на 1 м. Течія сповільнилася, а весняні повені стали менш вираженими. Тим не менш, заплавна система в межах міста не втратила своєї динамічності. До створення водосховищ максимальна амплітуда коливань рівня води в Дніпрі становила 9 м, тепер же вона сягає лише 5 м. Водночас виник новий тип коливань рівня води — добовий. Він пов'язаний із накопиченням води ГЕС уночі та її спуском удень (Вишневський, 2005).

Визначено, що водойми м. Києва характеризуються досить широким діапазоном періоду водообміну — від 2 діб до понад 10 років. Значна кількість міських водойм потребує поліпшення або підтримання стабільного екологічного стану. Цього можна досягти шляхом регулювання зовнішнього водообміну водойм (Тимченко, Дараган, 2014).

Зміна гідрологічного режиму призвела не лише до згаданої вище зміни обрисів заплавних островів та урочищ, а й до припинення затоплення більшої частини заплави. Це, своєю чергою, спричинило зміни рослинності та фауни долини Дніпра, на яких ми детальніше зупинимося у відповідних розділах.

Перелік використаних та рекомендованих джерел:

Гаврилюк В.С., Речмедін І.О. Природа Києва та його околиць: Фізико-географічна характеристика. — К.: Вид-во КДУ ім. Т. Шевченка, 1956. — 70 с.

Вишневський В. І. Дніпро біля Києва. — К.: Інтерпрес ЛТД, 2005. — 100 с.

Вишневський В. І. Малі річки Києва. Видання друге, уточнене і доповнене. — К.: Інтерпрес ЛТД, 2013. — 84 с.

Малые реки Киева Лыбедь

Перлини київської околиці (Стародавнє гирло р. Либідь, Покал та Галерний острів)

Река Дарница как зеркало нашей цивилизации

Рибаков М.О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К.: Кий, 1997. — 371 с.

Романчук С.П. До історико-ландшафтних реконструкцій стародавнього Києва // Фізична географія та геоморфологія. — 2013. — Вип. 2 (70). — С. 194–201.

Стецюк В., Романчук С., Щур Ю. та ін. Київ як екологічна система: природа-людина-виробництво-екологія. — К.: Центр екологічної освіти і виховання, 2001. — 259 с.

Тимченко В.М., Дараган С.В. Сменяемость воды в водоемах Киева // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. — 2014. — Т. 4 (35). — С. 49–57.

Урочища стародавнє гирло р. Либідь. Покал, Галерний острів

Цуканова Г.О. Флористичне та ценотичне різноманіття островів Дніпра в межах м. Києва та його охорона: дис. … канд. біол. наук: 03.00.05 / Ін-т ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. — К., 2005. — 162 с.

Заика А. Кто спасет красавицу Лыбедь? Вокруг света. Украина. Октябрь. 2005. — с. 6–21.

Дніпро // Енциклопедія українознавства: у 10 т. / Гол. ред. В. Кубійович. — Париж–Нью-Йорк: Молоде життя, 1957. — Т. 2. — С. 573–574.

Максимович Н. И. Днепр у гор Киева. Краткий гидрографический и исторический очерк. — Киев: Тип. Кульженко, 1898. — С. 1–39.

Малі річки Києва

Річка Неводничі

Використано фотографії автора та ілюстрації із зазначених вище джерел.