Действие второе

Г.Ф.Квитка-Основьяненко

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Комната в трактире.

Явление I

Бутылочкин и слуги.

Бутылочкин

(приказывая поодиночке слугам).

С этим счетом сходи к Мотыгину, да требуй настоятельно, хоть бы что-нибудь уплатил; скажи, товар пришел, нужно расплачиваться. После отца много денег осталось, неужели в три месяца все спустил? Скажи, не будет кредиту, пока счета не очистит. А ты лучше иди к разливке шампанского; да забери у меня в конторе старые пробки клико; купорь и засмоливай аккуратнее, чтобы незаметно было. Ты сходи в трактир к Ферткину и купи портвейну бутылку; его хвалят лучше моего; я сейчас узнаю, чем он подправляет. Уберите комнаты: утро, пока до выхода из присутствия, может быть, кто-нибудь и зайдет.

(Уходит.)

Слуги расходятся прибирать; один остается.

Явление II

Трофимыч и Шельменко.

Шельменко

Ось бачите, як тут гарно. Я вже тут бував.

Трофимыч

Да и я бывал, да только при прежнем хозяине.

Шельменко

(приказывая).

Ануте, хлопці! Давайте мерщій водки та снідати. Подайте, будучи, оселедця, кав’яру та присипте, теє-то, кришеною цибулею. А з напитків, будучи сказать, чого б то? Кете лишень сперву пива та меду, а як прийде Охрімович, так, будучи, опісля скажем, чого на потуху.

Приносят водку и закуску.

(Шельменко садится с Трофимычем и потчевает его.)

Се солодка, цур їй, нехай її пани п’ють; оце наша ганиськова, лікарственна.

Пьют водку.

Ануте, дядюшка: та тямліть, що по першій, будучи, не закушують. Ось так; тепер кете лишень ручкової.

Пьют еще водку и завтракают.

Кушайте ж тепер, дядюшка Трохимович, ось оселедець. Гай-гай! Не тепер споминки: якби, будучи, ковбаса з часником! Хто то її живий діжде! Що то вже я її люблю! А що, дядюшка, якби, будучи, ковбасі та крила, то вже б луччої птиці і на світі б не було?

Трофимыч.

Сам ты умной человек, знашь-та, ты и писания читал побольше маво. Словеса твои умные!

Продолжают завтракать.

Ну, пан Шельменко, теперь у тебя расход. Кроме всего прочего, што Ахремич будет стоить?

Шельменко.

Та і не журюсь. Чи ви знаете, що писаніє глаголеть? Не посіявши, не пожнеш. Та ще за усю, будучи, працю відвічатиметь Микитова худоба; та хоть би і не теє, то ще Кіндрата, будучи, Шельменка стане стілько.

Пьют.

Трофимыч

(продолжая завтракать).

Да скажи ты мне, пан Шельменко: отчего ты богатей меня-та? Вот и я четыре срока галавой – ляхко оказать – и свае дела знаю, а усё не паравняюсь с табой-та. Вот третий год што ты к нам с Пирятина пришел, а уш так нажился, инда и меры нет головой и свое дело знаю порядком, а все што-то не тае. Ты же третий год што пришел к нам из Пирятина, а уш так нажился, что и меры нетуте.

Шельменко

Воно, бачите, дядюшка Трохимович, будучи сказать, усюди так водиться, від губернського та й до волосного правленія, що, стало бить, у секретарі або у писарі в ранзі секретаря – уся сила. Поки судящі собі маракують радяться, з якого кінця, будучи, узяться, а наш братчик, не розбираючи, теє-то, та все до себе і загарба, а їм, будучи, зостаються самі вишкварки. Я ж іще, будучи сказать, і так роблю, що коли мало трахвляється поживки, то так сконпоную, щоб або, будучи, полаялись, або побились, аби йшли до нас позиваться. То поки ви собі, будучи, там розпитуєте, а я собі, теє-то, обаче, і втяв та й мовчу.

(Пьет.)

Трофимыч.

А што, пан Шельменко, кабы тебя да в суд-та посадить? Ты бы и там не испортил бы.

Шельменко.

Еге! Будучи, усіх би засідателів превзойшов би! Ех, любезний друже! Будучи, теє-то сказать, планета мене підцюкала! Якби мені не теє-то, я б давно вже стілько нагарбав би, що, будучи, і в дворяни шморгнув би, як таки і багацько дехто, сиріч, з наших братчиків позаписувались. Потому що (с чванством и нараспев), теє-то, государю мій любезний, треба вам знать, я таки, будучи, на дворянство трошки закандзюбився: але – моєї рідної бабусі сестра у третіх та, будучи, була за швагером пана сотника лубенського, от що! Так бачите, будучи сказать, я трохи-трохи не дворянин. От тогді б то мені світ, теє-то, відкрився, писаніє-бо гласить: трудно стати паном, – усе піде даром.

(Пьет.)

О, горе мені! Кушайте, Трохимович.

(Наливает ему и себе стаканы.)

Трофимыч.

Эх, да што ты сделал-та? В мед да пива налил! Эка ты какой!

Шельменко.

Нічого, Трохимовичу, нічого. Се буде пивомедіє, преотмінноє питіє і для гортані дуже мудроє: цмакуючи вип’єте. Що ж? Писаніє глаголеть: щоб не сидячого татари вхопили; чого ми будем так сидіти? Базюкать нічого. Поки Охрімович прибіжить, зограймо, дядюшка, у дамки.

Трофимыч.

Да я много тебе опять проиграю, как и давеча.

Шельменко.

Та ми не на гроші, а, будучи, так. А щоб не задрімати, то будемо, теє-то, навскубки. Агов, хлопці! А подайте кете лишень сюди дамки. Гов! Чи вам там позакладало, чи що? Дамки!

Приносят доску с шашками.

А в яку будемо? Чи в просту, чи, будучи, в аглицьку?

Трофимыч.

В простую, в простую; всилу у тебя же выучился и в ету. Ну, ходи.

Играют.

Скажи мне на милость: ты, чай, не только при волости служил, а может, еще где и повыше-та?

Шельменко.

Бували ми, государ мой любезной, у бувальцях. Будучи сказать, був я і в земськом і трохи-трохи у казначейство не вскочив. Во врем’я оноє був у суді секретарем Прокіп Микитович Грошолуп. От голова була, нехай йому легенько ікнеться! Як вивчився я у нашого дяка і читати і писати, то покійний отець, узявши мене із школи, віддав йому у науку. Будучи, я був у його п’ять год за хлопця і там-то і світ побачив, а далі і в суд попав. Чого-то ми не робили! Гай-гай! Як, будучи сказать, відкомандируємо себе на слідствіє об пожежі або, теє-то, о постижно вмершому, то, будучи, навеземо усякого продукту – єй, велике слово! – возами, будучи, курей, що усякої птиці, борошна, паляниць; а сиріт грошей, тії дурниці, нагарбаємо, єлико можаху! Він то, сердека, будучи, видя мої дарованія, зділав докладчиком, затим, що я вже знаю, як, будучи, діло доложити: чи догори піднявши, чи униз спустить.

Трофимыч.

А што же ето означает: догоры али вниз?

Шельменко.

От бачите, пане Трохимович, будучи, коли несеш діло у присутствіє, піднявши догори, то, теє-то, означа, що є тут, будучи, около чого руки погріти; то вже судящі і облизуються, мов коти на сметану, і вже, будучи сказать, особоє попеченіє о подсудимих, сиріч, гм, возприймуть. Коли ж несеш, держачи, будучи, униз, ось так, то ще діла не читають, а зараз і затюкають: в острог підсудимих, у острог! Се вже така, будучи, усюду заведенція. А сю знаєте, що як, будучи, посилається діло на ревізію і, теє-то, секретар, скріпляючи, підпише та і загне карлючку, то і у повітовім, і, будучи, в генеральному, та воно і у вас так в уїздному, і у палаті, – секретар, стало бить, дивиться на тую карлючку, як, будучи, на маяк: коли, теє-то, карлючка заведена униз, – стало бить, сиріч, усе що можна узято, більш нічого зідрать, – то такеє діло і швирнуть аж геть далеко на розсмотреніє, будучи, мишам, а далі і в архиву запакують. Коли ж карлючка догори, то се, будучи сказать, означа, сиріч: узято, та і вам зосталось. По такому ділу, будучи, зараз шлють за прикосновенними і свідітелями. Такеє діло і сам секретар довгенько, будучи, читає, і судящі частенько, стало бить, прикосновенних к собі, сиріч, призивають, і прочеє, і прочеє, як водиться… Еге! Цур паліччя! Оце я і програв?

Трофимыч.

Вестимо, проиграл. Давай-тка чуб, давай.

Шельменко.

Деріть, Трохимович, що робить. Писаніє глаголеть: з пісні слово не викидається; і паки другое писаніє: нанявсь – продавсь! Нате – скубіть.

(Протягивает ему голову. Трофимыч через стол дерет его за волосы во всю руку, а Шельменко считает.)

Раз, два, ой-ой-ой, три! Буде ж, буде, пожалуста, годі! А, та здорово чуб намняли, аж сльози течуть. Запиймо абощо.

Пьют.

Нуте, зограймо ще. Що за врагова мати! Хіба ж я не виграю?

Играют.

Трофимыч.

Уж не сердись же, пан Шельменко, на то игра; проиграю – дери меня. Расскажи-тка ты мне, как ты с такой головой да не остался при суде-та?

Шельменко.

Е-ех, государ мой любезной! Будучи сказать, окаянний супостат мене підцюкнув, теє-то, підписуваться під усякії руки, а через теє, стало бить, видавать разним людям пачепортики. І, як бачите, писаніє глаголеть: не втаїться шило у мішку, то як почали злапувать то воряжок, то бродяжок, то, будучи, й знайшли, що се моє, сиріч, рукоділіє. Ото я, злякавшись, щоб моєї окаянної глави, будучи, не забрили, сиріч під христолюбивое воїнство, взяв та й помандровав з пачепортиком, стало бить, своєї роботи, та й зайшов аж, будучи, сюди. Спасибі, у вас знайшов собі милостивого і отця і, будучи, родителя! Не погубіте мене і не занапастіте у прежноє время. Та держітесь, та слухайтесь, будучи, мене, то я ж кажу: викрутимось від біди, що справник нападається, та ще, теє-то, будете й самі з хлібцем, та й мені дещо, сиріч, на онучі перепаде.

Трофимыч.

По мне, – я ни гугу, ты сам знашь. Вот только и страшно капитан-исправника, што он, лукавой, ко всему прикапывается.

Шельменко.

Сказано, що відбрешемось. Надіюсь на себе, що… Та що-бо ви дамкою шмигаєте?

(Схватив его руку с шашкою.)

Тривай лишень, се не аглицька.

Трофимыч.

Ой, виноват, виноват! Заслушался тебя да и ошибся-та, не буду! Так што хотел говорить?

Шельменко.

Оте, бачите, що надіюсь на себе: то скоком, то боком, а таки вискочу. Дарованіє у мене, будучи, іміється. Як приймусь, то в мене бумага шумить, перо скрипить, тілко, будучи сказать, щоб доставало сього, сиріч, благоденствія. (Указывает на стакан и пьет.) Тілко що рукописного прочитати не втну, хіба те, що, будучи, сам напишу; гражданське, коли не дрібне, то по верхам, не спішачи, можемо. Будучи, я на речах бойок то, не віддихаючи, так і вчищу: спробовать перо і чорнила, чи добре буде писати. А репорти то так, не линіячи, від руки так і черкаю. Читати? Гражданське, коли не дрібне, то по верхам, не спішачи, можемо. Тілько що скорописі не втну; хіба те, що, будучи, сам напишу. На речах я, будучи, бойкий; з простим мужиком, з дурнем я, теє-то, і говорить не вмію; іще таки з твоїм, Трохимович, здоров’ям і сюди і туди; а як, будучи, допадусь з начальниками та, сиріч, з вищими господами як уступлю у реч, так, будучи сказать, сам собі не надивуюся, відкіля у мене такії стало бить, премудрії слова беруться! Із москалями коли треба по-руському говоряємо: тяк што ня пайди, разляпушка, цур таво табє, чяго табє нада-треба. премудрії словеса беруться? А вже як попаду москаля та, будучи, почну над ним глузовати? Стоїть, сердека, ні пари з уст, тілько баньки повитріща, та й дивиться, мов баран, і не тямить нічого, що йому докладаю. Вже на докладки я лихий. А коли де треба, то, будучи, і по-руському говоряємо: «Ню, штьо, разляпушка? Штьо табє нада-треба? Да ня пайди; цур таво табі». Еге, а що? Пісень московських дещо тямимо; от якби і сю.

(Запевает.)

«Чым я тебе огурчыла, ты скажы, моя – эх! – дарагая», або хоть і сю: «Гывушка, гывушка, зеленая моя, а що же ты, гывушка…»

(Закашлялся.)

Ех, лихо його матері, щось гласу нема.

Трофимыч.

Да ты никак в больших школах учился, што часто из писания говоришь?

Шельменко.

Та се… (смеется) ге-ге-ге-ге! Се я ману пускаю.

(Вздыхает.)

Був у мене, будучи, приятель, де то, теє-то, будучи сказать, обрітається? Дуже з великим розумом! Що воно таке і відкіля, я таки, теє-то, і не знаю. Чого-то воно не знало! Будучи, було як заговорить-заговорить, а далі як забелькоче, що і врагова його мати зна що він кае-говорить, нічого і не второпаєш, неначе, сиріч, по-молдаванському. А читать? Так там його нечистий умудрив! Будучи, як возьме гражданське, так так і глита, так і глита, мов ваш, нехай здоров буде, мурло галушки. Так він-то, будучи сказать, узявши, учив мене на щотах та і кае-говорить: ти, Кіндрате, ось так роби, як і ми, вчені, робимо: що знаєш, чого не знаєш – про все бреши, буцім знаєш, та й здайся на писаніє, та й прибреши яку хоч нісенітницю, буцімто писаніє глаголеть; то кае-говорить, тії дурні, що будуть тебе, будучи, слухати, – не до вас, Трохимович, мова, – та й будуть думати, що ти, кае-говорить, з великим умом і буцімто справді з писанія глаголеш. Ось як воно є! Ну, теє-то, обаче, та що се так?

Трофимыч

(смеется).

А ну-тка, ходи, ходи!

Шельменко.

Йо, га що се за недобра мати? Се ви мене, будучи, приперли! Отака ловись! Оп’ять програв! Що ж: скубіть, Трохимович, та не дуже, будьте ласкові, не дуже.

Трофимыч.

Ну, пан Шельменко, держи чуб-та!

(Дерет его за волосы.)

Шельменко.

Ануте: раз, ой, два, ой-ой, три!

(Вырывается.)

Ой-ой-ой, і в школі так не м’яли чуба. Цур йому!

(Швыряет от себя шашечницу.)

Не хочу вже грать. Нуте, або ж випиймо чого абощо – для ради скуки.

Трофимыч.

Будет, пан Шельменко. Одно то, што некогда, да и сумы твоей жаль.

Шельменко.

Поздоров боже, будучи, покійника Микитового батька! Назбирав чи трохи; буде, теє-то, чим пом’янути і його, і неню, і Микиту, як уб’ють на війні. А тут ще не багацько пропили.

(Считает бутылки.)

Два золотих; оце двадцять дев’ять, двадцять десять – тридцять їх; оце три копи, та оце сорок алтин, от і сім кіп. Та ще й пари карбованців не продули. Теє-то, будучи сказать, а вип’ємо, обаче, лишень ренського, сиріч, на потуху, поки Охрімович прийде. Воно дуже гаразд буде.

Трофимыч.

Как хотишь; разве уж что по последней.

Шельменко

(кричит).

Агов, хлопці! А подайте кете ренського!

Явление III

Те же и Бутылочкин приносит бутылку вина.

Шельменко.

А що то? Ренське? А кете лишень сюди.

Бутылочкин

(отдает).

Преотменное; только смотрите, не дорого ли покажется? Два рубли бутылка.

Шельменко

(чванясь и стараясь говорить по-русски).

Та штьо ти нас лякать став, чи штьо? Падавай, брат, яго сюди, атвічаю грашами. Та штьо ти пра нас думаєш-тя? Ми і донськеє тягнули-стя. Забув єси, як, будучи, у прошедшім наборі з паном совітником очередниї списки, теє-то, стало бить, повіряли; так тогді не один десяток усякого напитку у тебе перекуштовали я тобі не один десяток рублів заплатив?

Бутылочкин.

Э, помню, помню. Кажись, ты… Канальин, что ли?

Шельменко.

Може, пан Шельменко. Забув єси, мось-пане!

Бутылочкин.

Так, так, Шельменко. Чрез столько времени как и не забыть. А помню только, что твоя фамилия ругательная.

Шельменко

(все сердится).

Вона, будучи сказать, не ругательна нітрохи, отця мого звали Терентій Шельма а так іде від отця.

Бутылочкин.

Ну полно, пан Шельменко, не буду уже; прости меня, ведь я пошутил. Хочешь ли выпьем по стаканчику пуншику. Я же, пан Шельменко, не сердись. Я с тобою пошутил. Хочешь ли, выпьем по стаканчику пуншику? Я уж вас попотчую, только не сердись.

Шельменко.

Оце річ до діла, і я вже не серджусь. А нехай подадуть пуншику. Та мені, братику, коли ласка, будучи, з кизляркою; я хранцюської не п’ю. Ну, коли так, то я вже, будучи, і не серджусь. Та мені, братику, коли ласка, то нехай подадуть, теє-то, з кизляркою, – я хранцюзької не п’ю.

Бутылочкин.

Этка какой: еще с причудами. Вота еще с какими причудами!

(Уходит.)

Трофимыч.

Не многа ли будя. Как явимся у набор? Не много ли будет-та? Как явимся в прием?

Шельменко.

Таки нічогосінько: явимось та й явимось. А для куражу треба, щоб не орябіть.

Явление IV

Те же и Чаркодуев.

Чаркодуев

(выглядывая в дверь).

Вы здесь, вселюбезнейшие?

Трофимыч.

Здесь, здесь, Ахремыч. Просим милости.

Шельменко.

Просимо до беседи. А що? Як?

Чаркодуев

(посматривая на завтрак, вздрагивает).

О, да и холодно же!

Шельменко

(потчивает его).

Нате ж, пийте.

(Подвигает ему стул.)

От вам дзиґлик, сідайте, щоб ніхто вам не мішав кушати.

Чаркодуев

(с жадностью ест, запивая часто водкою).

Вот это хорошо, кто до сего времени постил. Десятый час…

Трофимыч.

Так вот уш нам пора и в прием.

Чаркодуев

(продолжая).

Нет, еще можно… (пьет) можно провести время, мало приве… дено рекрут, и губернатор прислал, что когда в 11 часов не будет, то и без… него принимать. Вот это для… вас и очень хорошо.

Трофимыч.

А што же тогда хорошего?

Чаркодуев.

Тогда… советник… будет принимать. Что ни подай – подпишет, кого ни представь, не разбирая, кричит: лоб!

Шельменко.

Оце б то нам, будучи, на руку ковінька. Чи все ж зробили?

Чаркодуев

(отодвигая тарелки).

Все, все отделано.

Шельменко.

А почистка, будучи?

Чаркодуев.

Все чисто. Теперь только остается…

Шельменко.

Ануте, нуте, що там зостається?

Чаркодуев.

Выпить.

Шельменко

(поднося вино).

Та отже, будучи, і випить. А діло?

Чаркодуев

(показав пустой стакан).

Видишь – как не бывало!

Шельменко.

А діло?

Чаркодуев.

За тем дело, что надо выпить.

Шельменко

(еще наливает).

Та нате ж, ще пийте. Та кажіте, будучи, про діло: що ви там, чи все, теє-то, до сенцю зробили?

Явление V

Те же и Бутылочкин приносит два стакана.

Чаркодуев

(выпив стакан с вином, берет у Бутылочкина пунш).

А что это?

(Отведав.)

Вот вещь! Это честно и обдуманно.

Бутылочкин.

Что ж? Подать, видно, третий? А?

Шельменко.

Подайте. Бачите, треба-нада, будучи, гостя попоштувать. Се вже, теє-то, на мій щот.

Чаркодуев.

Да я и еще попрошу. Ваш дом, вселюбезнейший, ведь о четырех углах.

Бутылочкин.

Вот люблю приятеля! Придерживается старины, все с поговорками

Чаркодуев.

Куда старина годится! Нынешний наш просвещенный век все усовершенствовал. В старину и сочинители писали: братья, рюмки наливайте! А нынешние образованные все уже твердят и пишут о чаше, а о скучной рюмке и помину нет. Теперь мы и пьем аккуратнее, и смеемся над стариною.

Шельменко.

Хіба ж у вас, у москалів! А у нас, будучи, добре було в старовину! Чого ми не затямлимо, а батьки, теє-то, розказують. Кажуть, що як було, будучи, зійдуться та зараз і стануть пити: наперед по чарці, та зараз і по парці; а далі оп’ять по п’ять, та, не віддихаючи, усім по сім, та тут же і на закуску по одній. Ох! Було таке добро, та давно!

Чаркодуев

(вздохнув).

Блаженное было время для Малороссии! Теперь и там кабаки. Ох!! Ох, горе мне, грешному!

Трофимыч.

А што я вам скажу. Когда пить, так пейте, а когда дела делать, так пойдемте. Уш время. Можем и после прийти.

Шельменко.

Они річ до діла. Ходім мерщій. Нате ж вам, Омелянович. А скілько, будучи, вам?

Бутылочкин.

Для приятеля счет невелик. Двенадцать рублей. – шесть рублей.

Шельменко.

Оце зідрали! Неначе з панів. Нате ж вам. Та, будьте ласкові, будучи, не дражніте вже мене, а то, теє-то, опісля не здивуйте. Та кажіте-бо, будучи, Охрімович, що наше діло? Щоб нам не сором було.

Чаркодуев.

Ох, вселюбезнейший, все кончил. Да так умудрился, что еще ни одна почистка гак гладко не была сделана. Примета добрая!

Шельменко.

Так покорно ж вам благодарствуем, спасибі, дякуєм.

Чаркодуев.

Неужели только?

Шельменко.

Та як се можна? Приходьте, будучи, до нас обідати, та тут і розплатка.

Трофимыч.

А обедать будем в харчевне.

Шельменко.

Як се вам, дядюшка, будучи, не стидно, сиріч, у харчевні обідати з мужиками? Чого тут базікать! Будучи, сюди ж і прийдемо; тут обід добрий і, будучи, напиточки мудрі. Ходім.

Трофимыч.

Пойдем, пойдем, пора.

Уходят все.

Бутылочкин

(один).

Вот нынче каковы времена! Волостной писарь, мужик, да еще и хахол, имея деньги, стыдится быть вместе с своими братьями и тратит деньги на вкусный стол и дорогие вина. Правда, возьмем и выше его. Никто не придерживается своего круга. Бедный старается поравняться с посредственным, посредственный с богатым, богатый с богатейшим; все желают быть выше и более, нежели они есть. И говорят, что мы-де стремимся к просвещению. Час вам добрый!

Конец второго действия

Примітки

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 1, с. 280 – 288.