У тебе самого є свій розум

Переклад Я. Головацького

Козел унадився у город: бувало як тілько пастухи виженут свою бутею, то мій цапок зразу як добрий іде, головою покивує, бородою потрісує; а скоро хлопці присядут де у яругу, камінчиками бавитися, то мій цапок простісінько біжит в капусту. Раз пішов він був тою же знакомою дорогою, іде собі та пофиркує. На той час відбилася дурна вівця від череди, зайшла в бур’яни, кропиву та лопушник, стала та й блеє і оглядаєся, чи не знайдеся який добрий чоловік, що би єї вивів із тої біди. Увидівши кізла, урадовалася як рідному братові: дійду, каже, хоть за ним, чей він мене виведе; тадже мені не першина за ним іти, у нас наперед череди також в-одно козел ходит, за ним іди сміло.

Пішла наша овечка, учепившись кізла; він через рів, і она через рів; він через тин – она собі через тин, та й забрела з ним в город. Сего разу заглянув якось-то огородник ранше в свою капусту, та й зобачив їх: вхопив предовженну хворостину, та пустився до непрошених гостей. Козел, метчіший, успів перескочити назад через тин, драпнув та й пішов собі у чисте поле; а бідна овечка замоталася, стала кидатися з перепуду на всі сторони, та й попалася. Не жаловав же і огородник своєї хворостини, зовсім ю поломав на бідній овечці, так що уже она стала кричати не своїм голосом, а помочи нема кому. Наконець огородник, подумавши собі: який гаразд! ще уб’єш дурну вівцю, та потому господар напастоватиме – та вигнав єї ворітцями, але ще таки на дорогу парну в як вздовж добре хворостиною.

Прийшла вівця до дому, у череду, та й плаче на кізла. А козел каже: а кто тобі казав хвостом за мною бігати? Я пішов, та на свою голову, то й мій одвіт; коли мужик мені випарит боки, то я ні на кого не буду плакати, ні на господаря, чому дома не годує, ні на пастуха, чому не сокотив мене, та уже буду мовчати та терпіти. А тебе за чим нечистий поніс за мною? Я тебе не кликав.

І козел, хоть ледащо, злодій, – правий в сім ділі. Смотри кождий своїми очима, розбирай своїм умом, та іди туда, куда лучше. І у нас також так буває: одні пустится на який-будь гріх, а другий, дивячися на него, ну ж собі за ним, а потому, як попадеся в біду, нарікає на учителя свого. А чи ж у тебе самого не було свого розуму?

Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 162 – 164.