3. [Границі з сусідніми народами]
Яків Головацький
На западній стороні від польського народа потягніт лінійку на якій лучшій карті від містечка Пивничної над рікою Попрадом полуднево від Грибова, Горлиць, Жмигорода і Дуклі ко вершинам річки Любатівки [?], від туди обвівши колом Риманів к містечку Заршині, від того лівим берегом ріки Сяна коло Динова дальше по ріці Молочці (Млечка) до Вислока і устя єго в Сян; відти лівим берегом Сяна поза Лежансько к російським границям, і оп’ять на правім берегу Сяна над рікою Танвою єсть населення руське.
За тою лінійкою знайдете ще руських жителів в кількох селах під Решовом в цілім трикутнику межи рікою Вислоком а потоком Березовою (Brzozowa); також і за Попрадом є чотири руські села: Шляхтова, Чорновода, Білавода і Явірки (або Билавода, Явирки по їх дивному виговору). Дальше нема вже руських сіл, хотя границі воєводства руського (видится і давного княжества перемиського) простиралися по самий город Решів, і ще декотрі імена сіл свідчат о бувших там русинах, н. пр. Руська Вєсь, Русінов, Воля Русіновська, Лукавець, Побідна (Pobitna), Полом’я, Солонка, Лутча, Манастерж, Чермно.
Трудніше потягнути границю русинів від волохів на Буковині, бо тут єсть обичай, людей благочестивого ісповідання називати волохами, межи котрими єсть багато таких, що в перших від бранки військової слободних літах австрійського пановання з сусідніх округів на Буковину перейшли і благочестіє приняли; легко їх розпізнати по імені, і хоч по волоськи розуміют, однакож їх бесіда домашня єсть тілько руська. Від 1830 року заведена на Буковині бранка військова положила пеню сим переходам, а трудами руського духовенства повертают цілі родини до русько-уніятської віри. Взагалі становит ріка Прут природну границю межи русинами і волохами.
Ще трудніше в Угорщині означити з докладностью границі русинів від мадярів і слов’яків, бо тут мешкают всі тоті народи в одній області, не рідко і в однім селі. От мною означена границя: від вершка Чевчина і Кукольника по Тисовій віти, где є послідні руські села Поляна, Руськова; від Вишови лівим берегом Тиси до Вишкова (Visk) ко всходові через полудневу часть Угоцької столиці до Війлока (Ujlak) і Варіова (Vari); відтіль через Латорицю до Капошап (Kapos) і на північ коло Михаловець (Nagy Mihalv) горі, полуднево від Пряшева (Eperies) по ріці Ториці к долині попрадській.
Я нарисував сю границю по тому, що в сих сторонах мешкают русини виключно або по крайній мірі в більшості, хотя жителі русько-словенського ісповідання живут в многих селах розсипаних по Тисі і Горнаді аж до устя сеї послідної. а відтак к Татрам. Тілько чотири всхідні столиці і Крайняне заховуют вірно знамена малоруського нарічія, значит русини займают цілі столиці Мармарошську, Бережську, Угоцьку і Угварську з північними сторонами Земненської, Шариської столиць. Дійсно находятся єще поза руські області в чисто-мадярських столицях дуже багацько міст, показуючих русько-словенське походжень, н. пр. Орос, Ороси, Руська (Totfalu), Теребіж (Terebes), Богдань, Богач, також в Семигородськім княжестві є ріки Бистриця (Besztercze), Красна і села Прелука, Добра, Богдань, Бред, Тиха, Топлиця і пр. Суть то ясні докази о колишнім словенськім населенню, суть они остатками з давної єрархії св. Методієвої!…
В Галичині займают русини переважно 12 всхідних округів, так що їх можна назвати руськими. В них Русь, яко первісні жителі, становлят саме ядро населення; інші народи, яко пізніші населення і прихідці, вміщаются по одиноких селах, городах, або в службах державних і пр. І так межи 3.000.000 душ загальної людності сих 12 округів є 2.000.000 русинів. В Ряшівськім, Ясільськім і Сандецькім окрузі лишень в декотрих сторонах русини числом перемагают; інші західні округи замешкані мазурським народом.
О Буковині мусимо згадати, що окрім кількох тисяч уніятських русинів майже половина благочестивих приналежит тому ж народові, бо тут не тілько у селян і міщанства, але також у многих панів боярів єсть руський язик народним, придворним і просвіченим біля простого волоського; другі знов говорят зарівно по руськи і волоськи.
Мушу також і тоє тут замітити, що при численню поляків я більше глядів на віроісповідання ніж на походження і народність: бо в Галичині звичайно той тілько називаєся русином, кто ісповідує віру гречеську; як тілько перемінит свій закон на римський, що і тепер часто лучаєся, той разом перестає бути русином і називаєся поляком. Взявши по походженню і народності, число самих правдивих поляків доконче зменшило би ся до третини, бо польських населеній (колоній) в давнім воєводстві Руськім було невелике число в відношенню до руського населення, а нинішня шляхта по більшій часті походит від давних руських княжих і болгарських родин, которі звісним в історії способом поляшилися.
О польських населеннях можна сказати, що буде їх кілька-десять тисяч душ по селах, особливо в Самбірськім (около Самбора від королеви Бони населених), в Перемиськім, Жовківськім, Львівськім і інших округах, которі заховуют свою народність. Прочі же у русинів мазурами прозвані, по руських селах розсипані прості люде, суть тілько ісповідання рівного з поляками, але говорят по руськи, часто окрім «Отченашу» і «Niech będzie pochwalony» не знают ані єдного слова польського і впрочім ані строєм ані вдачою ні обичаями не розличаются від Русі. Таких мазурів єсть велика скількість по городах і містечках, которі ледви не самісінькі мают костели і багато вивіновані парохії латинського ісповідання.
До польського народу числятся всі панове дідичі, їх придворні слуги і урядники, і немале число цісарських урядників, особи висших станів, також багато ремісників, артистів і пр. Хотя й в Галичині єсть ще більше число дворян руських (може бути одна половина загального тут приведеного числа, окрім слободних хліборобів, т. зв. князів, бояр, солтисів і пр.), однакож властителя більших маєтків не подиблете вже нині ані одного русина, всі они зляшилися. Крім звісних княжих, графських і шляхетських родин, которі вже давно приняли народність польську, ще і послідніми часами, ба таки і в нинішнім [19] столітті, змінивши віру, відреклися народності руської заможні і знакомиті родини Потоцьких (Каньовських), Комарницьких, Левицьких, Папарів, Туркулів і пр.
Утративши все, що становит народність, не було нічого, що би могло в’язати їх до однородців. Не в’язали їх вже святі узи вітчини, бо у них була Польща вітчиною, которій за власні користі і свободи а з кривдою спільного народа все жертвовали; не в’язала їх народна словесність, котора понижена, ніким не спомагана ані охоронювана, ограничалася на самих духовних писателях; ні рідний язик, позбавлений первісного свого достоїнства, випертий з урядів і шкіл чужоземними говорами; їх не в’язали ні отцівські закони і права, бо і ті перемінилися в польські; ще одна віра удержувала упадаючу народність, але з часом все тото перемогло над посліднім забитком народності і вдіяло, що такому розстроєному чоловікові недоставало тілько змінити віру, тогді сейчас відрікався всеї народності і ставався пристрастили ляхом і загорілим гонителем своїх земляків, которі знов всіми перекинчиками цуралися.
Німці, по більшій часті державні урядники, ремісники, артисти, купці і пр., жиют по городах; але є також в кождім окрузі по кілька сел, населених сим народом.
Що до військовості розділена Галичина на 13 полків піхоти, один баталіон стрілецький, 6 полків легкої і 2 полки тяжкої кінниці, разом 50.000 мужа. Служба військова (капітуляція) призначена від 1 січня 1845 на 14 літ, т. є. 8 літ в лінії а 6 літ в резерві.
Русини суть особливо к військовій службі придатні, понятні, слухняні, терпеливі і витривалі на всякі труди; они суть взором по всіх гарнізонах австрійського володіння: хотя старшина більшою частіш по польськи, чеськи або по німецьки з простими вояками говорит, предсі русини легко виучуются правил і оборотів воєнних і повнят строго і вірно свою службу. Дезерції з руських полків відносно до других рідко лучаются, но тим частіше підпадают смертельній непереможній тузі за рідними сторонами.
Примітки
Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 307 – 312.