До пчоли

Іван Гушалевич

Пчілко моя, пчілко,

О мушко скваплива!

Летиш весной в поле –

О, лети щаслива!

Гляди за пожитком

По родимой ниві,

Нім вітри росицю

Ізженуть бурливі.

Своїми лугами,

Пчілко, пролетися

З обножей домоньку,

Пчілко, повернися;

Росой українськой

З берегів дніпрових,

І росой галицькой

З берегів дністрових,

З-над Прута, з-над Сяна,

З Бескидів високих

Оживляйся, пчілко,

В трудах одиноких!

Та забрини, пчілко,

Любо, солоденько,

Чей раз озвинеться

Всіх братців серденько.

Чей уж озвинеться,

Покине дрімати

І родимим словом

Іметь раз співати.

Не журися, пчілко,

Як тя повітають,

Люди темной ночі

Всім днесь ся цурають.

Не для них то слово,

Родиме, святоє –

На смерть би го дали,

А вскресли чужоє;

Не лякайся того,

Но жальцем маленьким

Як мож не давайся

Ворогам тяженьким.

Тепер, моя пчілко,

О мушко скваплива,

Лети ж весной в поле,

Да лети щасливо!

Примітки

Вперше надруковано у тижневику «Пчола», 1849, № 1, с. 1. Вдруге з незначними змінами надруковано у вид.: Гушалевич І. Цвіти із наддністрянської левади. Львів, 1852, с. 73 – 74.

Подається за вид.: Гушалевич І. Цвіти із наддністрянської левади.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 493 – 494.