Поезія праці
Василій Сонцвіт
«Молодість», книга М. Хвильового
Коли б мені сказали схарактеризувати в двох-трьох словах книжечку поезій Миколи Хвильового «Молодість», то я сказав би: «Це поезія метальообробчої індустрії».
Такої суто робітничої по духу книжки у нас ще не було, бо відчування робітника, а не споглядача праці, в копальнях та на літейних заводах ще ніхто не передавав. Час для такої праці тепер.
Ширше сказати – «Молодість» – це книжечка праці, поезія якої витримана в найбільш ясно накреслених тонах. Творив Хвильовий її до «Електричного віку», але на мою думку й відчуванням вона більш пролетарська, більш одноцільна – цілком без літературних впливів і традицій української поезії (за винятком пари віршиків), які помічаються volens nolens y «Досвітніх симфоніях». «Молодість» – вузенька, не заглиблена, без широких перспектив, які виступають у «Досвітніх симфоніях» – зате вона ясна, як кришталь.
Перший вірш у «Молодості», так би мовити програмовий, де змальовано розрив Хвильового з селом, бо міцніший був поклик заводу, рудні й вони перемогли.
Цегельні, цукроварні
Хапайте неба смак –
Ківші несу з броварні
І блискавку-маяк.
Родився я у клуні,
В степах мантачив сміх,
Виховувався в буйних
Просторах золотих.
Але колись заводи
Покликали міцніш
І я в лани, городи
Встромив забуття ніж.
Поручкався з телицею,
Коню, волам вклонивсь
І до заліза й криці
Хлопчиськом покотивсь.
Бурлака, молодий хлопчисько пішов шукати долі на завод (форма така народна відчувається наче з пісні про Ярему: «Літом я родився в полі при огні…») Взагалі Хвильовий один з поетів, що вийшли з глибин народу й народної творчости і книжність, якою він іноді блискає, не може, й не вислоняє тієї кінетичної сили народної творчости, що весь час проривається з творів М. Хвильового).
Пішов хлопчисько – жебраком, залишив «степ рясний». Мати (може це мати-земля, широкий лан) жалкує свого сина. На це відповідь:
Не шкодуй, моя мила мати,
Що я степ рясний залишив –
Я говірку свою кострубату
Заплітаю в русявий кужіль.
Ледве ранок тремтячий, рожевий
Оголити темряву підскоче,
Я, як сонце безкрайо веселе,
На завод положу свої очі.
І так відчування Хвильового – відчування різного роду праці. Навіть всі образи книжки «Молодість» мають в собі елемент праці. Коли він малює, цебто коли –
По даху мій квач пливе,
Пливе, пливе, пливе…
Чую…
Неначе поруч хтось зі мною
І ніби другий
Квачує іншою рукою…
Незримі рухи…
Стій!..
…І розсміявся раптом дзвінко:
То пензель – промінь золотий
В покрівлю заздро з чохом дзінькав.
Тут картина-образ, де промінь сонця так само малює по даху, як пензель. В прекрасному віршові «Пісня громовиці» образ дощу відчуває поет як шиття кравця, де бульки – голки, а дощ – білії рядочки під стьобанням голки «Вперед, вперед! бігом, бігом!..»
Це тому, що Хвильовий поет індустрії, він любить –
По машинах очима плигать…
Все полапать, пізнать,
бо для нього «життя, громострільний коваль». Соняшну силу Хвильовий відчуває так:
Рудії соняшні м’язи
В обіймах міцно тиснуть – тиснуть…
А вагу спеки (знову елемент праці!)
Гнідої спеки оберемок
Лежить у мене на спині.
Найбільш характериними для цілої книжки треба визнати вірші, де показана краса фабрики і праці в заводському оточенні, написаними з любов’ю людини рідної тим обставинам, де поезія метальообробчої індустрії найшла свого співця – це «Біля коксової печі» й «Молотки».
Зате найбільш досконалим як формою, так змістом, образами, багатим алітераціями й психологічно правдивим віршем з цілої книжечки треба визнати «Швець працює». Він такий простий, але такий близький кожному не тільки шевцеві, але й тому, хто приходив до швальні, а майстер, працюючи, казав:
Це я вам –
Чобітки…
Образи праці і радість, справжня радість, що заражає. Алітерації, звуконаслідування:
Дратва шиє, шаркотить,
Шешел в шварі… Шив я, шив я…
Вклеєно в книжку недоречі лише два уривки, на які раджу читачам уваги не звертати – це імажиністська кухня та ще й штучна. Вона чужа для Хвильового, бо він поет з душею робітника, що стоїть на грунті народної творчости, беручи з її невичерпного резервуару. Книжка «Молодість» найбільш пролетарська (робітнича) зі всіх, які з’явились в українській літературі за часів революції.
Василій Сонцвіт
Примітки
В. Сонцвіт [Поліщук Валеріян] Поезія праці. – «Шляхи мистецтва», ч. 2 (4), Харків, 1922, стор. 61 – 62.
Подається за виданням: Хвильовий М. Твори у 5 тт. – Нью-Йорк: 1986 р. т. 5, с. 373 – 376.