Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Початок літературної творчості

Роман Горак

Це, так би мовити, офіційне навчання Б. Лепкого, яке багато дало для розвитку його творчої індивідуальності. Було й неофіційне. Разом із ним на вулиці Шкарповій, куди переїхала мешкати П. Пелех, оселяється студент Політехніки, син Карпенка-Карого Юрко Тобілевич та двоюрідний брат Клим Глібовецький. Клим ознайомлює Б. Лепкого з основними напрямами новітньої філософії, зокрема захоплює його філософією Ніцше, зрештою, ненадовго. Юрко Тобілевич, як можна і передбачити, захоплює театром. Від нього дізнається про самопожертву українських акторів. Юркові завдячує і тим, що, як твердять друзі, розвинувся майже хворобливий потяг «до краси і завершеності». І коло друзів Б. Лепкого також артистичне: Северин Паньківський, Микола Вороний, О. Мишуга, О. Нижанківський, С. Крушсльницька.

Належав до студентського товариства «Ватра», до хору «Боян», упорядковує бібліотеку «Просвіти», разом з І. Нагірним, С. Яричевським та О. Лаврівським організовує товариство «Сокіл». Грає у театрі на професійній сцені, зокрема у виставі «Дай серцю волю».

Він – душа товариства. Всюди бажаний, без нього не може обійтися жодна вечірка.

Усіх дивує, де на все бере час. Мало хто знає, що після отих вечірок, концертів, театру він ночами працює над собою. Уперто, з олівцем у руках, студіює Байрона, Шеллі. На маргінесі кожної з цих книжок – переклади віршів українською мовою. Шукає пластику слова, витонченості виразу й образу, нарешті студіює римування. Усе це потребує неабияких сил. Його переклади з цих поетів, з якими виступив на одній вечірці, отримують, як повідомляла газета «Діло», визнання уповні. Не поспішає з публікацією.

Заходи, в яких він завжди перший, навчання в Університеті, театр, виступи та безсонні ночі роблять свою справу. Розладнана нервова система, гостре запалення очей, яке погано піддається лікуванню. УЛьвові залишатися нема чого. Батько кличе додому. На нього чекає робота суплента («помічного» вчителя) у Бережанській гімназії. У Жукові після приїзду знайомиться з Іваном Франком, який сперечається з батьком стосовно трактування образу Мойсея у відомій картині «Мойсей», що нині у Преображенському соборі у Львові. Франко прохоплюється, що незабаром створить свого «Мойсея»…

У Бережанах застав ще учнями своїх колишніх однокласників. Викладає українську мову та літературу. Всі захоплені. Сучасники свідчать, що тутешня молодь уперше почула гарний і розумний виклад предмету. Б. Лепкий – прекрасний декламатор, лекції пересипає віршами поетів, про яких розповідає. І знову повторюється ситуація, від якої утік зі Львова. Він стає центром уваги Бережан. Усюди прошений, усюди бажаний. До нього не тільки прислухаються у місті, а й приглядаються: в якому «анцугу» сьогодні пан професор прийшов до школи, чи модна краватка. Для роботи – ночі. З’являються перші публікації. «Зоря» у 1895 році публікує вірш «Світ за очі», «Діло» – ескізи «Шумку» і «На палєті» та оповідання «В лісі».

Ночами пишеться і студія про М. Конопницьку, яка друкується у «Звіті дирекції ц. к. гімназії у Бережанах за 1898 р.», драма «За хлібом», яка так і не була опублікована, але її часто ставили на сцені, аматорській та професійній, а ще низка оповідань, які й склали основу першої книжки Б. Лепкого «З села», що в 1898 році була видана в Чернівцях накладом редакції «Буковини». Наступного року у Львові накладом відомої української видавничої спілки виходить збірка оповідань «З життя». Обидві збірки помітив І. Франко, який відзначає у них м’яку меланхолію і незаперечний талант.

Інші критики зауважують у цих збірках нахил Лепкого до естетизму, який, на їх думку, автор уміє поки що «обуздати». Від Богдана Лепкого громадянство вимагає поезій на патріотичну тему. З цим завданням справляється успішно. Пише до дат і ювілеїв. Започатковує цикл віршів, присвячених Т. Г. Шевченку, які опісля входять у різні альманахи та збірки, приурочені пам’яті Кобзаря.

Другого лютого 1897 року одружується у Коломиї з дочкою Миколи Лепкого Олександрою Лепкою. Двоюрідною сестрою.


Примітки

Подається за виданням: Дзвін, 1990 р., № 10, с. 82.