У Кракові

Роман Горак

Завдяки постійним атакам українських послів Державної ради у Відні при Краківському університеті відкривається лекторат української мови та літератури. Тут планується могутній форпост української культури. Довго підбирають такого кандидата, який міг би захопити аудиторію своєю ерудицією і викликати в неї бажання вивчати цей предмет. Зовнішність та вік – «пожадані». Вибір падає на Богдана Лепкого. Посол О. Барвінський і К. Студинський кращої кандидатури і не бачать. Для Лепкого – це виконання обов’язку.

Від того часу починається його вимушена еміграція. О. Барвінський та К. Студинський стають опікунами молодого письменника. Зрештою, опікунство О. Барвінського, відомого творця «Нової ери», його угодовська пропольська та проурядова політика, яка конфронтувала з прогресивними українськими силами, призводить до того, що нелюбов, якою громадськість оточила шановного посла, автоматично переноситься на Б. Лепкого – делікатний за натурою, він не міг відмовити опікунові у співпраці з реакційним «Русланом». Лепкий бачить в О. Барвінському товариша Кониського та Куліша, вірить йому.

Краків після Львова – другий центр культурного життя Галичини. Як і можна було передбачити, Б. Лепкий потрапляє у стихію, яка захопила його ще перед тим у Львові. Наближається до «Молодої Польщі» та ідей модернізму. Його приїзд до Львова на святкові канікули молоді поети сприймають як прибуття «амбасадора» західноєвропейського модернізму й культури.

Він у важкому і неприємному становищі. Громадськість картає його за зв’язки із О. Барвінським, молодомузівці зі Львова рекламують його як свого ідейного натхненника, Франко громить у пресі молодомузівців, критика, особливо частина її, яка прихильна до молодомузівців, громить Б. Лепкого і вимагає, аби перестав займатися суспільною тематикою, бо «вона принижує рівень модерного мистецтва». Громадянство вимагає саме суспільної тематики і віршів патріотичного звучання.

У Кракові нема вільної хвилини. З ранку до вечора лекції то в університеті, то в гімназії святої Анни та в гімназії святого Яцка, жіночі курси, учительський семінар. Публікація творів не приносить нічого, щоб покрити хоч кошти за саму публікацію. Вічний нестаток, тобто такий нестаток, який хронічно переслідував кожного українського письменника. Не минув і Лепкого, хоч зовні виглядає усе навпаки. Молодомузівці бачать у ньому пещеного пана…

Тільки в листах до К. Студинського звіряється, в якій скруті він опинився. На щастя, ці листи збереглися і готуються до видання ЦДІА УРСР у м. Львові та Інститутом суспільних наук АН УРСР. На творчість – ночі. І – дивовижно: якраз у цей період одна за одною виходять його збірки поезій, оповідань, критичні та літературознавчі розвідки. У 1901 році – накладом А. Хойнацького, відомого галицького видавця, та заходом К. Студинського збірка «Оповідання», друга збірка оповідань «Щаслива година» та перша поетична збірка «Стрічки». У 1902 році – збірка поезій «Листки падуть», «На послухане до Відня» (видавництво «Просвіта» у Львові), «На Тарасовій могилі» (у м. Тернополі), яку Б. Лепкий назвав «річчю сценічною», збірка поезій «Осінь», що вийшла в Коломиї власним накладом.

Видання наступних років багаті на назви, тираж та обсяг. Оповідання «У глухім куті» (видавництво «Просвіта», Львів, 1903 р.), новели «В горах» (наклад А. Хойнацького, Львів, 1903 р.), поезії «Нова збірка») наклад А. Хойнацького, Львів, 1903 р., («На чужині» (Львів, 1904), літературознавча праця «Начерк історії української літератури», що вийшла в Коломиї без зазначення року й обіймала огляд літератури від давнього часу до нападу татар (згідно з оголошеннями преси, книжка вийшла в 1904 році). Подальша книжка цієї праці – «Від нападів татар до Котляревського» – вийшла в 1912 році.

У Львові 1904 року вийшла «Читанка для середніх шкіл із польським язиком викладання», 1905 року – збірка поезій «Над рікою» (накладом Р. Гординського), збірка оповідань «По дорозі життя» (наклад М. Петрицького). У тому ж році у Кракові вийшов визнаний знавцями найкращий переклад польською мовою «Слова о полку Ігоревім», який здійснив Б. Лепкий, «Кара та інші оповідання» (наклад української видавничої спілки, Львів).

На цей період припадає і знайомство польського читача з кращими здобутками української літератури. Він перекладає і видає твори багатьох сучасних йому українських письменників, чим фактично вперше знайомить з ними польського читача. Збірка «Поезіє, розрадо одинока», виходить 1908 року у Львові. Її видала «Молода муза», маніфестуючи цим самим, що Б. Лепкий – «наш». Знову літературознавчі студії, серед яких виділяється «Характеристика українських письменників. Маркіян Шашкевич», котра вийшла в Коломиї і, як правило, без зазначення року виходу (з преси–1910 р.), «Для ідеї» (Львів, 1911), збірка нарисів та оповідань «Кидаю слова» (наклад «Селянської каси», Чернівці, 1911)…

Краків поглинув багато українських талантів і зробив їх плідними робітниками на ниві польської культури (А. Левицький, Ф. Яворський), але й дав також багато українській культурі. Тут змужнів талант В. Стефаника, відбулося навернення до української культури Катрі Гриневичевої, яка навіть не підозрювала, що на світі існує українська мова й література.

Дім Богдана Лепкого на вулиці Зеленій, 28 жартома називали «українським посольством». Тут були всі, хто виїжджав за кордон, а опісля став окрасою української культури. Інстинкт національного в Б. Лепкого був настільки могутній, що не тільки оберігав його від спольщення, а й навпаки – дав багатьом опертися на нього і не пропасти для рідної культури. І ось Богдан Лепкий, як визнає тогочасна критика, уже зрілий, першорядний поет.

Примітки

Подається за виданням: Дзвін, 1990 р., № 10, с. 82 – 83.