Хіба ревуть воли, як ясла повні

Панас Мирний та Іван Білик

Роман з народного життя

Примітки

Вперше надруковано окремою книжкою: «Хіба ревуть воли, як ясла повні? Роман з народного життя П. Мирного та І. Білика». Женева, 1880. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 5, № 55).

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» належить перу двох авторів – Панаса Мирного і його брата Івана Білика (Івана Яковича Рудченка). Спільна праця братів над романом почалася після завершення Панасом Мирним початкового варіанту.

Панасу Мирному належить первісний задум твору, його загальна ідейно-тематична концепція, написання основних розділів. Іван Білик багато зробив для поглиблення проблематики твору, соціальної характеристики представників панівних класів, удосконалення композиції, стилю. Крім того, Білик – автор ряду розділів, зокрема у другій і четвертій частинах.

Панас Мирний постійно підкреслював рівноправність Білика як автора роману. В листі до видавництва «Вік» він зазначав: «…То не одна моя праця, а ще й Біликова» (ф. 5, № 293). Подібна думка висловлювалась і в інших листах: «Я одібрав недавно від брата листа, що він згоджується до друку «Волів». Треба тільки їх пустити не під одним моїм менням, а під обома, тобто «Мирний і Білик» (ф. 5, № 295). Всі прижиттєві видання роману, а також і ті, що здійснювалися у роки радянської влади аж до кінця тридцятих років, виходили під двома прізвищами. Традиція ця була безпідставно порушена у 1937 р. при підготовці вибраних творів письменника (Панас Мирний, Вибрані твори в одному томі, К., Держлітвидав, 1937).

Творча історія роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» складна і тривала в часі (1872 – 1875). Нею зацікавились уже перші дослідники творчості Панаса Мирного (див. рецензію В. Барвінського на женевське видання роману – «Діло», 1882, ч. II).

Автор «Історії літератури руської» Омелян Огоновський пізніше прямо вказував, що «в сім романі видимо двояке писання, одно більш художницько-поетичне, друге історично-прозаїчне» («Зоря», 1891, № 6, стор. 132).

Однак дореволюційні дослідники за браком конкретного матеріалу неспроможні були визначити принципи і вивчити фактичну сторону творчого співробітництва Панаса Мирного та Івана Білика.

Справжнє вивчення творчої історії роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», оперте на документальну основу, розпочалося тільки в радянський час.

Перший крок у цьому напрямку зробила у 1920-х роках Є. Я. Рудинська. На основі вивчення рукописів Панаса Мирного вона прийшла до висновку, що всі прижиттєві видання роману є неповними, оскільки в них зроблено значні купюри, порівняно з тим текстом, який автори 1875 р. подавали до цензури. Цей автограф, на думку Рудинської, – єдине джерело для повного видання твору.

У 1925 р. дослідниця здійснила таке видання за згаданим автографом. У післямові Рудинська подала стислу, але вже оперту на факти історію створення роману, визначила і проаналізувала основні його редакції, показала, що саме зробив кожен з двох авторів. Наступні дослідники, поглиблюючи вивчення творчої історії роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», спиралися на висновки Є. Рудинської.

Значну роль у вивченні творчої історії роману зіграла праця М. Марковського «Як утворивсь роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного та їв. Білика» (К., 1925). Вона цінна передусім своїм фактичним матеріалом. Марковський перший текстуально зіставив і проаналізував основні редакції роману, подав у додатках найцікавіші уривки, які не увійшли до остаточної редакції.

В той же час праці М. Марковського бракувало глибших узагальнень, синтезу. Фіксуючи різницю між окремими редакціями, дослідник обминув сам процес створення роману, його задум, логіку творення образів, особливості типізації. В рецензії на книгу справедливо вказувалося, що праця М. Марковського «становить лише перший етап студій над текстом», наголошувалося на необхідності такого «дослідження роману, щоби в кожній редакції виступила вся повнота змін – з боку найосновніших моментів» («Україна», 1926, кн. 5, стор. 174 – 177).

Всебічно питання творчої історії роману досліджено в праці М. Є. Сиваченка «Історія створення роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (К., 1957). Автор книги, на основі детального вивчення рукописних редакцій і варіантів, простежує зародження задуму роману, зв’язок його ідейних мотивів і образів з конкретною історичною дійсністю, генезис головних мотивів, досліджує основні принципи типізації, найважливіші особливості всіх редакцій, доробок кожного з авторів.

У процесі написання роман пройшов кілька редакцій, а окремі його частини й розділи мають безліч варіантів.

Першим етапом у створенні роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» була повість «Чіпка» (ф. 5, № 57), завершена Панасом Мирним у чорновому варіанті на кінець 1872 р. В її основу лягли матеріали з нарису «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», який пізніше (у 1874 р.) надруковано у львівському журналі «Правда».

Повість «Чіпка» ще дуже відрізнялась від остаточного тексту роману як в ідейно-тематичному, так і в художньому плані. Вона складалась з п’ятнадцяти розділів і не ділилася на частини (в основному тексті тридцять розділів і відповідно – 4 частини). Сюжет розгортався тільки по одній лінії – навколо життєвої долі головного героя Чіпки Варениченка – і не ускладнювався іншими сюжетними лініями, широкими історичними екскурсами.

Свою повість Панас Мирний розглядав як первісний начерк, багато в чому незавершений і недосконалий. Бажаючи почути про нього кваліфіковану думку, він надсилає рукопис своєму братові І. Я. Рудченку, відомому на той час дослідникові фольклору і літературному критику, що виступав під псевдонімом Івана Білика.

Зауваження Білика, написані олівцем на полях і в кінці рукопису (див. додатки), були за своїм змістом докладною рецензією. Даючи повісті в цілому високу оцінку, критик вважав за необхідне значно поглибити її соціальну основу. Вказував він і на прорахунки у змалюванні провідних образів, давав поради щодо групування матеріалу, композиції повісті взагалі.

Панас Мирний погодився не з усіма зауваженнями, але Біликова рецензія по суті с гала своєрідною програмою в дальшій роботі письменника над твором.

Праця Мирного над твором на даному етапі ще не мала характеру грунтовної переробки. Але все ж письменник робить у тексті окремі зміни, виправлення та доповнення, які здебільшого стосувалися образу Чіпки. У повість вводиться кілька нових епізодів, що доповнюють картину дитячих літ героя, пояснюють процес формування його бунтарської натури. Зокрема у IV розділі з являється новий монолог Чіпки.

Зміст монолога був настільки соціально загострений, що при дальшому доопрацюванні твору письменник, виходячи з цензурних міркувань, переробив його і скоротив. Нові моменти помітно і в трактуванні поведінки дорослого Чіпки – значно чіткіше проступає тенденція до зображення його як протестанта проти соціального зла, а не просто розбійника.

Розширюється і характеристика Грицька, який у першому варіанті повісті виступав епізодичною фігурою. Щоправда, Білик пропонував зробити Грицька «честным полезным тружеником» і тим самим протиставити його «идее богатства за чужой счет», однак Панас Мирний, працюючи над образом, робить наголос на таких його рисах, як індивідуалізм, заздрість, скнарість.

Проте навіть після доопрацювання повість «Чіпка» не справляла враження закінченого твору. Раптове повернення Чіпки до розбійництва пояснювалося виключно сімейно-побутовими обставинами. Білик справедливо вказував, що цей складний і надзвичайно драматичний момент у житті головного героя потребує значно глибшої мотивації. Він запропонував і свій план кінцівки повісті: Чіпка стає добропорядним господарем, але його за гріхи молодості засилають v Сибір.

Погодившись у принципі з зауваженнями критика, Панас Мирний все ж не приймає його пропозиції щодо зміни фіналу повісті. Водночас письменник ще не знаходить вірного пояснення раптовому поверненню Чіпки до розбійництва. Не були повністю усунені й інші суперечливі моменти у трактовці образу головного героя. Інші персонажі також вимагали глибшої розробки, більшої психологічної мотивації їх поведінки.

Необхідність дальшого вдосконалення повісті була для Панаса Мирного очевидною. Тому протягом 1873 р. він здійснює нову, на цей раз кардинальну переробку твору, результатом якої було виникнення нової редакції (ф. 5, № 56).

На цьому етапі значно зростає обсяг повісті: вводяться п’ять цілком нових розділів, а частину старих поділено надвоє. Кількість розділів зростає таким чином з 15 до 24, які письменник вирішив розділити на 3 частини (перша – 5, друга – 5, третя – 14). П’ять новонаписаних розділів виділяються в окрему «частину другу». Новим у композиції було й те, що повість відкривалася розділом «Незнайка» (в остаточній редакції – «Польова царівна»), перенесеним з середини на початок для створення зав’язки.

Істотних змін зазнає повість і в плані ідейно-тематичному: поглиблюється її соціальна основа, робиться спроба показати в образі Чіпки і позитивне начало.

Уся нова «частина друга» присвячена обгрунтуванню розбійництва Максима, яке у попередніх редакціях виглядало невмотивованим. Внаслідок нього почала чіткіше проступати різниця між вчинками Чіпки і Максима. Дальшої розробки у зв’язку з цим зазнає і образ Явдохи. Однак інші персонажі з цієї частини (пан Польський, січовик Мирін) залишаються ще схематичними, соціально неокресленими.

Різкіше вимальовуються у цій редакції негативні риси Грицька, розгортається і образ Христі, який у попередніх редакціях залишався епізодичним.

Ще раз повертається письменник до образу Чіпки. Не відступаючи від первісного сюжету, він прагнув посилити соціальну зумовленість поведінки Чіпки, показати, що його розбійництво – це своєрідна кара за неправдою нажите добро. Зазнають часткового вдосконалення також образи Мотрі та Галі.

Твір, таким чином, все більше набуває рис соціального роману. Однак і ця редакція не задовольнила письменника. Його непокоїть обробка окремих розділів, їх зв’язок, групування матеріалу і, чи не найбільше, знову ж таки образ Чіпки. У листі до І. Білика Мирний скаржиться, що «слишком мало дал места общественной деятельности и вообще строю жизни общественной, который повлиял так на направлечие Чипки. В особенности это чувствуется при дальнейшем развитии в Чипке наклонности к грабежу» (див. додатки).

Білик, ознайомившись на прохання Мирного з рукописом, а також з його листом-авторецензією, приходить до висновку, що твір ще потребує значної доробки. Але цього разу вій виступає не стільки в ролі критика, як співавтора. Доопрацьовуючи рукопис, Білик основну увагу зосереджує на удосконаленні структури, композиції твору та групуванні матеріалу. Замість трьох нерівномірних за обсягом частин він утворює чотири. Деякі розділи у зв’язку з цим зазнають суттєвої доробки.

Так, у першій частині з розділу «Замужня вдова» (в остаточному тексті – «Двужон») вилучається надто деталізований опис життєвої долі Івана Вареника. У розділі «Дитячі літа» Білик пропонує зняти епізод, який носить умовну назву «Де соице сходить?». З цього приводу він зазначає на полях рукопису:

«Не признаешь ли ты лишним выбросить эпизод «Де сонце сходить?» Во-первых, эпизод этот – факт из биографии Шевченко: могут подумать, что ты взял его оттуда, а во-вторых, он не имеет, кажется мне, органической связи с последующими событиями из жизни Чипки…» (ф. 5, № 56, арк. 17 – 18).

Панас Мирний, очевидно, погодився з думкою брата, бо в остаточному тексті згаданий епізод відсутній. Однак з погляду розвитку авторського задуму, концепції головного героя епізод «Де сонце сходить?» становить безсумнівний інтерес.

У третій частині грунтовних змін зазнає розділ «Грицько Чупруненко». Частина матеріалу з нього організовується у розділ, який дістав назву «Сповідь і покута».

Особливу увагу приділяє Білик вмотивуванню раптового переходу Чіпки від спокійного життя заможного господаря до розбійництва. Розуміючи, що одних сімейних обставин для такого зламу недостатньо, він вирішує безпосередньо зіткнути Чіпку з соціальною несправедливістю. З цією метою створюються у четвертій частині нові розділи про земство і діяльність у ньому Чіпки, яка показана тут на широкому тлі, паралельно із сатиричним зображенням діяльності земства і панів-земців. Проте конфлікт між Чіпкою і панами-земцями тут ще не набуває соціальної гостроти: Чіпка, який тривалий час активно працює в земстві, розчаровується у ньому і сам виходить із управи.

У процесі створення цієї редакції остаточно формулюється і нова назва роману – «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». У тісному зв’язку з нею знаходиться посвята, яку було виявлено на склеєній титульній сторінці: «На вічну пам’ять першого з зрячих Кобзарів, Тараса Григоровича Шевченка» [Див.: М. Є. Сиваченко, З історії створення роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – «Радянське літературознавство», № 18, 1955, стор. 139.].

Після декількох редакцій повість «Чіпка» переростає у великий багатоплановий соціальний роман. Але праця над ідейним і художнім удосконаленням твору на тому не кінчається. Виникає потреба ввести у текст, доопрацювати численні доповнення, розробки окремих сцен та епізодів тощо. За виконання цього завдання спочатку береться Білик.

Доопрацьовуючи роман, він пише і цілком новий розділ до другої частини під назвою «Мекка», який, проте, не увійшов до остаточного тексту. Основну роль у цьому зіграли цензурні міркування: окремі ситуації і персонажі дуже нагадували своїх життєвих прототипів – гадяцьких дворян та чиновників, які ще на той час були живі. Крім того, розділ випадав з розвитку основної сюжетної лінії, переобтяжував роман новими персонажами, подробицями.

Разом з тим розділ «Мекка» має самодостатню художню вартість. Він цікавий передусім як зразок оригінальної соціальної ситири. Ситуації і персонажі, виведені в ньому, надзвичайно рельєфні, змістовні. Це розуміли і самі автори. Іван Білик підкреслював, що розділи «Січовик», «Піски в неволі», «Пани Польські». «Мекка», якщо вони будуть вилучені з роману, «не пропадут», що в іншому творі «они не только были бы уместны, но, может быть, крайне необходимы…» (ф. 5, № 62, арк. 3).

Значних змін зазнає у III частині і розділ «Перший ступінь…». З нього вилучено чималий уривок – опис пограбування панської комори і наступних подій, – цікавий глибоким розкриттям внутрішнього стану Чіпки в момент першого грабунку та показом психології його «товаришів». Натомість, очевидно, з метою поліпшення композиції, у наступному розділі («Слизька дорога») поновлюється значно коротша розповідь Чіпки про ці ж події, яка була знята у попередній редакції.

Доопрацьовуються і розділи, присвячені земству («На громаді», «Земці», «В управі»). На їх основі створено два розділи – «Новий вік», «Старе та поновлене», які увійшли до остаточного тексту. Поглиблюючи соціальну характеристику земців, автори знімають всі епізоди, що стосувались діяльності Чіпки в земській управі (перше засідання управи, ствердження «прогресивного» податку, історія з лагодженням містків, рятуванням від пожежі громадського лісу). По-іншому розв’язується і конфлікт між Чіпкою і панами-земцями: Чіпка не сам залишає управу, а його виганяють пани-земці, сфабрикувавши справу про його участь у пограбуванні панської комори.

Вилучення цілого ряду епізодів, цікавих сатиричним зображенням земства, колоритними постатями земських діячів, було викликане, без сумніву, тим, що автори розуміли неможливість спільної праці простого селянина з учорашніми кріпосниками та бюрократами-чиновниками, які люто ненавиділи трудовий народ.

На ньому етапі була створена і знаменита сатирична сцена бенкету земського начальства.

Остаточна редакція роману теж була здійснена Біликом. В основному вона зводилася до редагування, переписування і монтування тих розділів, що зазнали доробки у попередній редакції.

25 жовтня 1875 р., після остаточного доопрацювання, роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» надсилається до цензури. Київський окремий цензор дає дозвіл на друкування роману, але вилучає з нього найгостріші соціально спрямовані місця:

1. Розділ 7 – «Хазяїн»: від – «Так! цар тобі ловитиме!» – увернув дядько Остап» до – «Розмова на цім обірвалася».

2. Розділ 9 – «Піски в неволі»: від – «їхала недоля до ляхів у гості, та завернула у Піски» до – «Одгукнувся той крик далеко-далеко – аж у самих Пісках…»

3. Розділ 11 – «Махамед»: від – «Тоді саме у столиці велике діло скоїлось» до – «Та щоб був один у один: високий, станкий, показний…»

4. Розділ 22 – «Наука не йде до бука»: від – «Нічого робити – прийшлося тую волю силою вгамовувати…» до – «Коли-не-коли вирне: той на Сибір пішов; той на каторгу!..»

5. Розділ 28 – «Старе – та поновлене»: від – «Минув тиждень. Ні чутки, ні вістки! Був великий бенкет у предводителя» до – «Ну, коли так, то безпечно! – в один голос зарішили Шавкун і Чижик» та ін.

В остаточній редакції роману є й такі місця, що їх, очевидно, з цензурних міркувань вилучили самі автори. Наводимо головніші з них:

1. Розділ 13 – «Максим – старшим»: «Ішов 1848 рік. Заворушились французи (закр. – і махнули свого короля геть з престолу). За ними піднялися німці, італьяни… Охопив вільнолюбивий дух чехів, цесарців з ляхами… (закр. – Загомоніли піддані проти своїх королів, цесаря…».

2. Там же: «А тут і війна – шабаш! (закр. – Погасили в сусіда вільнолюбиву пожежу, – тепер і самим безпечніше. Годі!»).

3. Розділ 16 – «Товариство» (закр. – «Панові – що? Хіба пан думав про гірку працю, хіба йому слід до того свою панську увагу звертати?!») та ін.

Після отримання цензурного дозволу роман було надіслано у Петербург, до друкарні М. М. Стасюлевича, де він мав видаватися. Довіреною особою авторів був майбутній великий український композитор М. В. Лисенко, який тоді перебував у Петербурзі. Він здійснював нагляд за підготовкою твору до видання. Однак у зв’язку з появою царського указу 1876 р. про заборону українського друкованого слова роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» не вийшов.

У 1877 р. автори надсилають його М. Драгоманову в Женеву, де вій був виданий 1880 р. («Хіба ревуть воли, як ясла повні? Роман з народного життя П. Мирного та І. Білика»).

Перше (женевське) видання роману було здійснене не за чистовим автографом, що надсилався до цензури, а за дублікатом. Про це є свідчення І. Білика, який у листі до брата від 11 липня 1877 р. писав: «Вырвал своих «Волов», переписанных и скрепленных цензором. Дубликат поехал за кордон. В каком виде возвратится – не знаю» (ф. 5, № 737).

У цьому виданні було поновлено більшість цензурних і авторських купюр. Але такі важливі для ідейного звучання роману епізоди, як антицарська за своїм спрямуванням розмова Грицька з Остапом (розд. «Хазяїн»), гостро сатирична сцена бенкету земського начальства (розд. «Старе та поновлене») та деякі авторські купюри у ньому відсутні. Відрізняється женевське видання від чистового автографа й іншими незначними різночитаннями (заміна окремих виразів, слів).

Друкуючи твір у такому вигляді, автори, очевидно, сподівалися полегшити йому доступ на Україну.

Царська цензура внесла роман до списку літератури, забороненої для розповсюдження і друкування в Росії (див. «Алфавитный каталог изданиям на русском языке, запрещенным к обращению и перепечатыванию в России», Спб., 1894, стор. 40), і майже протягом чверті століття він був на Україні рідкісною книгою.

Лише у 1903 р. Панас Мирний, обійшовши цензуру, надрукував роман під зміненою назвою «Пропаща сила» у журналі «Киевская старина», а в 1905 р. видав окремою книжкою у видавництві «Вік» як другий том зібрання творів: Панас Мирний, Книжка друга творів. У Києві, 1905. Пропаща сила (Хіба ревуть воли, як ясла повні?). Повість П. Мирного та їв. Білика. Обидва ці видання, за незначними винятками, повністю повторювали текст женевського видання.

Перше повне видання роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» з’явилося лише після Жовтневої революції (П. Мирний – І. Білик, Хіба ревуть воли, як ясла повні? Роман, [X], «Книгоспілка», 1925, тт. 1, 2). Це видання було здійснене Є. Рудинською за автографом 1875 р. з відновленням всіх цензурних і авторських купюр.

Наступні видання роману (їх було більше десяти) аж до виходу п’ятитомного зібрання творів Панаса Мирного (1954) в основному повторювали видання Є. Рудинської. Правда, у 1930 – 40-х роках в окремих виданнях допускалися свавільні і нічим не виправдані втручання в авторський текст.

Перше науково-критичне видання роману було здійснено Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у 1954 р. (Панас Мирний, Твори в п’яти томах, т. II, К., Видавництво АН УРСР, 1954 р.). Однак і воно не позбавлене недоліків: відновлені не всі купюри, в окремих випадках допускалося втручання в авторський текст, невірно прочитано цілий ряд слів.

Найповнішим і художньо найдосконалішим джерелом тексту роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є чистовий автограф, писаний рукою І. Білика, який подавався 1875 р. до цензури (ф. 5, № 55).

Друкується за чистовим автографом із поновленням всіх цензорських викреслень і найважливіших авторських купюр, зроблених з цензурних міркувань.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1969 р., т. 2, с. 33 – 370.