«Кайдашева сім’я»

Крутікова Н. Є.

Ще повніше темні сторони соціального побуту й психології селян розкриваються в повісті «Кайдашева сім’я». Перед нами виразні епізоди хатньої «війни», сварок та лайок між членами однієї селянської родини. Письменник звертається до розуму селян, його повість має моралізаторську спрямованість. Однак об’єктивне значення змальованих картин значно ширше за цей дидактичний намір. Хоч яким мізерним і незначним здається конфлікт між Кайдашами, проте він не може припинитись, бо коріння його в приватній власності на землю.

У повісті «Кайдашева сім’я» постає ціла галерея майстерно описаних селянських типів. Запам’ятовуються старий Кайдаш з його забобонами та нахилом до горілки, улеслива й чванлива Кайдашиха. Своєрідними рисами відзначається молодь: незграбний суворий Карпо, горда і «бриклива» Мотря, тиха Мелашка, запальний Лаврін. Все це індивідуалізовані характери, не схожі на абстрактно-пісенних героїв деяких попередників І. Нечуя в прозі.

Увагу письменника і тут привертають не лише етнографічні риси села, а наявність різких соціальних контрастів. Письменник докладно змальовує хату багатого Довбиша і убоге житло Балашів, батьків Мелашки. Матеріальні нестатки стають причиною взаємних заздрощів, пліток та несподіваних вибухів злості в родині Кайдашів.

У цій повісті І. Нечуй продовжує й розвиває характерні засоби гумору, які беруть свій початок від української народної традиції. В епічну авторську розповідь часто вкраплюються комічні сценки, смішні ситуації в дусі народних анекдотів або інтермедій (епізод нічного повернення Кайдаша з шинку, поїздка Кайдашихи на оглядини, хатні сварки свекрухи та невістки Мотрі тощо).

У повісті багато виразних яскравих діалогів, у яких виявляється, з одного боку, ліризм і лукавий гумор українських селян, а з другого – обмеженість світогляду, примітивізм і забобонність понять, які зростають на грунті дрібновласницького індивідуалізму. Але, як було вже зазначено, гумор Нечуя-Левицького – це не сміх заради сміху письменник співчуває своїм героям, бо в їх психіці черстве дрібновласницьке начало суперечливо поєднується з началом здоровим і трудовим.

З серії кумедно-комічних подій кінець кінцем виростає реальна трагічна картина життя селянства, після довговічної панщини загнаного у безвихідь нових пореформених відносин. Загальна картина життя Кайдашів не така вже й комічна. Гине старий Кайдаш, скривджений своїми дітьми. Приречена на нескінченну ворожнечу з синами і невістками та на глум односельчан Кайдашиха. Контрастом до картин тяжкого сільського побуту в повісті виступають картини природи, ліричні сцени кохання молоді. Дрекрасні пейзажі, сила природних людських почуттів ніби протистоять безглуздю життя, закутого в кайдани приватної власності.

В даному виданні в тексті повісті поновлюється ряд цензурних вилучень. Характерно, що майже всі вони змальовують перебування баби Палажки в монастирі й містять гострі сатиричні характеристики попів та ченців. Зокрема, цензурою було вилучено «неуместное сравнение бабы, сидящей на сундуке, с царем, сидящим на троне», і згадки про те, що в київських монастирях показують богомольцям молоко божої матері та пера з крила архангела Гавриїла. Зникли з тексту й повні комізму нічні пригоди Палажки на паперті Братського монастиря, де хтивий монах цілує її, сплутавши в темряві стару бабу з гарною сільською молодицею.

В поновленому вигляді гумористична повість набуває ще й гострого антиклерикального звучання. В ній виявляються ті самі ідеї засудження потворної, неприродної влади релігійних уявлень над людським розумом, те саме висміювання невігласів і шарлатанів у попівських рясах, що і в багатьох інших творах І. Нечуя-Левицького.

Безсумнівні гуманістична спрямованість гумору письменника, його бажання бачити життя народу світлим, прекрасним і вільним. Іншого характеру набуває сміх І. Нечуя, коли він виходить за рамки села і звертається до побуту та звичаїв інших верств суспільства.

Примітки

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1965 р., т. 1, с. 21 – 23.