Щасливий день пана Ямайського

Володимир Самійленко

[Гумореска]

І

Сьогодні щасливий день пана Ямайського, виділового цензора, дуже щасливий; такий щасливий, що він уже давно не зазнає такого. Зараз оце, ще не минуло двох годин, як він одержав одповідь од міністра на свій проект, котрий він був послав у Петербург.

Цей проект мав назву: «Кілька уваг про те, як найшвидше приборкати й забити українське письменство». І ось що було в тім проекті:

«За недовгий час моєї цензорської діяльності помітив я, що всі міри, котрих уживано, щоб приборкати й забити українське письменство, не були відповідними і не давали жаданих наслідків.

Завважаючи на тоє, пропоную ще нові міри, а власне, ось які:

§ 1. На авторів тих рукописів, що подаються в українській мові, пропоную наложити податки, котрі секретар або його помічник повинен буде збирати по карбованцю срібному з кожного аркуша писаного паперу, якоби на марки.

Увага до § 1. Суми, в такий спосіб зібрані, мають піти на видатки задля підтримання енергії пана цензора.

§ 2. Пропоную новий претекст, щоб прикопуватись до авторів тих же рукописів, цебто: треба вимагати від авторів, щоб уживали тільки такі слова й речення, котрі будуть узнані за вповні народні, рукописи, що мають у собі роблені слова і речення, забороняти. А для того, щоб мотиви заборони здавались авторам безсторонніми, то учредити при комітеті сільську бабу, що не читала ніколи Старицького, аби вона під страхом кари доводила штучність тих слів і речень, які пану цензорові забажається узнати такими.

Увага до § 2. Наколи б не можна було відшукати потрібну сільську бабу, цензорові надається право наймати дівчину, але утримання як тої, так і іншої повинно відбуватись коштом міністерії внутрішніх справ.

Котрий проект прошу куди слід направити, а про одержання такого ж у найкоротшім часі мене сповістити».

Недовго довелося пану Ямайському чекати на одповідь. Не пройшло ще й півроку, як він уже одержав лист од самого міністра, в котрому листі він дуже похваляв його за невсипущу енергію і старанність; обіцяв йому к різдву «заохоту»; дозволяв приватно накинути податки на твори, але додав, що 50 % з того повинен він одсилати в Петербург на його, міністрове, ім’я, на видатки для справ цензурних. Що ж до баби, то відповів, що питання про неї буде розглянуто в Раді державній «в законодательном порядке».

В кінці листа була приписка, що вираз у проекті «учредити бабу» виявляє негарний смак язиковий, зіпсований читанням «хахлацких» рукописів, і через те «внушалось» надалі пану цензорові, щоб більше дбав про чистоту мови.

II

Як же не радіти панові Ямайському? йому виголошено подяку! Йому обіцяно нагороду к різдву! Його проект буде внесений на розгляд Ради державної! Це все таке радісне, таке веселе, що він аж не тямиться. Щоб ознайомити цей радісний у своєму житті день, пан Ямайський зробив великий бенкет для своїх помічників. Було куплено дві кварти «ачищеної», нарізано два фунти ковбаси, і не «малоросійської», що й досі без цензури продається під такою гидкою назвою, неначе на глум пану цензорові, а щирої, справжньої, дійсної «масковской».

На бенкеті зразу ж зроблено внесок, щоб не пити чарками, бо слово чарка, яко широко вживане в українській мові, дуже гидке та й звичай пити чарками «хахлацкий». Поставлено пити «стаканами». Пан Ямайський налив собі першу шклянку і зараз же виголосив вельми красну промову. В ній розказав він докладно про залежність громадського і державного добробуту від розвитку цензурних інституцій взагалі і від становища свого комітету найпаче. Скінчив він так:

«Тут, над трупами зарізаної мною літератури, п’ю здоров’я тих, хто дав мені прерогативу і змогу доконати моє велике призначення. Ура!»

Цей тост викликав великий ентузіазм. Один з помічників у запалі навіть схопив олівець і тут же перехрестив передовицю в номері «Киевлянина», що лежав на столі, ждучи цензорського підпису; але за таку помилку дістав по потилиці від свого принципала і, схаменувшись сам, сів собі смирно і вже тільки мовчки пив «ачищену».

Оргія тяглась би довго, але пан Ямайський дуже поспішав пити і через те, випивши за одну годину три шклянки, він уже не міг допити до дна четверту, а тут же впав під стіл і захріп. Бачивши таку оказію, і помічники не довго барились у комітеті, а зараз же, підібравши недопиті пляшки і ткнувши в кишеню недоїдену ковбасу, мерщій вибрались із комітету в більш вільне місце.

III

Чи довго спав пан Ямайський, чи ні, але він прокинувся. Сонце високо стояло на небі і весело грало в кольористих шибках будинків. Панові Ямайському дуже весело, і через те він хоче піти в проходку. Вийшовши на улицю, він зразу побачив, що всі вже знають про ласку начальства до його, бо всі якось пильно і з повагою на його позирають. Далі він побачив – і здивувався немало – що його проект теж усі знають, і що він уже зробив велике враження на мешканців, бо обрусеніє разом стало замітним скрізь.

Позираючи на вивіски крамниць, шинків і ресторанів, він бачив, що всі назвиська на « – ко» мали на кінці « – в». Де не встигли фарбами дописати, там нашвидку було надряпано крейдою. Прислухаючись до мови йдучого народу, він з великим подивом почув, що всі, навіть куховарки й покоївки, говорили чистою московською вимовою, і хоч мішали деколи слова українські, але надавали їм фонетику московську. Так на базарі він почув, як баба питала: «Почому черевєкі?» Далі чув, як один мужик питав у крамаря, чи торгує люльками. «Верно, жена родила», – подумав Ямайський і пішов далі так само веселий.

Дійшовши до однієї вітрини для оголошень, він став вибирати, куди б піти ввечері, і побачив, що нема куди дітись, опріч концерту. В афіші було два номери дуже несимпатичних панові Ямайському, а іменно – там було написано, що хор любителів проспіває дві українські пісні: 1) «Чом, чом не прийшов»; 2) «Ой чий же це двір». Пан Ямайський трохи поморщився, але поміркував, що щастя завше мішається з якоюсь мірою отрути; що це єсть вічний закон, конечна потреба і т. і.

Озброївшись такими потішаючими думками, він рішив, що піде в концерт, тільки зайшов до комітету спитати, чи не буде якої нагальної роботи на вечір. У комітеті пана Ямайського чекала нова радість. Автори українських рукописів, перелякані «проектом приборкання», попрохали назад свої твори, і тепер у цензурі не лишилось їх ні однісінького. Тут уже пан Ямайський зовсім розвеселився і сказав, що за таку звістку він згоден вислухати навіть три українські пісні.

Перша частина концерту близилась до кінця. Було проспівано сопранове solo; програно на фортепіані сонату. Пан Ямайський плескав кілько сили, аж ось глянув він в афішку, і тінь покрила його думне чоло. Наближався номер гуртового співу: «Чом, чом не прийшов».

Хор прийшов на естраду і почав співати. Почувши перші звуки пісні, пан Ямайський здригнувся: але… О щастя! Співають не по-українському, а в російському вольному перекладі. Пан Ямайський несамовито заплескав у долоні і закричав «bis!». Хор почав співати вдруге, а пан Ямайський, притупуючи, підтягував за ним:

Что ж, что ж не прішол,

Пака месяц не взашол?

Тагда тебя прінесло,

Как уш солнишко взашло.

Прійді, мілай прєхарошій,

Надень тёплыя калоші,

Чтоб падковкі не звєнєлі,

Чтоб сабакі не галдєлі.

Пан Ямайський так зрадів, що рішив на другий концерт купити від себе вінок і подарувати шановному дирижерові хору; бо хоч він і хахол родом, а «відать, что харошій чєлавєк, да і того… поют харашо».

В таких думках був пан Ямайський, коли хор знову виступив і почав співати другу пісню і теж у перекладі.

Ах, чей ета двор,

Новая ізбушка?..

Небагата девушка,

Но сабою душка.

Єх, кабы рублёв хоть двєстє

У маєй касаткі,

Взял бы я єйо за ручку

I атвёл бы к тятьке.

Єх, кабы я, мой маладчік,

Імєла достаткі,

Плюнула б тебе я в рило

I твоему батьке…

«Браво! Браво! Bis! Bis!» – гукав пан Ямайський. Аж ось хтось трясе його за плечі. Він обернувся і…

…… прокинувся.

– Уставайте! Прислано двадцять українських рукописів. Треба цензурувати швидше, бо ще й з того року десятків зо два не читаних, – говорив секретар.

Пан Ямайський сплюнув і виліз із-під столу.

1888 року, 10 листопада

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Правда». – 1889. – Т. IV. – Вип. X. – Лип. – С. 57 – 61. Підпис: Л. Сумний.

Серед архівних матеріалів В. Самійленка міститься запис, що гумореска «Щасливий день пана Ямайського» написана «про цензора Ромера» (див.: ЦНБ, ф. 196, № 2, арк. 58). Ромер – див. приміт. до гуморески «Собаки».

Подається за першодруком.

Претекст – передумова, привід.

…що не читала ніколи Старицького. – Український письменник М. П. Старицький (1840 – 1904) у своїй художній практиці розширював лексику літературної мови, в окремих випадках вдавався до новотворів (т. зв. «кованих» слів).

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 466 – 470.