Дія друга
Михайло Старицький
Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні двері в кімнату, наліво – в пекарню, просто – вхідні.
Вихід І
Явдокія Пилипівна сама.
Явдокія Пилипівна
(сидить коло столу і обмахується хусткою).
Ну й день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора не доспала; упріла тільки, страх!
(Утирається хусткою).
А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свиридовичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні задзвонять! Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
Прокіп Свиридович
(обзивається з кімнати).
А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
Явдокія Пилипівна
Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса… Та чого він не йде? Скучно самій. Проня пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити… Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!
Вихід ІІ
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович.
Прокіп Свиридович
(виходить потягаючись).
Якось мені невірно… чи недоспав, чи переспав… Мовби хочеться чогось – чи хвигів, чи солоних огірків?
(Сідає коло Явдокїї Пилипівни).
Як тобі здається?
Явдокія Пилипівна
А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
Прокіп Свиридович
От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Явдокія Пилипівна
Добрий сум! Пішов в свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
Прокіп Свиридович
Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
Явдокія Пилипівна
Забуркукав, мій сивесенький!
(Присовується ближче і поправля йому чуба).
Прокіп Свиридович
А чи пам’ятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді вертівся коло тебе!
Явдокія Пилипівна
Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі…
Прокіп Свиридович
Та так, так! Уже давно б час!
Явдокія Пилипівна
Чого давно? Ще вони молоді!
Прокіп Свиридович
Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки бог прибрав.
Явдокія Пилипівна
Мало чого мні: мені нічого було перебирати, а Проні треба неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
Прокіп Свиридович
Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
Явдокія Пилипівна
Хіба в неї було мало женихів?
Прокіп Свиридович
Так чому ж не йшла?
Явдокія Пилипівна
Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
Прокіп Свиридович
Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому – наш би брат краще.
Явдокія Пилипівна
По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
Прокіп Свиридович
Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
Явдокія Пилипівна
Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!
Прокіп Свиридович
Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи офіцер шукатиме жінки гарної, а наша Проня, нівроку, на тебе схожа!
(Махнув рукою).
Явдокія Пилипівна
Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!
Чути дзвін.
Прокіп Свиридович
Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять…
(Хреститься).
Піти, так щось ноги болять… може, бог простить уже.
Явдокія Пилипівна
Та і Проня ж просили, щоб конешне дома були, не виходили…
Прокіп Свиридович
Що ж там?
Явдокія Пилипівна
Про те вже вони знають… Либонь, гостя якогось важного приведуть.
Прокіп Свиридович
А! То давайте чаю або горілки.
Явдокія Пилипівна
Горілки і не думай, бо Проня сердитимуться, як побачать.
Прокіп Свиридович
Що ж це? Уже ні з’їсти, ні спити не можна? Та це через великорозумну дочку життя нема: і то не так, і того не роби, і туди не ступай, і в тім не ходи, і так не говори! Ох, ох, ох!
Явдокія Пилипівна
А тобі для дочки важко і приятність зробити? Одна ж тільки.
Прокіп Свиридович
Та одна ж, та й та нас цурається; все гримає, що ми прості, по-мужичи говоримо; соромиться батька й матері… ох, ох, ох…
Явдокія Пилипівна
Правда, та що ж робить, коли ми уже до них не підійдемо? Вони вже під панську стать пішли…
Прокіп Свиридович
Та панія ж, а не дитина!
Явдокія Пилипівна
Зате ж розумні!
Прокіп Свиридович
Ет! Отой пенціон у мене ось де!
(Показує на потилицю).
Явдокія Пилипівна
Ти знов уже почав?
Прокіп Свиридович
Та й мовчу ж… Та давайте ж хоч чаю абощо!
Явдокія Пилипівна
Химко, Химко!
Вихід ІІI
Ті ж і Химка.
Явдокія Пилипівна
Чи самовар готовий?
Xимка
Ні, ще не ставила.
Явдокія Пилипівна
Так наставляй же зараз.
Прокіп Свиридович
Слухай, як укинеш жару, то збігай, будь ласка, у церкву до дячка та попроси трошки табаки.
Xимка
Збігай! Близький світ!
Явдокія Пилипівна
Та що це ти вередуєш! Куди ж вона, у вівтар ускочить, чи що?
Прокіп Свиридович
Та я й мовчу… Так подавай же хоч самоваря скоріще!
Xимка
(зачиняючи двері).
Своєю душею не нагрію, як закипить, то й подам.
Вихід IV
Ті ж і Проня.
Явдокія Пилипівна
Де це ви, доню, ходили?
Проня
На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
Прокіп Свиридович
Що ж там?
Явдокія Пилипівна
Чи не черевики купила?
Проня
(розвиває папір і виймає чепчик з червоними стрічками).
Ось що я вам, мамо, купила.
(Хоче надіти матері на голову).
Мати одхиляється.
Явдокія Пилипівна
Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
Проня
Така саме мода.
Явдокія Пилипівна
Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!
Проня
Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
Явдокія Пилипівна
І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите…
Проня
Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?
Прокіп Свиридович
Простота, Проню, не гріх.
Проня
Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?
Прокіп Свиридович
Правда і то – пенціон!
(Чуха потилицю).
Проня
Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!
Прокіп Свиридович
Жарота ж тепер.
Проня
То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.
Прокіп Свиридович і Явдоха Пилипівна
О! Хто? Хто?
Проня
Голохвастов.
Прокіп Свиридович
Чи не цилюрник з-за Канави?
Проня
Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.
Явдокія Пилипівна
Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!
Проня
Що ви знаєте?
Прокіп Свиридович
А правда, що дочка краще знають.
Явдокія Пилипівна
Та про мене.
Проня
Глядіть же, щоб усе було гаразд.
Прокіп Свиридович
Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
Проня
Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!
Явдокія Пилипівна
А то чого ж, доню?
Проня
Чімпанцького треба: так водиться.
Явдокія Пилипівна
Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.
Проня
І того жалієте для дочки!
Явдокія Пилипівна
Господь з вами! Старий…
Прокіп Свиридович
Та я й нічого… Ось і гроші.
(Виймає пуляреса, у платок завірченого),
Проня
Дайте Химці, а я напишу… та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!
Явдокія Пилипівна
А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
Прокіп Свиридович
Та вона не поміша! лишній родич у хаті.
Проня
Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп’ється.
Явдокія Пилипівна
Та, може, ще й не уп’ється.
Проня
Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!
Явдокія Пилипівна
Не годилося б так, бог з вами!
Прокіп Свиридович
Та вона й не прийде.
Проня
А як прийде?
Прокіп Свиридович
Ну, вже не знаємо.
Проня
Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте…
Явдокія Пилипівна
Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались…
Прокіп Свиридович
В пенціоні не були…
Проня
То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…
Прокіп Свиридович
То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!
Проня
То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об’явленію… Я вас покличу, коли треба буде.
(Виходить до кімнати).
Прокіп Свиридович
Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!
Явдокія Пилипівна
Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко!
(Пішла).
Прокіп Свиридович
Зате ж благородні!
(Врешті дошукався до грошей).
Химко! Химко!
Голос Химки
(з-за дверей).
Та чекайте, ще не кипить!
Прокіп Свиридович
Та йди, треба.
Вихід V
Прокіп Свиридович і Химка.
Xимка
(од дверей).
Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить…
Прокіп Свиридович
Та тут ось треба до Кундеревича збігати, на гроші!
Xимка
Та як же я покину самовар? Він так погасне!
Прокіп Свиридович
Та ти його розідми швидче!
Xимка
У мене духу немає на вітряка! Я вже хвартухом махала, махала… махала… так тільки жевріє…
Прокіп Свиридович
А ти ще пеленою його помахай!
Xимка
Дайте краще вашого чобота!
Прокіп Свиридович
(скида).
Правда, у халяві більш вітру. Так розідми ж хутенько та й туди збігай!
Голос Проні
(з кімнати).
Химко! На записку!
Xимка
У мене не десять ніг, а дві!
Голос Проні
Що ти там гавкаєш? Іди, кажу!
Xимка
От наказаніє!
(Іде до кімнати).
Вихід VI
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна.
Явдокія Пилипівна
(збентежено).
Сестра Секлита йде! Ну, що його робити?
Прокіп Свиридович
Невже? От халепа! Скажемо, що до вечерні збираємось абощо.
Химка з кімнати біжить через світлицю в вихідні двері.
Голос Секлити
(за дверима).
Куди це ти, Химко?
Голос Химки
За вином якимсь.
Голос Секлити
От і добре; прицуп же й горілки, а то у вас часом нема.
Голос Химки
Не казано.
Прокіп Свиридович
Може, дати уже їй чарку, щоб швидче пішла?..
Явдокія Пилипівна
Та чому б і не дать, так боюсь Проні; от лихо!
Вихід VII
Ті ж і Секлита.
Секлита
(вліта з кошиком).
Добривечір вам у хату!
Явдокія Пилипівна
Здрастуй, сестро!
Прокіп Свиридович
Здрастуйте!
Секлита
(кида до порога кошик і розлягається на стільці).
Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!
Прокіп Свиридович
До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.
Секлита
Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?
Прокіп Свиридович
Не Сірко, а Сєрков!
Секлита
Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботі ходите!
Прокіп Свиридович
Я в своїй хаті властен і голий ходити!
Явдокія Пилипівна
(приносить пляшку горілки і чарку).
А хоч би й запаніли, так дочку яку маємо!
Прокіп Свиридович
Треба вам якось краще нас величати!
Секлита
Та про мене, хоч і Сєрков чи й Рябков!
(До Явдокії Пилипівни).
Чого ти з посудиною держишся? Станови її на стіл!
Явдокія Пилипівна
Випий, сестро, чарку, бо ми з старим зараз до вечерні виряджаємось…
Прокіп Свиридович
Та ні на кого й хати зоставити, бо й Химку заслали; то треба заперти.
Секлита
Не турбуйтесь; ідіть байдуже: я сама тут погосподарюю! Самограя притарабаню…
Прокіп Свиридович
(до Явдокії Пилипівни).
Ну, що ж тепер…
Явдокія Пилипівна
(тихо).
І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!
Секлита
Та чого ви там воркочете, старі? Ще не наворкотались? Вам би уже пора скубтися! Та ну-бо, Явдохо, чого це ти надулася, як індик перед смертю!
Прокіп Свиридович
Явдохо! Знайшла Явдоху! Скажіть ще Вівдя! Коли б хоч дочка не почула!
Секлита
Та ну вас з вашими витребеньками! Явдохо, чуєш! Чого ти набундючилась? Давай мерщі горілку!
Прокіп Свиридович
Та не кричіть-бо хоч так дуже!
Секлита
Чому ні? Хіба в мене горло куповане?
Явдокія Пилипівна
Тай вуха ж у нас не позичені.
Секлита
Запаніли! Та що балакати: давай пляшку і чарку.
Явдокія Пилипівна
Та чи воно не годиться? У нас така дочка!
Секлита
(бере пляшку і палива зараз чарку та в рот).
Велика цяця! Носитесь ви з нею, як з бандурою!
Явдокія Пилипівна
Єсть-бо й з чим: вчилась у пенціоні аж три місяці!
Прокіп Свиридович
Не абиде, а у пенціоні!
Секлита
Чули ми вже це, чули! Аж очортіло!
Вихід VIII
Ті ж і Проня.
Проня
(аж руками сплеснула).
Так і знала! Що це ви, до нас у гості?
Секлита
(знов випива чарку).
Як бачиш, небого!
Проня
У нас сьогодні не прийомний день.
Секлита
О? Що ж там скоїлось? У мене дуже приємний: усі яблука спродала!
Проня
Необразованість! Не розумієте! у нас сьогодні прийому нема!
Секлита
Якого прийому? Хіба нам в некрути кого оддавати?
Проня
З вами говорити – гороху наїстись!
Секлита
Їж, серце, та дивись, аби не збубнявів.
Проня
Що ж це таке? Прийшла з доброго дива, з великого чуда та й тикається?
Явдокія Пилипівна
Чого-бо ти, сестро, нападаєшся на Проню?
Прокіп Свиридович
Та і «ти» казать не годиться: тепер уже старі звичаї покинули; треба по-модньому поводитись!
Проня
Поніма вона у моді толк!
(Набік).
Господи, як Голохвастов здибається тут з тіткою – пропала я!
Секлита
Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість!
Прокіп Свиридович
Подуріли чи не подуріли, Секлито Пилипівно, а вже до вас позичать розуму не підемо!
Проня
Уже б швидче до вашої Пидори обернулися.
Секлита
А таки, небого, до неї б вам обернутись не вадило; єй-богу, спасибі скажете!
Явдокія Пилипівна
Що-бо ти, справді, сестро, верзеш? Рівняєш Проню, що розумні на весь Подол, до якоїсь наймички!
Проня
Хіба їй розум завадить!
Секлита
Дуже ви заноситесь перед тіткою, та цур вам! Коли пляшка й чарка на столі, то й годі! По сій мові будьмо здорові!
(П’є).
Випийте хоч до мене, Прокопе Свиридовичу, викушайте! Вибачайте, що похопилася перед хазяїна, бо пелька зовсім засохла.
Прокіп Свиридович
Та це вже третя.
Проня
(до матері).
Що ж це ви зі мною робите?
Явдокія Пилипівна
Та я попросю…
Секлита
О? Третя? А я й забула лічити! Ну, викушайте ж!
(Налива і подає).
Прокіп Свиридович
(дивиться з страхом на Проню).
Та воно конечне…
(Простяга боязко руку).
Проня
(до матері).
Господи, що ж це? І він почне частуватися?
Явдокія Пилипівна
Годі, годі, Свиридовичу! Не думай!
Прокіп Свиридович
Та одну… уже б час…
Секлита
То це вже вам і чарки не вільно випити? Ха-ха-ха!
Прокіп Свиридович
(озирається і чуха потилицю).
Одну б!
Проня
Бо це не шинок.
Секлита
Хіба в шинку тільки й п’ють?
Проня
Раз у раз у шинку, а в образованих домах тільки до обіду!
(Бере пляшку й чарку).
Секлита
Та не беріть-бо, а краще підіть, Пронько, до пекарні, та розідміть самоваря для тітки, та й принесіть!
Проня
Не діждете!
Явдокія Пилипівна
Що це ви, сестро, вигадуєте? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?
Секлита
Руки не одпали б!
Явдокія Пилипівна
Після пенціона?!
Проня аж тремтить од злості.
Прокіп Свиридович
(до Проні).
Дай мені пляшку й чарку; я замкну.
(Бере, на ходу п’є дві чарки і замика в шафі).
Секлита
Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!
Проня
Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
Секлита
Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам’ятала!
Проня
Оту й товчіть, а мене вже вчено!
Секлита
Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!
Явдокія Пилипівна
Не вашого, сестро, розуму діло!
Проня
(до матері).
Та попросіть її на виступці!
Прокіп Свиридович
(вертаючись).
Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!
Секлита
Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Сірки? Адже ж старий Сірко, ваш батько, м’яв шкури і з того хліб їв! Я торгую яблуками і з того хліб їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум’яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Пріськи!
(Б’є кулаком об кулак).
Проня
Не злякались і ми вас, бо руки короткі!
Секлита
До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
Проня
(крізь сльози).
Що ж це таке? Улізла у хату, насмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!
Прокіп Свиридович
Гур, гур, гур! Тепер, Прокопе Свиридовичу, бери шапку та й тікай мерщі з хати!
(Затика вуха).
Явдокія Пилипівна
Чого це ти здумала дорікать мою дочку носом! Який же в неї ніс? Який? Докажи!
Секлита
Як у чаплі!
Проня
Виженіть її, мамо! Вона з п’яних очей не знать що…
Явдокія Пилипівна
То в твоєї дочки ніс, як картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!
Секлита
Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!
Прокіп Свиридович
Яке я хамло?
Проня
Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
Секлита
(схоплюється).
Мене гнати? Секлиту Лимариху гнати? Ах, ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику, як цуциків, а вони й губи розвішали!
Проня
Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте з хати!
Секлита
Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!
Проня
(обступивши).
Химко, Химко! Жени її, оцю п’яну!
Секлита
Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди!
(Береться в боки).
Прокіп Свиридович
Ой лихо од неї станеться!
Явдокія Пилипівна
Чи ти при умі?!
Проня
Вон, вон! Мужва немита!
Секлита
(дає Проні дулю).
На з’їж, чорногузе!
(Велично виходить з кошиком).
Пху на вас всіх!
Вихід IX
Ті ж без Секлити.
Проня
(плачучи).
Ось який ваш рід!
Явдокія Пилипівна
Та й вам би не годилось так, адже тітка.
Прокіп Свиридович
Сестра матері…
Проня
То й цілуйтесь з нею!
Явдокія Пилипівна
Стидно, доню!
Прокіп Свиридович
Та й гріх-таки!
Явдокія Пилипівна
Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!
Проня
Баба з воза – кобилі легше!
Прокіп Свиридович
А як стане вас по Подолу славити?
Явдокія Пилипівна
Щоб вам не дісталося!
Проня
Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвостов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович
Оце, боже мій!
Проня
(біга по хаті).
Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!
Старі повернулись виходити.
Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!
Вихід X
Ті ж і Химка.
Xимка
(з смолкою в руках).
Оце, схотілося вам того курива!
Проня
Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!
Xимка
Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала – од крамниці йшла – та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!
Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.
Проня
(схоплюється).
Ач, вона, каторжна!
Явдокія Пилипівна
(до Химки).
А тобі, дурна, слід переказувати?!
Xимка
А я винна?
Проня
І наймичок таких дурних держите!
Xимка
(сміється).
Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула… Чи пускати?
Проня
Ой лишенько! Він чув?!
Xимка
Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю вулицю!
Проня
Зарізала вона! Ну, що його робити?!
Явдокія Пилипівна
Та хто там, що ти лементуєш?
Проня
Та він, жених мій… Голохвастов…
Явдокія Пилипівна
Ой матінко! Проси ж його до господи!
Проня
Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті… От шкандаль! Прибирайте, мамо!
Всі кидаються прибирати; Проня – до дзеркала, поправляє волосся, щипа щоки.
Килима, килима дайте сюди… того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.
Прокіп Свиридович
(силується).
О-о! Важке у ката… Ледве й зсунеш!
Явдокія Пилипівна
(з килимом).
Оцей, доню?
Проня
Та цей; стеліть же швидче!
Явдокія Пилипівна
Засапалась і не нагнусь!
Проня
Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!
Xимка
Та й приберу… мов пожар… почека!
Проня
Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей?
(Глянувши на батька й матір).
Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!
Явдокія Пилипівна
Та надіну вже, що з тобою робити?
(Пішла).
Проня
(до батька).
Ай, ай! Ви без чобота?!
Прокіп Свиридович
Ой лихо! Це каторжна Химка взяла до самоваря та й не принесла!
Проня
Та скиньте мені зараз той драний халат!
Прокіп Свиридович
Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!
Проня
І того не хочете для дочки зробити?!
Прокіп Свиридович
Та іду вже, іду…
Проня
(до Химки).
А ти чого стоїш? Кади!
Xимка
Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!
Проня
Кади! Кади!
Xимка
Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить!
(Пішла у кухню).
Вихід XI
Проня сама.
Проня
(з одчаєм).
Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти!
(Біжить до шухляди й надіва).
Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок… Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!..
(Задумується, позираючи в дзеркало).
Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного.
(Бере книжку й лягає на дивані).
Ей, Химко, проси!
Xимка
Чого просити?
Проня
Панича клич!
Xимка
Так би й казали!
(Пішла).
Вихід XII
Голохвостий і Проня.
Голохвостий
(входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тує части руку об руку).
Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!
Проня мовчить.
Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут!
(Одкашлює).
Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно!
(До себе).
Що вона, чи не спить часом?
(Одкашлює дужче).
Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу…
Проня
(скинувши очі).
Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Мамонька, папонька, господин Голохвастов прийшол, пожалуйте!
Голохвостий
Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
Проня
Авжеж.
Вихід XIII
Ті ж, старі Сірки й Химка.
Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко у довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.
Проня
Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Голохвостий
(кланяється з пристуком).
Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки?
(Цілує).
Явдокія Пилипівна
Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна… Дуже раді, просимо!
Голохвостий
Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі!
(До Прокопа Свиридовича).
Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!
Прокіп Свиридович
Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать – велика втіха!
(Тричі цілує).
Дуже раді! Просимо, сідайте!
Проня
(тонно).
От кресло; прошу, мусью!
Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзигликах старі Сірки. Химка визира з пекарні; яка хвилина – тихо.
Прокіп Свиридович
Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що цилюрню держав за Канавою?
Проня
Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Голохвостий
Да, моя хвамілія натиральна – Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.
Проня
Разумєється.
Явдокія Пилипівна
(до старого).
Бач, я казала, що не той! А який розумний!
Прокіп Свиридович
Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули… Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
Голохвостий
(змішавшись).
То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма…
Проня
Авжеж, образованний человєк: хіба-развє можна його рівняти до простоти?
Явдокія Пилипівна
Куди нам там?!
Прокіп Свиридович
Так, так…
Яку хвилину тихо.
Xимка
(од дверей).
Чи зараз давати вино і шклянки?
Проня
(аж схопилась).
Іди собі!
Прокіп Свиридович докірливо махає головою, а стара рукою.
Прокіп Свиридович
Гм, гм… дак ви уже цилюрні не держите?
Проня
Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!
Явдокія Пилипівна
(докірливо йому кива).
І як-таки!..
Прокіп Свиридович
Їй-богу, забув… стара вже пам’ять…
Голохвостий
Нічаво… ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару – паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Явдокія Пилипівна
І брильянти?! Господи!
Прокіп Свиридович
Я думаю, такий товар і грошви бере – страх!
Проня
Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки або сєрка!
Явдокія Пилипівна
Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.
Проня
Пхе!
Голохвостий
Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть – страх! То єсть щоденно – сила! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли… што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і другі торгують!
Явдокія Пилипівна
(до Прокопи Свиридовича).
От багатий!
Прокіп Свиридович
(до неї).
Правда.
Проня
Ви очінно добрі.
Голохвостий
Мерсі! Натирально, в кожном обхожденії главная хворма – вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химцє будєт цяця, то йому… пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
Проня
Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Явдокія Пилипівна
О, то правда, що вчилась : не жаліли кошту: всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні… яких квіток позаводить…
Проня
Мамонько!
Голохвостий
О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человек подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?
Явдокія Пилипівна
Куріть, здорові!
(До старого).
Ну й розумний же!
Прокіп Свиридович
Аж страшно!
Голохвостий
(до Сірка).
Не вгодно лі?
Прокіп Свиридович
Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить… Ну та й табака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки…
Проня
(до батька).
Та годі вже про вашу табаку!
(До Голохвостого).
Позвольте і мені папіроску!
Прокіп Свиридович
Вони курять?
Явдокія Пилипівна аж руками сплеснула.
Голохвостий
(подає).
Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
Проня
(гукає).
Химко! Химко! Падай вагню!
Прокіп Свиридович
Вагню!
Xимка виходить з повною покришкою жару.
Проня
Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!
Xимка
Так і казали б, а то «вагню»…
Явдокія Пилипівна почина шукати.
Голохвостий
Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю.
(З хвиглясами йде в середні двері за Химкою вслід).
Вихід XIV
Ті ж без Голохвостого.
Проня
Що ви мене соромите? Що ви тут наказали – три мішки гречаної вовни?
Явдокія Пилипівна
Та я ж мовчала…
Проня
Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!
Прокіп Свиридович
Не знаю вже, як з ученими…
Проня
Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.
Прокіп Свиридович
Цікаво б послухати, як то вчені…
Явдокія Пилипівна
Може б, хоч двері одчинити?
Проня
Та ідіть, ідіть, кажу… от наказаніє!
Прокіп Свиридович
Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Явдокія Пилипівна
По-модньому ж!
Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і Химка підслухує з пекарні.
Вихід XV
Проня й Голохвостий.
Голохвостий
(з папіросою).
Звольте! Закуріть!
Проня закурює, Голохвостий курить і озирається.
Проня
Ваша папіроска шкварчить.
Голохвостий
Ето в грудє моєй-с!
Проня
Чого?
Голохвостий
Од любви!
Проня
Ах, што ви!
Голохвостий
То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
Проня
(набік).
Починається, починається!
(До Голохвостого).
Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому; у вас стольки баришень…
Голохвостий
Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, – і больше в нікоторому мєстє.
Проня
А ви знаєте уже, яка моя душа?
Голохвостий
Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.
Проня
Чого ж погібший?
Голохвостий
Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
Проня
Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Голохвостий
То ви би там увиділі, што золотими слов’янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!
Проня
Ах, когда б же тому було правда?
(Набік)
Чого він навколішки не стає?
Голохвостий
Да пущай меня алад’ябль скорчить, когда, значить, брешу.
(Набік).
Ну сміліще!
(Стає навколішки).
В грудє моєй – Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!
Проня
Ой, мамо моя! Я так стривожена… так сталось несподьовано… я… я… вас, ви знаєте… чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі…
Голохвостий
Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да еслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!
Проня
Так дуже любите?
(Схиляється до його).
Голохвостий
То єсть говорю вам – кип’яток!
Проня
Ой страшно!
Голохвостий
Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю…
Проня
І я вас дуже люблю! Душка мой!
(Дає руку і цілує його).
Я согласна… буть вашою половиною. От только спросить благословенія… Папонько, мамонько!
Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.
Ні, стійте!
Вихід XVI
Проня, Голохвостий, старі Сірки й Химка.
Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. Химка теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.
Проня
Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє.
Голохвостий
Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
Прокіп Свиридович
Як моя дочка, Проня Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.
Явдокія Пилипівна
Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.
Прокіп Свиридович
Тільки, тільки…
Голохвостий
Што? Может, я не ндравлюсь?
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна
Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.
Голохвостий
Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі!
(Цілується тричі з старим і старою).
Про другія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.
Химка пробує іти з вином, але її не пускають.
Прокіп Свиридович
Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.
Явдокія Пилипівна
Все, все! аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі, – по три карбованці за аршин сама платила; п’ять пар черевиків на таких високих закаблуках!
Проня
Годі вам, мамо!
Явдокія Пилипівна
Що правда, то не гріх.
Голохвостий
(тихо).
Одначе поки тільки одні закаблуки…
(Голосно).
Придбали ви своєй дочце, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.
Явдокія Пилипівна
Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили…
Голохвостий
А-а!
Проня
Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.
Прокіп Свиридович
Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали…
Явдокія Пилипівна
Де там нема? Ще позаторік купила!
Прокіп Свиридович
Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.
Голохвостий
Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как прийдеться ждать долго.
Проня
І я б хотіла, штоб швидче.
Прокіп Свиридович
Молоді! Ну, що ж, можна і на цім тижні, – як думаєш, стара?
Явдокія Пилипівна
Про мене.
(Дає перстень).
У мене все готове.
Проня наділа перстень на руку і міняється з Голохвостим.
Явдокія Пилипівна
Тепер і поцілуватись можна, так годиться!
Молоді цілуються.
Прокіп Свиридович
Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.
Всі сідають. Пауза.
Xимка
(вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ляпа).
Ай, ай! Гвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла і на самоварі гріла… а це як лусне, так і потекло!
Прокіп Свиридович
Пропало п’ять рублів!
Картина
Завіса спада
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 383 – 404.