«Ой бодай ти, керниченько…»

Сидір Воробкевич

Ой бодай ти, керниченько,

Навік ся запала!

Тямиш, літом як дівчина

Зимну воду брала…

Як уздрів я її вроду,

Аж душі не стало…

А до того ще сонечко

Жарко припікало.

«Дай водиці напитися,

Дівчино хороша!»

«Та чому ні, – щебетнула, –

Ось вода погожа!»

А я ніби пив ту воду?

Де ж там! В очі красні

Заглядав я, в ті яскраві

Дві зірниці ясні.

І дивився на рум’янець,

На косу русяву…

«Бог да прости!» – я сказав лиш

І пішов. Так мляво

І яковось коло серця

Відтоді ми стало,

Що, здається, враже дівча

Хлопця вчарувало.

Було б тебе, керниченько,

Ніколи не знати,

Через тебе мушу, бідний,

Тяжко хорувати…

Ні в день божий, ані вночі

Нема супокою…

Бодай тебе й ту дівчину

З зимною водою!

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 33 – 34.