«Жнуть женці там колосисте…»

Сидір Воробкевич

Жнуть женці там колосисте

Жито при долині,

Всі веселі, лиш сумненько

Одніській дівчині.

Робітники звиваються

На широкій ниві,

Всі жартують і співають,

Мов справді щасливі.

Лиш одна там жне тихенько

Самітно ізбоку.

Що дівчині? Таж вродлива,

Що бігме, нівроку…

Волос чорний, очі чорні,

А личко – калина,

Рученята білі, а стан…

От козир-дівчина!

Разом мов зо сну збудилась

Збоку щось уздріла

І зітхнула, і йойкнула,

Трохи не зімліла…

«Що за тугу в серці маєш,

Чом, дівча, сумуєш?

Чом думочку не співаєш,

Чом не пожартуєш?»

«Як же мені жартувати,

Веселою бути,

Коли в мене у серденьку

Повно горя-трути.

Присягав любов довічну

Хлопець кучерявий,

Любились ми, кохались ми,

А тепер лукавий

Другу любить і голубить,

Мене забуває…

От як там її до груди

Тайком пригортає!»

Муравлями звиваються

Хлопці і дівчата

І співають – лиш одної

Доленька щербата:

Збоку, наче та сирітка,

Самітно працює,

Жне, снопи в клані складає,

Нищечком сумує.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 37 – 38.