Дві сестриці

Сидір Воробкевич

Рідні дві сестриці хлопця

Щиро полюбили

І за ним вони впадали,

Плакали й тужили.

Старшу хлопець взяв за жінку,

Менша ся зістала,

Хоч їй тяжко жити було,

То не нарікала

На лиху, щербату долю.

Бідна хоч з розпуки

Миналася і зносила

Жаль гіркий і муки –

То сестриці щастя, долі

Не завидувала,

І знаку не подавала,

Як сама страждала.

Щастю тихому й спокою

Сестриці раділа,

Не журилась, що самую

Туга, як ржа, їла.

Злая доля в одну днину

Сестер підкосила.

В одну спільную могилу

Обох положила.

А з могили із одного

Кореня дві рожі

Виросли, мов дві близниці,

Ніжні і хороші…

Цвіт одної був червоний,

Мов палке кохання,

А другої, мов сніг, білий –

Тихе горювання.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 120 – 121.